Задание изучения литературы в средней школе

Завдання вивчення літератури в середній школі

Уважно розглянувши завдання вивчення літератури учнями, можна помі­тити суттєві відмінності на різних етапах розвитку нашої школи, й не лише під впливом різних вимог життя. Художня література та її роль у формуванні молодого покоління розглядається під різним кутом зору, при цьому — універсалізувалася та чи інша сторона її можливого впливу й закономірно при­меншувалася чи зовсім ігнорувалася інша. Ще понад сто років тому, у викла­данні літератури яскраво виявилися три течії — логіко-стилістична, освітньо- виховна і етико-естетична.

Прихильники логіко-стилістичної течії на перший план ставили розвиток навичок мислення і мови в учнів. Родоначальником цієї течії був Ф.Буслаєв (1818-1897). Саме Ф.Буслаєву належить думка, що необхідно безпосередньо знайомити дітей з текстами художніх творів. Ця очевидна для нас істина у 40-х роках минулого століття, в умовах засилля в школах риторики і піїтики, сприймалася як смілива педагогічна ідея. Проте завдання вивчення літера­тури учнями Ф.Буслаєв зводив до так званого філологічного аналізу тексту, до граматичних вправ на уроці.1 Його методична концепція значною мірою була породжена світоглядною позицією автора. Для Ф.Буслаєва, людини консервативних поглядів, що не поділяла політичних ідей революціонерів- демократів, аналіз літературних творів у школі не міг ґрунтуватися на прин­ципі єдності змісту і форми. Буслаєв побоювався впливу на свідомість учнів передових поглядів демократичних письменників, а тому радив з навчальною метою переважно використовувати на уроках художні твори давньої літера­тури. Пізніше прихильники логіко-стилістичної течії — Л.Поліванов (1838- 1899), Д.Тихомиров (1844-1915) та ін. — уже не відкидали тих освітньо- виховних завдань та етико-естетичних функцій, з урахуванням яких повинне будуватися вивчення літератури. Але на перше місце вони висували логіко- стилістичний підхід до аналізу художніх творів.

Представники логіко-стилістичної течії у методиці викладання літера­тури науково обґрунтували ряд форм і прийомів роботи, які увійшли у мето­дичний арсенал учителя-словесника. Це і прийоми пояснення незрозумілих слів, з’ясування окремих аспектів композиції твору, зокрема — складання учнями різних планів на основі прочитаного, це і форми роботи з розвитку мовлення учнів.

Типовим представником освітньо-виховної течії у методиці викладання літе­ратури був відомий методист В.Стоюнін (1826-1888), праці якого викликали особливий інтерес серед вчителів-словесників. Він розглядав художню літе­ратуру у шкільній практиці як об’єкт не лише мистецтва, а й науки, надаючи особливого значення формуванню світогляду учнів, вихованню у них засобами художнього слова кращих моральних якостей. В.Стоюнін наголошував на необхідності вивчення у старших класах курсу історії літератури, який пови­нен знайомити дітей з найважливішими суспільно значимими творами. На першо­му плані у процесі аналізу художнього твору В.Стоюнін ставив ідейний зміст, підпорядковуючи йому розгляд певних компонентів художньої форми.1

Серед представників етико-естетичної течії у методиці літератури чільне місце посідає В.Острогорський (1840-1902). Основний смисл вивчення худож­ніх творів у школі він вбачав у вихованні в учнів почуття прекрасного, розвиток естетичного смаку, відтворюючої уяви, шліфування культури по­чуттів. Виховувати прекрасне, твердив В.Острогорський, — це не лише роз­вивати здатність розуміти дітьми красу поетичної форми, а й дбати про фор­мування їхніх естетичних критеріїв, крізь призму яких вони оцінюватимуть добро і зло, істину й неправду, любов і страждання.3 В.Острогорський та його послідовники, намічаючи систему роботи над твором, переважно апе­лювали до емоцій учнів, їхніх почуттів. Особливого значення вони надавали прочитанню художнього твору, вивченню напам’ять, слову вчителя, яке, на їх думку, здатне пробудити в дітях глибокий інтерес до літератури. Вони твердили, що слід вивчати навіть і в старших класах не історію літератури, а лише окремі художні твори, на ґрунті яких можна формувати почуття прекрасного. В.Острогорський та його учні розробили багато цінних форм і методичних прийомів роботи з твором, які посилюють емоційність сприйман­ня мистецтва. Погляди представників цих шкіл так чи інакше відбилися і в методичних дискусіях, і в полеміках нашого часу щодо вивчення літератури в школі. Тут варто згадати й численні полемічні виступи письменників, учи­телів, науковців з приводу викладання літератури в школі. Характерно, що і тепер дехто розглядає цей процес з чисто емоційних позицій. Автори по­дібних концепцій заперечують доцільність планомірного і систематичного озброєння учнів знаннями літературознавчої науки, бо це, на їх думку, позбавляє дітей радості від спілкування з мистецтвом.

На сучасному етапі розвитку нашої школи жодна з цих трьох течій не стала однозначно панівною у викладанні літератури. З них усіх вчитель використовує найкраще, найпридатніше для навчання та виховання підрос­таючого покоління. Сучасна школа повинна прищепити учням стійкий інте­рес до художньої творчості, необхідність систематичного спілкування з нею. Глибоко вмотивованою і справедливою, на наш погляд, є думка, що “людина кожна якоюсь мірою поет”.' Яким би не був технічний прогрес, він не здатний заглушити потяг до літератури. “Людина віку кібернетики, ери техніки, — підкреслював Олесь Гончар, — відчуватиме особливу жагу до мистецтва, до поезії, до творчості художньої, цінуватиме її, як горожанин цінує клапоть блакитного неба чи зелене деревце серед урбаністичного громадива залізо­бетонів... Змінюватимуться форми мистецькі, види художньої творчості, оновлюватимуться вже відомі художні структури, виникатимуть нові, але сама потреба творчості не зникне в людині, житиме в ній вічно, як потяг до краси, до істини, як духовне начало”.

Література як вид мистецтва і як шкільний предмет не одне і те ж. Які ж навчально-виховні завдання ставляться перед учителями-словесниками? З якою метою вивчають учні художні твори?

Як шкільний предмет література багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням. Одним з найважливіших завдань, які необхідно розв’я­зати у процесі вивчення літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впли­ву художніх творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманні висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загально­людські цінності, високі моральні ідеали.

Література як навчальний предмет формує гуманістичні якості людини. На матеріалі художніх творів учні повинні емоційно пережити, глибше зро­зуміти, що таке добро і зло, в чому смисл людського життя, щастя, яке міс­це людини в суспільстві, що таке активна життєва позиція, людська совість, обов’язок, подвиг, честь. Художні твори сприяють самовихованню, допома­гають усвідомити своє місце в суспільстві. Не випадково літературу назива­ють підручником життя. І завдання вчителя — зробити уроки літератури уроками морального прозріння учнів. Ще стародавні греки вважали, що мистецтво здатне духовно очищати людину.