Методика преподавания изобразительного искусства 4

1. Особливості конструювання з будівельного матеріалу і конструкторів. Особистістно розвивальні можливості техніки оригамі. Ознайомлення дітей з виразними можливостями природного матеріалу. Педагогічна цінність викидного матеріалу. Виготовлення предметів, іграшок та сувенірів. Архітектурна діяльність дошкільників.

Своєрідність конструювання, його зв'язок із грою

Конструювання — це створення мо­делі, приведення до певного порядку і взаємовідношення різних окремих предметів, частин, елементів. Характерною особливістю процесу конст­руювання є створення та перетворення (комбінування) просторових уяв­лень (образів) на основі оволодіння певними знаннями та вміннями. Кон­струювання належить до продуктивних видів діяльності, оскільки спря­моване на отримання певного продукту (результату).

Під дитячим конструюванням розуміють процес створення різних кон­струкцій, моделей, в яких передбачено взаєморозміщення частин та еле­ментів, способи їх з'єднання. Матеріалами для дитячої конструктивної діяльності є: дитячий будівельний матеріал, спеціальні конструктори (де­рев'яні, металеві, пластмасові); папір, картон, тканина, природний, ви­кидний матеріали.

У технічному конструюванні діти переважно відображають реальні та уявні об'єкти (за асоціаціями з образами казок, фільмів). Моделюючи різні об'єкти, діти відтворюють їхні основні структурні та функціональні озна­ки: будинок з дахом, вікнами, дверима; корабелі, з палубою та інше. Така конструктивна діяльність за своєю сутністю схожа на конструктивно-тех­нічну діяльність дорослих: процес створення споруди підпорядкований її практичному призначенню. До такого типу конструювання належать: кон­струювання з будівельного матеріалу, конструювання з деталей конструк­торів, що мають різні способи з'єднання (пази, шипи, гайки і такс інше); конструювання з великих модульних блоків.

До художнього конструювання належать: конструювання з паперу і картону, з природного матеріалу, з викидного матеріалу (предметів, що втратили своє побутове призначення, та залишків різних матеріалів), з тканини. Кожний вид конструювання має свою специфіку, що зумовлено особливостями матеріалів, які мають певні фізичні та механічні характе­ристики, зовнішній вигляд і виражальні можливості. Умовно матеріали для дитячого художнього конструювання поділяють на такі групи: неоформлені, напівоформлені та природні матеріали.

Папір, картон і тканину зараховують до неоформлених матеріалів. У кож­ному з цих матеріалів не закладено нічого, крім кольору, фактури і розмі­ру. Тому робота з ними задовольняє потребу дітей у створенні нового, дос­лідженні їхніх властивостей та можливостей.

Викидний матеріал (різні коробочки, пластикові пляшечки, пінопласт ташше) зараховують попапівоформлених матеріалів. ІІо-різному видозмі­нюючи їх, діти створюють мові об'єкти, цілісні композиції: поєднують різноманітні матеріали між собою.

Основу формування творчого конструювання становлять три взаємо­пов'язані компоненти: самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом; розвиток образного мислення та уяви; формування узагаль­нених способів діяльності.

Орієнтування в матеріалі, організоване педагогом як самостійне дитя­че експериментування, без вирішення певних конструктивних завдань набуває пізнавального характеру. Експериментування з матеріалами і фор­мування узагальнених способів конструювання (технічних і створення образу) спонукає дітей «вбудовувати» засвоєні раніше способи у нові змістові контексти. А це, своєю чергою, веде до виникнення нових спо­собів і нових задумів, заснованих па пізнавально-емоційному переживанні.

Конструюючи з природного матеріалу, дошкільнята вчаться передавати красу природи в художніх образах. Це сприяє розвиткові естетичного сприйняття, розвиває почуття любові до природи.

Процес конструювання складається з двох етапів: створення задуму та його реалізація. Є Іде й планування, але у дітей воно недостатньо розви­нене. Задум -— це уявлення про кінцевий результат, предмет діяльності і способи його досягнення. Конструктивний задум виникає у процесі ро­зумової діяльності дитини. В основу задуму покладено порівняння, аналіз, синтез відомих з минулого досвіду конструкцій. Практична діяльність, спрямована на виконання задуму, полягає у широкому експериментуванні з матеріалом. Задум часто уточнюється і змінюється внаслідок пошукових практичних дій, що сприяє розвитку творчого конструювання.

Існують різні види конструювання, зумовлені способами створення конструкцій. Поширеними в педагогічній практиці є конструювання за зразком, умовами, власним задумом. Для роботи з будівельним матеріа­лом застосовується конструювання за моделлю, за найпростішими крес­леннями та наочними схемами.

Розвивальне спрямування конструювання з будівельного матеріалу та деталей конструкторів

Традиційною є класифікація видів конструювання за матеріалами, з яких виготовляються об'єкти. Найбільш розробленим і потенційно важ­ливим для розвитку дітей залишається конструювання з будівельного ма­теріалу та спеціальних конструкторів.

Конструювання з будівельного матеріалу сприяє розвиткові мислення дітей. Визначення у процесі спостереження конструктивних особливос­тей споруд, відтворення за зразком будівель (на початковому етапі оволо­діння конструюванням з будівельного матеріалу) спонукає дитину по­рівнювати, аналізувати, синтезувати, встановлювати властивості і відмін­ності, привчає не задовольнятися випадковим розв'язанням конструктив­ного завдання, а знаходити більш доцільне.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей молодшого дошкільного віку (3—4роки):

На інших заняттях у цій віковій групі діти створюють будинки, транс­порт (трамваї), меблі.

Для успішного використання зразка у навчанні конструювання вихо­ватель на початку кожного заняття організує: його обстеження, яке прово­диться у певній послідовності. Спочатку педагог звертає увагу на об'єкт загалом (що це такс, якої форми), потім виокремлює його частини (у стільця чотири ніжки, сидіння, спинка) та їхнє просторове розміщення відносно одна одної; згодом — деталі, з яких побудована кожна частина (кубики, пластини); наприкінці звертає увагу на об'єкт загалом. Порядок обстеження зразка повинен відповідати послідовності зведення будови (спочатку ніжки столу, потім кришка), що полегшує дітям процес конст­руювання. Таке обстеження зразків-будов поступово привчає дітей до са­мостійного і цілеспрямованого аналізу предметів.

На останніх заняттях діви засвоюють зведення різних варіантів воріт (з цеглинок, кубиків, пластин), вчаться розміщувати деталі вертикально, робити найпростіше перекриття. Важливо навчити дошкільнят визнача­ти відстань між стовпчиками, оскільки від цього залежить установлення перекриття воріт. Зводячи ворота з пластин, слід показати дітям як зроби­ти ворота стійкішими: пластини зміцнити з обох боків призмами.

У процесі побудови низьких і високих воріт доцільно показати дітям різні способи зміни висоти конструкції і надати дошкільнятам право ви­бору. Наприклад, високі ворота можна побудувати, замінюючи кубики пластинами, а можна до кубиків уже побудованих низьких воріт додати ще кілька кубиків. Наприкінці заняття вихователь разом з дітьми обгово­рює, хто і яким чином змінював за висотою задану у зразку конструкцію.