Основные тенденции перестройки процесса преподавания истории и инновации в свете требований современности

ВСТУП

У Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI ст.), Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті чітко окреслені підходи до оновлення завдань та змісту освіти, зокрема й вищої, на сучасному етапі національного духо­вного відродження в Україні з тим, щоб наша освітня галузь у недалекому майбутньому змогла інтегруватися у світовий освіт­ній простір, а також забезпечувала реалізацію у навчальному процесі найсучасніших (новітніх) технологій. Цим самим здійс­нюватиметься особистісно орієнтоване навчання, котре забезпе­чуватиме оптимальний розвиток кожного учня загальноосвітньої та вищої школи.

Разом з тим, за останні роки в історико-педагогічній науці в Україні з'явилося чимало нових наробок щодо становлення й розвитку національної системи освіти й виховання. Також до на­укового обігу введено цілу плеяду яскравих, талановитих, раніше замовчуваних (з відомих на те причин) імен, серед яких чільне місце посідають постаті Г.Ващенка, Б.Грінченка, М.Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, С.Смаль-Стоцького, Я.Ряппо, Я.Чепіги та ін., котрі закладали підвалини національної освітньої системи. Крім того, в останнє десятиріччя у напрямі реалізації принципу народності, культуровідповідності в історію вітчизняної педагогіки широко вкраплюється народний досвід виховання і навчання дітей та молоді, котрий має стати надбан­ням майбутніх вчителів.

Зазначимо, що у зв'язку зі зміною соціальних орієнтацій та цінностей, в умовах сьогодення, нового перегляду потребує твор­ча спадщина багатьох зарубіжних і вітчизняних педагогів, пере­довсім без ідеологічних нашарувань, упередженості і так званого класового підходу до виховання.