Теоретические основы проблемы формирования грамматической компетенции у детей дошкольного возраста

1. Закономірності засвоєння граматичних значень дошкільниками

Одночасно з оволодінням словниковим складом діти засвоюють граматичну будову мови, вчаться передавати думки рідною мовою. Мова стає засобом спілкування тоді, коли вона граматично органі­зована, коли слова в реченні узгоджені у відмінках і родових за­кінченнях, коли структура речення правильна.

Вивчення граматики рідної мови починається в школі, але вже в дошкільному віці важливо виховати звичку говорити правильно. Граматичною будовою мови дитина дошкільного віку оволодіває практично у процесі мовного спілкування, сприймаючи мову до­рослих.

К. Д. Ушинський підкреслював, що «граматична правильність мови усної і письмової є не тільки знання, а й звичка, або краще сказати, дуже складна і широка система дрібних навичок правиль­но висловлювати свої думки усно і на письмі. Для грамотності мало того, щоб людина знала граматичні правила (а їх дуже багато), а необхідно, щоб вона звикла моментально виконувати їх. А звич­ки, і особливо такі дріб'язкові і складні, набуваються успішно і вко­рінюються глибоко тільки в ранній молодості» [].

Питанням розвитку граматичної правильності мови дітей до­шкільного віку займались психологи, педагоги, лінгвісти: О. М. Гво­здев, І. X. Швачкін, А. М. Леушина, Л. О. Пеньєвська та ін.

Професор О. М. Гвоздев у своїй праці «Формирование у ребен­ка грамматического строя русского языка» розкрив основні зако­номірності оволодіння дитини мовою. Він показав, що основною одиницею мови є речення, як знаряддя мислення й спілкування. Оволодіння рідною мовою в основному відбувається у вигляді за­своєння речень. Саме в реченні формуються окремі граматичні категорії в їх зовнішньому морфологічному вираженні. «Розвиток речення у дитини полягає у дедалі більшому ускладненні речень щодо кількості охоплених ним елементів слів і різноманітності від­ношень цих елементів між собою» [].

Оволодіваючи граматично оформленим реченням, дитина спо­чатку користується словами-реченнями. Слова-речення складаються з одного слова і «є закінченим цілим, яке висловлює яке-небудь повідомлення, і дорівнює в цьому відношенні реченням у мові до­рослих». Слова-речення можуть позначити предмети, дії тварин. Од­не і те саме слово-речення може мати різні значення. Так, напри­клад, слово каша може означати «дай кашу», «хочу каші», «це ка­ша». Наступний етап у розвитку мови дитини — вживання речень з двох слів. У два роки кількість слів у реченні збільшується: ви­никають речення з трьох-чотирьох слів. Як зазначає А. Н. Гвоздев, у мові дитини дуже рано (приблизно у два роки) з'являються ре­чення з однорідними членами. Спочатку вони мають характер про­стого перерахування предметів (каша, суп, кисіль). Пізніше (один рік 11 місяців) дитина вживає однорідні члени речення: підмети, присудки, додатки, обставини.

Перші складні безсполучникові речення з'являються у дитини на другому році життя. З двох-трьох років діти починають вживати складні речення із сполучниками: «Коли дощу не буде, тоді підемо гуляти». Спочатку з'являються складносурядні речення, які скла­даються з двох простих речень. На третьому році життя, як показує в своєму дослідженні Н. А. Рибніков, з'являються підрядні речення часу і місця. «Потреба дитини в тому, щоб її мову розуміли неза­лежно від ситуації розмови і щоб вона не тільки визначала в ціло­му предмети, а й різні ознаки предметів, змушує оволодіти різними синтаксичними структурами речення» [].

