Технология социально-педагогической деятельности

1. Організація дозвілля соціального педагога з дітьми інвалідами

Досвід розвинутих країн світу переконує у необхідності поступового, виваженого підходу до ідей інтеграції людей з обмеженими психофізичними можливостями у суспільство, що будується на формуванні певної громадської думки про інвалідів, соціальних умов для реабілітації їхніх збережених можливостей і здібностей, системі соціальної роботи, яка сконцентрована на сім'ю.

В Україні частково ці завдання вирішуються громадськими організаціями інвалідів, центрами соціальних служб для молоді і спеціалістами, що опікуються проблемами цих дітей.

На сьогодні виявилося можливим ініціювати проект державної організації, яка структурно могла б виконувати завдання проміжної ланки між спеціальними навчальними закладами та будинками-інтернатами і найближчим оточенням дитини, і, по-друге, створила б умови для активізації можливостей дітей і батьків у висвітленні своїх проблем, досягнень, здобутків з метою формування у суспільстві позитивного іміджу інваліда і гуманного ставлення до дітей та їх батьків. Такий проект створення Центру соціальної роботи з дітьми-інвалідами був розроблений Українським інститутом соціальних досліджень, підтриманий Міжнародним дитячим фондом ООН ЮШСЕФ і почав свою реалізацію з 6 вересня 1999 року.

Соціальна робота - це специфічна діяльність соціальних інститутів, яка спрямована на здійснення соціальної профілактики і реабілітації, надання соціальної допомоги і послуг дітям і молоді з метою реалізації їх соціально-економічних прав, культурних та духовних запитів в інтересах особистості тощо.

Мета центру соціальної роботи з дітьми-інвалідами - забезпечення кращої адаптації дітей-інвалідів, дітей з вадами фізичного та розумового розвитку до умов життя шляхом надання комплексної соціально-педагогічної, психологічної та правової допомоги за місцем проживання дітям, і батькам.

Центр спирається на прогресивні форми і методи соціальної роботи, що активізують внутрішні збережені сили особистості, сприяють її духовному зростанню, формуванню навичок співіснування у соціумі, розвитку самостійності у всіх сферах життєдіяльності людини.

Головні принципи роботи центру: повага до особистості, співчуття, конфіденційність, довіра, створення рівних можливостей, професійна компетентність і взаємодопомога.

Завдання центру:

- Створення позитивного іміджу інвалідів у суспільстві;

- Проведення корекційно-розвиваючої роботи з дітьми з особливими потребами;

- Розвиток у дітей і молоді з обмеженими фізичними і розумовими здібностями творчих умінь і навичок у різних видах творчої діяльності;

- Формування у дітей і молоді з обмеженими фізичними і розумовими здібностями досвіду стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища;

- Створення оптимальних умов для спілкування, організація відпочинку і дозвілля;

- Психологічна підтримка батьків, які виховують дітей-інвалідів і дітей з вадами фізичного і розумового розвитку;

- Організація системи само- і взаємодопомоги батьків, які виховують дітей з особливими потребами;

- Забезпечення правової обізнаності батьків, які виховують дітей-інвалідів;

- Оздоровлення підлітків і молоді з різним рівнем здоров'я.

Отже, мета центру - надання всебічної допомоги в адаптації дітям і молоді з різними вадами у розвитку, а завдання центру полягає в допомозі дітям-інвалідам у виявленні творчих здібностей, корекції різних видів відхилень, а також всебічна допомога сім'ям, які виховують дітей з вадами фізичного і психічного розвитку.

Організація соціально-педагогічної та психологічної допомоги дітям-інвалідам в Україні.

У 1993р. з ініціативи Держкомітету почали створювати в Україні соціальні служби для молоді. Центри соціальних служб для молоді - це спеціалізовані гуманітарні заклади, які реалізують державну молодіжну політику, а також здійснюють опіку над окремою категорією молоді, в тому числі дітьми-інвалідами та молодими людьми з вадами здоров'я.

Тепер дещо детальніше про організацію допомоги інвалідам у системі центрів соціальних служб для молоді.

