Методика преподавания и педагогика высшего образования 7

5. Загальна характеристика середнього загальноосвітнього навчального закладу.Закон України «про загальну середню освіту»

У процесі розбудови незалежної демократичної України особливого зна­чення набуває розвиток культури її народу, яка грунтується, насамперед, на освітньому рівні підростаючого покоління. З огляду на цю обставину важливе місце належить здобуттю молоддю загальної середньої освіти як цілеспрямованого процесу оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що складає основу подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на за­гальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" до загальноосвітніх навчальних закладів, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, належать:

До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:

6. Кодекс професійної етики педагога.

Професійна етика — система конкретизованих моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тої чи іншої професійної діяльності людей.

Педагогічна етика є самостійним розділом етичної науки, що вивчає особливості педагогічної моралі, з’ясовує специфіку реалізації загальних принципів моральності в сфері педагогічної діяльності, розкриває її функції, специфіку змісту принципів та етичних категорій. Також педагогічною етикою вивчається характер моральної діяльності вчителя і моральних відносин у професійному середовищі, розробляються основи педагогічного етикету, що являє собою сукупність вироблених у вчительському середовищі специфічних правил спілкування, манер поводження людей, що професійно займаються навчанням і вихованням. Система педагогічної етики повинна показати, в чому полягає особливість ставлення вчителя до суспільства і суспільного прогресу, в чому специфіка вчительського патріотизму, гуманізму і сумлінного ставлення до праці, колективізму і чесності, правдивості та скромності. Цілком очевидно, що основні вимоги моралі учителя не можуть не збігатися з вимогами моралі, не бути однаковими з моральними вимогами інших професій. Проте особливості педагогічної праці породжують деяку специфіку норм моралі, які втілюватимуть в життя той чи інший принцип морального кодексу. Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових статутах ряду моральних вимог стосовно професії та характеру праці. Філософами античного суспільства у своїх роботах висловлювалися деякі судження з питань педагогічної етики. Наприклад, Демокрит говорив про необхідність погоджувати виховання з природою дитини, про використання дитячої допитливості як основи навчання, про перевагу засобів переконання над засобами примусу. Платон сповідував ідею необхідності підпорядкування дітей волі вихователя і постійного контролю за ними, високої оцінки слухняності та використання методів покарання при непокорі. Аристотель вважав виховання справою державної важливості. І тільки Квінтіліан уперше поставив питання педагогіки на професійному рівні – його рекомендації являли собою узагальнення педагогічного досвіду, застерігали педагога від використання примусу, апелювали до здорового глузду і зацікавленості дитини в процесі навчання та результатів навчання. В епоху середньовіччя суспільство не цікавили питання педагогічної етики через домінування релігії в питаннях навчання. Представники французької освіти трактували завдання морального виховання, формулювали вимоги до морального вигляду вчителя і висували свої етичні концепції, вважаючи рушійною силою прогресу освіту, науку і розум. Як вважав Руссо, вчитель повинен бути позбавленим людських недоліків і в моральному відношенні стояти вище суспільства. Німецькі просвітителі більш глибоко конкретизували вимоги до вчителя і критикували ізольоване від суспільства виховання. Професійні види етики – це ті специфічні особливості професійної діяльності, що спрямовані безпосередньо на людину в тих чи інших умовах її життя і діяльності в суспільстві. Вивчення видів професійної етики показує різноманітність та різнобічність моральних відносин. Професійні моральні норми – це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів. Основними видами професійної етики є: лікарська етика, педагогічна етика, юридична етика, етика вченого, актора, художника, підприємця, інженера і т.д. Кожен вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні вимоги в області моралі. Так, наприклад, етика вченого припускає в першу чергу такі моральні якості, як: наукову сумлінність, особисту чесність, і, звичайно ж, патріотизм. Юридична етика вимагає чесності, справедливості, відвертості, гуманізму (навіть до підсудного), вірності закону. Професійна етика в умовах військової служби вимагає чіткого виконання службових обов’язків, мужності, дисциплінованості, відданості Батьківщини. Педагогічна етика розглядає сутність основних категорій педагогічної моралі та моральних цінностей. Моральними цінностями можна назвати систему уявлень про добро і зло, справедливість і честь, що виступають своєрідною оцінкою характеру життєвих явищ, моральних якостей і вчинків людей. До педагогічної діяльності застосовуються всі основні моральні поняття, однак окремі поняття відбивають такі риси педагогічних поглядів, котрі виділяють педагогічну етику у відносно самостійний розділ етики. Серед цих категорій – професійний педагогічний обов’язок, педагогічна справедливість, педагогічна честь і педагогічний авторитет.