Вступ

Проблема стандартів у вищій освіті за останні роки все частіше досліджується з соціально-педагогічної, філософської точок зору (В.П. Андрущенко, В.І.Байденко, В.П. Беспалько, І.Ф. Бех, І.А. Зязюн, В.С. Лутай, Н.Г. Ничкало, В.Л. Петренко, Н.А. Фоменко) і набуває дедалі більшої актуальності, бо її вирішення не має доконаного виду, адже це повсякчасне збалансовування таких трьох вимог, як (1) збереження і примноження національних освітніх традицій; (2) підпорядкування суспільним, економічним, політичним законам сьогодення у контексті розвитку світових освітніх систем; (3) здатність або спроба забезпечувати рух на випередження, передчувати «образи майбутнього», інноваційність.

Поняття стандартів освіти перебуває у тісному зв'язку з такими категоріями, як «якість освіти», «ефективність професійної діяльності», «моніторинг якості освіти», що, таким чином, підкреслює стратегічне завдання удосконалення системи контролю й оцінки якості освіти та наголошує на необхідності порівняння досягнутого рівня освіти з певним еталоном, роль якого й відведена стандарту освіти.

Питання освітніх стандартів є складним і неоднозначним. Особливо це помітно на тлі сучасних глобальних процесів реформування освіти та низки тенденцій (таких, зокрема, як інтернаціоналізація вищої освіти, побудова системи неперервної освіти, демократизація, гуманізація та гуманітаризація, інформатизація, комерціалізація, криза класичної моделі освіти та ін). Ідуть тривалі дискусії щодо змісту освіти, проблеми співвідношення стандарту і творчості, стандарту та академічних свобод у процесі підготовки фахівців, ідеальної моделі випускника ВНЗ, який, на думку одних, має бути «вузьким спеціалістом», а на переконання інших - повинен стати «універсалом», носієм фундаментальних знань.