Самовоспитания личности

2. Проаналізувати відображення проблеми самовиховання особистості у працях видатних діячів науки: Г. Сковороди, К. Ушинського, В. Сухомлинського, С. Русової.

Питання навчально-виховної діяльності в цілому, і самовиховання особистості зокрема, були предметом прямої або опосередкованої уваги як вітчизняних, так і зарубіжних філософів, письменників, педагогів та відомих діячів науки. Теоретичні розробки і методичні поради, присвячені даній проблемі, висвітлювалися у наукових публікаціях, художніх творах, публіцистичних статтях, епістолярній спадщині Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, В. Сухомлинського, С. Русової та ін.

Питанням самовиховання людської особистості займався відомий український мислитель і педагог XVIII ст. Г.С.Сковорода. Він був переконаний, що в основі самовдосконалення лежить психічне пізнання людиною самої себе. Кожен, на його думку, незалежно від віку, соціального походження повинен вдосконалювати власні розумові здібності за допомогою читання книжок, екскурсій, мандрівок, гуртків.

Подальший розвиток проблема самовиховання особистості знайшла у творчості К.Д.Ушинського. У своїй багатогранній спадщині він розглядав цей процес як основний закон людської психіки, а своє завдання, як педагога, вбачав у правильному методичному керівництві ним із врахуванням вікових особливостей вихованців. Прагнення до самовдосконалення у школярів, на думку вченого, краще виховувати змалку, а основною формою збудження і розвитку в них активності є гра.

Найбільш широко, повно і вичерпно проблему самовиховання особистості розкрито у науково-педагогічній спадщині відомого українського вченого Василя Олександровича Сухомлинського. Самовиховання вчений визначав як вищий етап навчально-виховного процесу, що здійснюється в цілеспрямованій роботі людини над власним розвитком і самовдосконаленням. Справжнім вихованням, на його думку, є те, що спонукає школярів до самовиховання. Тому ефективність власної педагогічної системи Сухомлинський пов’язував з тим, наскільки зовнішній виховний вплив і самовиховання стають невід’ємними частинами єдиного процесу формування особистості.

Досліджуючи процес самовиховання, В.О.Сухомлинський виділив найважливіші його складові компоненти: самопізнання, самооцінка, самоконтроль, воля, самоповага.

Самопізнання Василь Олександрович вважав однією з найнеобхідніших психологічних компонентів процесу самовихованння. Завдяки йому людина здатна орієнтуватися в навколишній дійсності, співвідносити свої дії з реальними обставинами, з діями інших людей і, відповідно до цього, окреслювати план свого вдосконалення. Процес самопізнання спонукав вихованців В.О.Сухомлинського до формування адекватної, постійної, критичної самооцінки свого темпераменту і характеру, своїх сил і можливостей.

В.О.Сухомлинський стверджував, що здатність людини об’єктивно оцінювати хід розвитку власних сил і можливостей є своєрідним психічним підгрунтям для наступного, більш складного акту самовиховання – самоконтролю. Вчений визначав самоконтроль як здатність особистості перевірити себе, порівнюючи свою свідомість і діяльність із загальноприйнятими критеріями поведінки. Надзвичайно великого значення у формуванні цього вміння у школярів він надавав порівнянню чи зіставленню себе з іншими людьми, поведінка яких є своєрідним ідеалом.

Вивчення педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського показало, що найважливішим детермінантом самоконтролю він вважав совість. Зміст справжнього виховання, на його думку, полягає в тому, щоб навчити школяра бачити оточуючий світ, самого себе не тільки очима, а й душею. Процес формування у павлиських вихованців совісті цілком залежав від педагогічної майстерності педагогів, від їхнього вміння засоромити і присоромити дітей, не вдаючись до покарань і образ.

