План

1. Історія виникнення ровивального навчання

2. Суть та зміст розвивального навчання

3. Методи організації розвивального навчання

Використана література

1. Історія виникнення ровивального навчання

Розвивальне навчання є однією із центральних про­блем сучасної педагогіки. Система розвивального на­вчання орієнтована на дослідницьку діяльність учнів. Його завдання — навчити дітей самостійно міркувати, уміти сперечатися, обстоювати свою думку, ставити за­питання, бути ініціативними у здобутті нових знань. Розвивальне навчання забезпечує умови для перетворен­ня дитини на суб'єкта навчання, зацікавленого в розвит­ку та здатного до нього. Це змінює зміст, методи, форми спілкування, критерії оцінювання успішності навчання.

В історії школи та науки проблема розвивального навчання учнів існувала не як самостійна, а як складо­ва інших проблем навчання. Ідею розвитку в процесі навчання першим реалізував давньокитайський мислитель Конфуцій (прибл. 551—479 до н. е.). Основним зав­данням виховання він вважав моральне і духовне зро­стання людини, її загальний розвиток, тому заняття у своїй школі будував у формі вільних бесід, дискусій, спільних роздумів.

Деякі ідеї необхідності навчати методів пізнання вперше сформулювали давньогрецькі філософи. Платон (427—347 до н. е.) вважав, що головне завдання педаго­гіки — передати нащадкам принципи доброчинності й у такий спосіб зміцнити розумову частину душі. Педаго­гічні погляди Арістотеля (384—322 до н. е.) викладені в трактаті «Про душу», де він проаналізував різні аспекти психіки: мислення, пам'ять, емоції тощо. На його дум­ку, метою виховання є розвиток вищих сторін душі: ро­зумної та тваринної (вольової). Сократ (469—399 до н. е.) убачав головну мету виховання у створенні гармонійної єдності життєвих потреб і здібностей особистості.

У добу Просвітництва питання розумового вихован­ня розвинув Я.-А. Коменський, який вважав, що його основою є наочне ознайомлення дитини з довкіллям та різноманітна діяльність. Він довів, що в розумовому ви­хованні слід дотримуватися поступовості, послідовності та систематичності відповідно до розвитку дитини і її можливостей: «Наставляти дитину на мудрість — по­ступово, за допомогою дитячих забав приводити до ро­зуміння справжніх речей». Водночас Я.-А. Коменський наголошував на необхідності індивідуалізувати прийо­ми і методи, бо діти різняться розумовими здібностями. Він не лише здійснив переворот у галузі шкільної освіти, впровадивши класно-урочну систему, яка була прак­тично першою впорядкованою технологією організу­вання навчально-виховного процесу, а й послідовно роз­крив джерела розвивального навчання, що надали їй сенс та належне місце в історії педагогіки.

Значну увагу розумовому розвитку дитини приділя­ли представники гуманістичного і демократичного на­прямів у західноєвропейській педагогіці — Ж.-Ж. Рус­со та Й.-Г. Песталоцці.

Ж.-Ж. Руссо розвиток дитини вбачав у набутті осо­бистого сенсорного досвіду, тому основним завданням розумового виховання вважав розвиток органів чуттів ще з дошкільного віку. На його думку, в дитини потріб­но розвивати спостережливість, допитливість на основі активної діяльності. Однак недоліком теорії Ж.-Ж. Рус­со є постулат про «саморозвиток», «самодіяльність» ди­тини в розумовому вихованні з переважанням лише осо­бистого досвіду, що не передбачало слова вихователя, розповіді та книги як джерел здобуття знань.

Згідно з поглядами И.-Г. Песталоцці завдання розу­мового виховання полягає в тому, щоб вести маленьку дитину «від спокою, у якому вона перебуває після наро­дження, до пізнання довкілля». При цьому важливо роз­ширювати коло спостережень; міцно і систематично зак­ріплювати набуте; знати мови для висловлення того, з чим ознайомилась дитина. У «Книзі матерів, або Посіб­нику для матерів, як навчити своїх дітей спостерігати» він розробив систему вправ для спостереження за до­вкіллям. Саме Й.-Г. Песталоцці наприкінці XVIII ст. за­провадив термін «розвивальне навчання», що, на його думку, мало ґрунтуватись на принципі природовідповід-ності і давати змогу реалізовувати задатки учнів.

