Образовательная политика 8

Важко переоцінити значення взаємодії школи і сім'ї з питань здійснення наступності. Становлення учня багато в чому залежить від учителя, від його вміння організувати відповідну роботу з батьками. Важливо, щоб стосунки батьків і педагогів вибудовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають себе. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнання і самовиховання. Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними.

Виконаний аналіз проблеми дозволяє зробити наступні висновки:

- в сучасних умовах у зв'язку з актуальністю питань, пов'язаних з реалізацією ідей неперервної освіти, переходом до навчання дітей з шестирічного віку, завдання забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками загальної освіти є теоретично і практично важливим;

- в практиці масової освіти панує функціональний підхід до розв'язання завдань наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, який викликає серйозні негативні наслідки і призводить до недооцінки самоцінності дошкільного та молодшого шкільного віку, що є найважливішими періодами розвитку особистості;

- проблему наступності можна розв`язати лише за умов реалізації єдиної лінії загального розвитку дитини на етапах дошкільної та початкової шкільної ланки;

- є доцільним запровадження ділового співробітництва між педагогами дошкільних закладів і вчителями початкових класів з питань здійснення наступності. Найважливіше завдання співпраці в контексті завдань освітнього сьогодення - забезпечення єдиної лінії психічного розвитку дитини-дошкільника і молодшого школяра - визначають зміст і форми співробітництва дошкільного закладу та початкової школи;

- творча співдружність педагогів і батьків учнів початкових класів сприяє успішному подоланню молодим громадянином не тільки навчальних, а й життєвих труднощів.

- існує об'єктивна необхідність у подальшому дослідженні всього комплексу питань, які стосуються реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

3. Університетська освіта: нормативно-правове забезпечення, умови й перспективи розвитку.

В сучасному динамічно змінюваному світі університет - це перш за все вищий навчальний заклад, який є індикатором цивілізаційності регіону та держави. Проте у наші дні класичні університети постали перед серйозними викликами часу. Дослідники відмічають необхідність вирішення наступних проблем: якою мас стати нова роль університетів у світі без кордонів; чи залишиться традиційне посередництво університетів у збереженні, передачі й поширенні знань в умовах вільного доступу мільйонів людей до практично необмежених інформаційних ресурсів: як зміняться традиційні форми університетської освіти (лекції, семінари, колоквіуми): як зберегти високу якість підготовки студентів й особистісний контакт із викладачами в умовах широкого впровадження в освіту інформаційно-комунікаційних технологій, різноманітних форм самонавчання й мобільності студентів: якими мають бути нові механізми поєднання фундаментальних досліджень (як засадничого принципу класичного університету), із прикладними розробками, що сьогодні мають комерційну перспективу тощо. Теорія і практика отримає відповіді на всі ці питання в залежності від того, наскільки системно буде врахований діапазон впливу на університетську освіту факторів внутрішньогосередовища.

В кінці ХХ- на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала проблема визначення нової ролі освіти, зокрема університетської, окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи, щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного соціально-економічного середовища. Такий науковий пошук стає невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндустріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму освіти.

В сучасних умовах конкурують три парадигмальні типи освіти: просвітницька(опирається на традиції просвітництва); індустріальна (враховує реалії індустріального суспільства, але не може забезпечити розвиток освіти в умовах загальносистемних соціальних змін); постіндустріальна (формується разом із становленням постіндустріального суспільства). Просвітницька парадигма освіти пов’язує своє існування з класичним університетом. За індустрільною парадигмою відбувається повне руйнування підвалин класичного університету з притаманними йому академічною свободою, автономією, повагою до людської індивідуальності, національними цінностями. Парадигма інноваційної освіти пов’язується з інноваційною освітою, провідною роллю університетів в суспільно-економічному житті країни[6, c. 175-176].

Кінець ХХ – початку ХХІ ст. характеризується постійно зростаючими обсягами знань,

- у національній інноваційній системі вищій школі відводиться ключова роль – не тільки в якості основи для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, але й мережевої бази для обміну інформацією і знаннями; університет представлений як науково-освітньо-промисловий комплекс (Всесвітній Банк, 2001 р.);

- ключові проблеми університетської освіти: досягнення сталого фінансування; забезпечення автономності і професіоналізму; приведення діяльності університетів у відповідності до стратегічних потреб регіонального розвитку; формування в Європі єдиного освітнього і науково-освітнього простору (Європейська Комісія, 2003 р.);

- поглиблення кооперації між університетами на національному та міжнародному рівнях у підготовці кваліфікованих фахівців; освітня стратегія університетської освіти має базуватись на принципах випереджаючої освіти (Україна, 2000 р.)[8, c. 208-210].

Фактори розвитку університетської освіти

Університетська освіта, як складова системи “університет”, представляє структуровану сукупність функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує досягнення стратегічних цілей університету. Як важлива функція університетської діяльності, університетська освіта поєднує фундаментальні й прикладні дослідження з професійною підготовкою спеціалістів зі створенням системи неперервної освіти, збереженням національних традицій, соціально-економічним розвитком регіону. Нероздільність навчального процесу і наукових досліджень визначено одним з фундаментальних положень Болонської декларації. Університетська освіта є діяльністю (процесом) з виробництва, нагромадження, зберігання, передавання і розповсюдження знань. З точки зору економічної теорії університетська освіта, як особливий вид освітньої послуги, є економічним благом, яке проявляється в нагромадженні знань, засвоєнні нової інформації, формуванні нових компетенції[2].