Великого значення у самовихованні В.О.Сухомлинський надавав умінню людини виявити вольову силу в подоланні труднощів, примусити себе робити те, що є складнішим. В.О.Сухомлинський відзначав, що у самовихованні дитячої волі вихователі повинні вміти правильно визначати ступінь вольового напруження для кожного учня у будь-якій його справі. Це не тільки дасть дітям змогу досягти поставленої мети, пережити радість успіху, а й винести впевненість, що їх сили й можливості дозволяють долати ще більші труднощі й перепони.

Не менш важливим і необхідним компонентом самовиховання школярів В.О.Сухомлинський вважав самоповагу, яка здатна об’єднати волю вихователя з волею вихованця.

Багаторічний досвід науково-педагогічної роботи дозволив В.О.Сухомлинському визначити особливості самовиховання школярів у моральній, трудовій, інтелектуальній і фізичній сферах які полягають у свідомій і добровільній діяльності, спрямованої на формування гармонійно розвиненої особистості та впровадити їх у практику роботи Павлиської середньої школи.

В результаті аналізу власного та педагогічного досвіду минулого В.О.Сухомлинським було розроблено і теоретично обгрунтовано конкретні методичні рекомендації щодо педагогічного керівництва самовихованням школярів. Система його організації передбачала:

по-перше, пробудження в учнів інтересу та прагнення до самовдосконалення, створення в класі атмосфери серйозного ставлення до самовиховання, широке роз’яснення на конкретних літературних і живих прикладах ідеї самовиховання та його можливостей;

по-друге, захоплення учнів ідеєю самовиховання, підкріплення їхніх зусиль, спрямованих на здійснення індивідуальних самозобов’язань, фронтальними виховними заходами;

по-третє, активне керування самостійним процесом вдосконалення особистості кожного учня, залучення учнівського активу до контролю за роботою інших учнів над собою і наслідками самовиховання.

В.О.Сухомлинським доведена необхідність залучення батьківської громадськості до організації роботи, пов’язаної із самовихованням підростаючих поколінь. Саме цією необхідністю було обумовлено широкий комплекс робіт, спрямованих на педагогізацію батьків. Це досягалося завдяки діяльності “Батьківської школи”.

Отже, творчо використовуючи ідеї видатних педагогів, постійно збагачуючи власний досвід науково-педагогічною діяльністю, В.О.Сухомлинський розкрив сутність самовиховання і показав його важливість у справі формування гармонійно розвиненої особистості школяра.

Анкета "Хто я?"

1) Коли і при яких обставинах ми познайомились?

2) Яким було ваше перше враження про мене і яке воно зараз?

3) В мені є щось особливе?

4) З ким або чим я у вас асоціююсь?

5) З яким кольором я у вас асоціююсь? А з якою тваринкою?

6) З якою погодою я у вас асоціююсь? З яким місяцем року?

7) На вашу думку, в чому полягає мій головний недолік?

8) А якими чеснотами я наділена?

9) Хто я, на вашу думку?

10) Чи помічали ви в мені якісь дивацтва?

11) Що ви можете сказати про мій характер?

12) На вашу думку, чи здатна я щиро любити й неневидіти?

13) Як ви гадаєте, що завдає мені душевного болю?

14) А що дає сили жити далі?

15) Що, на вашу думку, я ціную більш за все?

16) Що б ви хотіли змінити в мені?

17) Яким ви уявляєте мене років за 10? 30? Яким буду я, моя сім'я, робота, соціальний стан?

18) Ви вважаєте мене своїм другом?

19) Чи можна мені вірити?

20) Опишіть мене одним словом. А п'ятьма словами?

21) Яка була б ваша реакція в разі мого раптового зникнення?

22) Я відкрита чи замкнена в собі?

23) Як ви вважаєте, чи можливо зі мною говорити про що заманеться?

24) Наскільки давно ви зі мною востаннє спілкувались?

25) Чи є в нас щось спільне?

26) Чи хочете ви знати мою думку про вас?

27) Що нагадує вам про мене?

28) Під яку пісню згадуєте про мене?

29) Наші стосунки слабшають чи сильнішають з часом?

30) Що ше можеш про мене сказати на завершення?