Діти засвоюють структуру простих, а потім і складних речень в безпосередньому зв'язку з розвитком суджень: від простіших «іменних» суджень до різних видів більш складних. На п'ятому році життя зміст суджень і умовиводів ускладнюється. Діти цього віку в своїх судженнях не тільки називають предмети, визначають конкретні й абстрактні ознаки, а і дедалі частіше відзначають різ­номанітні залежності між уявленнями. Діти говорять про події, які вже відбулися або відбудуться. У зв'язку із змінами змісту змі­нюється і форма висловлення суджень і умовиводів. Діти цього віку користуються простими і складними реченнями. Найчастіше вони вживають прості поширені речення і дуже рідко речення складні. Найчастіше діти користуються підрядними реченнями часу, сполу­чаючи їх з головним реченням сполучником коли: «Діти гралися, коли ми прийшли». Часто трапляються підрядні додаткові, рідше — підрядні місця, причини, мети, починають з'являтися підрядні озна­чальні. Діти старшого дошкільного віку вже частіше користуються складними реченнями в розмовній і розповідній мові. У мові дітей поступово збільшується кількість складнопідрядних речень з під­рядними причини. Вони з’єднуються з головним в основному за допомогою сполучника тому що: «Він не пішов на роботу, тому що був вихідний».

В оволодінні частинами мови спостерігається така послідовність. Спочатку в мові дітей з'являються іменники і дієслова. Досить рано діти починають користуватися і прикметниками. Уже в два роки вісім місяців, в три роки вони вживають займенники. Значно піз­ніше в мові з'являються числівники, прислівники. Діти починають правильно вживати закінчення іменників і дієслів тільки в старшій групі, а чергування звуків в основах іменників і дієслів — в підго­товчій до школи групі. В мові дітей старшої групи досить часто трапляються помилки (вухо — в вухі, рука — на рукі тощо).

Одниною і множиною іменника діти оволодівають до двох років. Проте вони часто помиляються, утворюючи однину в збірних назвах (одна цукора), множину у невідмінюваних словах (кіни, радіви). Іменники, що мають тільки однину, діти вживають у множині (шо­колад — шоколади).

Діти до п'яти-шести років в основному оволодівають відмінюван­ням іменників, але ще роблять помилки, переносячи закінчення іменників однієї відміни на іншу. Так, наприклад, закінчення ро­дового відмінка іменників чоловічого роду поширюють на іменники всіх трьох відмін (курочків, няньків, кораблів), закінчення іменни­ків твердої групи чоловічого роду переносять на іменники серед­нього та жіночого роду. Із значними труднощами засвоюють діти і граматичні зв'язки іменників з числівниками («У мене немає чо­тири олівців», «У мене залишилось дві яблука»).

Граматичною будовою рідної мови дитина дошкільного віку оволодіває практично, наслідуючи граматично правильну мову до­рослих. Н. І. Красногорський говорив, що досить рано, вже протя­гом другого року, у дітей починає формуватися граматичний лад мови із змінами слів і правильним сполученням слів у речення. Правильність граматичного ладу мови у дітей залежить від пра­вильності мовної побудови людей, що оточують їх. Трирічний ма­люк правильно ставить відмінки і дієслівні форми, тому що він засвоює їх у готовому вигляді в мовних сполученнях, які він спри­ймає від людей, з якими спілкується. Дитина не тільки оволодіває готовими сполученнями, а й починає розуміти значення словозміни і сама навчається свідомо змінювати слова. Це підтверджується дитячим словотворенням. Дитина, засвоюючи основу слова, за ана­логією утворює слова (гусак — гусиха, кішка — кошата, дикі тва­рини— зоопаркіни тварини). Оволодівши словом, вона використо­вує його у правильних граматичних сполученнях.

Оволодівання, граматичною будовою відбувається на підставі ди­ференційованого гальмування.

Правильна форма закріплюється, а неправильна — гальмуєть­ся. Вихователь повинен вчасно звернути увагу на помилку дитини, виправити її і дати вправи для закріплення правильної форми.

Спочатку дитина, оволодіваючи граматичною будовою мови, за­своює все, що найчастіше повторюється і характеризує граматичну будову рідної мови, а потім оволодіває вже й рідше вживаними та винятковими формами. Так, дитина оволодіває іменниками і праг­не охопити одниною і множиною всі іменники, пізніше виділяє збір­ні назви й іменники, що не мають однини.

Помилки в мові дитини дошкільного віку можна пояснити, як зазначає Є. К. Сухенко, такими причинами:тим, що діти ще не засвоїли морфологічну систему рідної мови; впливом неправильної мови дорослих; педагогічною занедбаністю, коли дорослі не звер­тають уваги на помилки дітей, не виправляють їх, а іноді навіть наслідують дитячу мову.