Специальная педагогика 1

Таким чином, при впровадженні європейської моделі спеціальної школи в Росії були відсутні соціокультурні основи для доцільність навчання дітей з сенсорними порушеннями. Це було пов'язано з тим, що в XVIII-XIX ст. в Росії ще не була усвідомлена роль освіти в житті людини.

В Україні, як і в європейських країнах, розвивалися три напрямки допомоги дітям з відхиленнями у розвитку: благодійний (притулки, будинки піклування), лікувально-педагогічний (спеціальне відділення при лікарні, школа-санаторій) і педагогічний (школа, дитячий садок). Введення законодавчих актів про загальне обов'язкове початкове освіту спричинило за собою створення мережі закладів для розумово відсталих дітей і дорослих, яких до цього не навчали. До початку XX ст. створюється значна кількість спеціальних освітніх установ, але система спеціальної освіти залишається оформленої через глибоку економічну кризу і розрухи внаслідок революцій та Громадянської війни.

На відміну від формування спеціальної освіти на Заході, у нас система спеціальної освіти створювалася в рамках держави диктатури пролетаріату, поза контекстом розвитку громадянських прав і свобод людини, поза діалогу з громадськими рухами, при заборону благодійної діяльності, із зазначенням єдиного джерела фінансування – державного бюджету. Специфіка соціокультурних основ становлення державної системи спеціальної освіти зумовила надалі неперевершені досягнення радянських вчителів-дефектологів і закритість самої системи спеціальної освіти.

4. Загальний стан державної підтримки дітей в Україні. Концепція розвитку дефектологічної науки на Україні

В Україні виділено значне державне фінансування на створення рівних умов для дітей з особливими освітніми потребами. Простими словами це означає, що з державного бюджету місцевим бюджетам передаються кошти на оплату додаткових освітніх послуг, корекційних розвивальних занять і придбання корекційного устаткування, що визначаються індивідуальною програмою розвитку дитини.

Ще одним важливим кроком, який ініціювало Міністерство освіти та його партнери – це створення інклюзивно-ресурсних центрів. Будуть побудовані принципово нові установи, які покликані визначати особливі освітні потреби дітей не на основі міжнародної класифікації хвороб, як це було раніше, а на основі міжнародної класифікації функцій дітей з особливими потребами. Це є набагато сучаснішим і менш дискримінаційним підходом. Окрім того, ці центри будуть територіально більш доступними, оскільки вони створюються у розрахунку один центр не більш як на 7 тис. дітей, які проживають на території об’єднаної територіальної громади (району), та не більш як на 12 тис. дітей, які проживають у місті (районі міста).

Міністерство освіти розробило й затвердило концепцію «Нової української школи» – стратегією реформування середньої освіти до 2029 р. Концепція передбачає високу мету – вчителі набудуть нових компетентностей, які зроблять школу такою, до якої приємно ходити учням, де прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. За основу концепції взята педагогіка партнерства: співпраця між учителем, учнем і батьками, які мають стати рівноправними учасниками освітнього процесу.

У дефектологічній науці, як у всіх галузях наукових знань, що вивчають проблеми відхилення в розвитку та поведінці, є чотири самостійних і в той час взаємопов’язаних аспектів: медико-клінічний, психологічний, педагогічний та соціологічний. Вони в історії дефектології то розвивались незалежно одна від одної, то переплітались, взаємодоповнюючи і поширюючи проблему.

До числа основних завдань, відносяться наступні:

- забезпечення якомога більш ранньої диференційної діагностики відхилень у розвитку;

- комплексне психолого-педагогічне та клінико-фізіологічне вивчення основних закономірностей фізичного і психічного розвитку дітей, які мають відхилення від норми;

- визначення структури дефекту при різних аномаліях та потенційних можливостей розвитку різних сторін особистості кожної категорії осіб з фізичними та психічними дефектами;

- розробка психолого-педагогічних класифікацій різних категорій дітей з порушеннями у розвитку; обґрунтування диференційованого та індивідуального підходу при їх вихованні, навчанні та корекції недоліків;

- обґрунтування принципів організації системи різноманітних спеціальних закладів, які створюють оптимальні умови для виховання і навчання дітей з порушеннями у розвитку;

- встановлення закономірностей корекційного навчально-виховного процесу, який здійснюється у спеціальних дитячих садах і школах, а також при індивідуальному навчанні.

- визначення цілей, завдань, змісту, принципів і методів виховання, навчання, трудової і соціальної підготовки різних категорій дітей з порушеннями у розвитку;

- розробка спеціальних технічних засобів, які допомагають дітям з відхиленнями у розвитку більш успішно і в різних аспектах пізнавати оточуючу їх дійсність, встановлювати контакти з іншими дітьми та дорослими;

- визначення шляхів і засобів профілактики виникнення порушень розвитку у дітей;

- знаходження шляхів, які дозволяють покращити, зробити комфортнішим життя осіб, що мають відхилення у розвитку, в соціальному середовищі – в сім’ї, в навчальних і трудових колективах.