Послідовником И.-Г. Песталоцці в Німеччині був Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790—1866), який розглядав навчання як засіб усебічного розвитку дитини. Головна мета його дидактичної концепції — розвивати розумові сили і здібності дітей. Ф.-В.-А. Ді­стервег спробував диференціювати дидактичні принци­пи і правила стосовно учня, вчителя, навчального мате­ріалу, зовнішніх умов.

Російський педагог Костянтин Ушинський (1824— 1871), розвиваючи ідеї Я.-А. Коменського і Ж.-Ж. Рус­со, вимагав, щоб навчання будувалося з урахуванням психологічних особливостей учнів. Він вважав, що ро­звиток сприйняття тісно пов'язаний з розвитком мо­влення і мислення, адже сприйняття живиться та наси­чує мислення дитини образними і конкретними уявлен­нями. У розширенні світогляду дитини К. Ушинський дотримувався принципів систематичності, послідовно­го ускладнення матеріалу від близького до далекого, від відомого до невідомого, цікавості матеріалу для дітей та відповідності його науковим вимогам.

У розроблення теоретичних основ і практику побудо­ви української національної школи кінця XIX — почат­ку XX ст. вагомий внесок зробила Софія Русова (1856— 1940). Особливу увагу вона звертала на розумове вихо­вання — організовану діяльність учителів, вихователів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів, що полягає в нагромадженні наукових знань про приро­ду, суспільство і людину, навчанні основних розумових операцій, формуванні інтелектуальних умінь та світо­гляду. У працях «Теорія і практика дошкільного вихо­вання», «Дошкільне виховання», «Нові методи дошкіль­ного виховання» розкрито потребу формування різних видів мислення. На думку С. Русової, саме розумове ви­ховання учнів є основою всебічного розвитку особистості, сприяє прогресу науки, техніки, культури.

Український педагог Григорій Ващенко (1878— 1967), з огляду на принципові положення сучасної пе­дагогіки, визначив і розтлумачив основні завдання ро­зумового виховання молоді: дати систематичні знання на рівні сучасної науки, щоб вони відповідали вимогам історичного поступу України; розвивати т. зв. формаль­ні здібності інтелекту — спостережливість, пам'ять, творчу уяву і логічне мислення. У книзі «Загальні мето­ди навчання» він сформулював вісім принципів навчан­ня, які в комплексі забезпечують інтелектуальний ро­звиток учнів: науковості навчання; систематичності; виховуючого навчання; зв'язку навчання з життям; природовідповідності; індивідуалізації; активності і наочно­сті. Кожен із цих принципів охоплює низку правил на­вчання, які конкретизують його вимоги.

У 20-ті роки XX ст. російський педагог і психолог Павло Блонський (1884—1941) довів зв'язок мислення із загальним розвитком дитини: дія переходить у дум­ку, думка породжує дію. Тоді педагогіка запропонувала ідею широкого впровадження в практику школи дослід­ницького методу навчання, та вже в 30-ті роки його було визнано недоцільним.

Середина 50-х років XX ст. стала переломним мо­ментом у розвитку вітчизняної дидактики. До того часу розробляли дидактику репродуктивного спрямування з елементами творчості, відтак почала формуватися нова тенденція в розумінні сутності та характеру навчання, спрямована на відмову від репродуктивних і поясню­вально-ілюстративних технологій, розвиток пізнаваль­ної активності, самостійності, творчої ініціативи учнів у навчально-виховному процесі (М. Данилов, Б. Єсипов, І. Лернер, М. Скаткін та ін.). У 60-ті роки принцип «учень для школи», який домінував раніше, було зміне­но на «школа для учня», що знаменувало початок особистісно орієнтованої педагогічної теорії і практики.

Із 1994 р. розпочався новий етап у становленні си­стеми розвивального навчання — перехід до масової шкільної практики. Вона перетворилась на одну з ос­новних альтернативних освітніх систем, що мають ва­жливе значення для побудови школи майбутнього. За нею працювали декілька тисяч шкіл Росії, України, Бі­лорусі, Казахстану, її освоїли в країнах Заходу — Ан­глії, Голландії, США.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Суть развивающего обучения

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.