Соціальна допомога людям з функціональними обмеженнями - це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед - у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність корінної зміни ставлення до інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації, а й незалежних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистісних якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

У цьому питанні потрібний інтегративний підхід, що ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (педагогів, психологів, лікарів, соціальних працівників, педагогів, реабілітологів). Такими унікальними можливостями володіє система соціальних служб для молоді, яка створює організаційні засади як для індивідуальної роботи, так і для оздоровлення умов життя людини. Протягом років існування служб склалася певна система соціально-педагогічної допомоги, в основі якої лежить соціально-психологічна реабілітація та соціальна адаптація.

Соціально-психологічна реабілітація розглядається як цілісний, динамічний, безперервний процес розвитку особистості, що забезпечується відповідністю між нагальним рівнем потреб і рівнем задоволення їх. Соціальна адаптація - як процес пристосування індивіда до зміненого середовища з метою інтеграції в усі сфери життєдіяльності суспільства. Така діяльність ґрунтується на врахуванні певних взаємопов'язаних залежностей:

- наскрізність і наступність: родина-школа-соціальна служба;

- ступінь і якість певного дефекту (хвороби, стану), час настання інвалідності, вікові та статеві особливості психофізичного розвитку;

- інтерес, запити і потреби кожної особистості та інваліда, як соціальної групи;

- роль етнопсихологічних особливостей розвитку особистості, особливості національно-художнього мислення та відповідність морально-етичним ідеалам народу.

У практиці соціальної роботи соціально-педагогічна і психологічна допомога ще й досі ототожнюється із соціальним захистом. Це пояснюється відсутністю загальноприйнятої теорії співвідношення соціальної допомоги і соціального захисту. Водночас окреслився деякий стійкий інваріант розуміння Цих понять, а саме: „соціальна допомога" - поняття значно ширше, ніж соціальний захист".

Термін „соціальна допомога" є цілком правомірним і автономним, коли йдеться про індивідуальну допомогу окремій дитині, групі дітей, родичам інвалідів. Кінцевою метою такої індивідуальної допомоги є формування позитивної „Я-концепції", соціального самоствердження, участь у життєдіяльності суспільства. Коли мова йде про соціальний захист, мається на увазі певної законодавчої бази, яка б захищала права тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, забезпечення прав на лікування, навчання, надання пенсій, пільг тощо. У цьому випадку соціальний працівник виступає в ролі „перекладача" мов законів. Однак при такому розумінні понять залишається широке поле для їх взаємопроникнення. Так, відстоюючи права окремої людини, тим самим допомагають їй адаптуватися в складних умовах життя.

У теоретичному плані, працівники виходять у визнання універсальності кожної особистості, яка є творцем власної долі, що є цілісністю, а не сукупністю окремих якостей і вчинків. Методологічно такий підхід побудований на здобутках вітчизняної педагогічної науки (дефектологія і соціальна педагогіка) і походить з теорій гуманістичної психології, в якій робиться самоактуалізація особистості, логотерапія - терапії, орієнтованої на знаходження сенсу життя; гуманітарної психології, що наголошує на своєрідності систем ціннісних орієнтацій; культурно-психологічних властивостях клієнта і психолога.

Особистість інваліда розвивається у відповідності із загальними закономірностями розвитку людини, а дефект, стан чи хвороба визначають вторинні симптоми, що виникають опосередковано протягом аномального соціального розвитку. Хвороба, яка спричинює насамперед порушення біологічної сфери дитини, створює перешкоду для соціально-психологічного розвитку. Це стосується дітей-інвалідів з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату, комплексними порушеннями Психофізичного розвитку. У разі відсутності своєчасної допомоги відбуваються відхилення від вікового розвитку.

Ось чому таке важливе значення має соціально-педагогічна і психологічна допомога інвалідам віком 15-18 років. У 15 років закінчується сенситивний стан дитинства, для якого є характерною нестійкість психічних функцій, що може спричинити явища регресу, тобто повернення функцій на більш ранній віковий рівень. В.Лебединський виділяє шість варіантів психічного дизонтогенезу: недорозвинення, затримка у розвитку, ушкоджений розвиток, дефіцитарний спотворений і дисгармонійний.

Спостереження свідчать, що ті проблеми, з якими починають стикатися юнаки і дівчата у віці 15-18 років, спричинені не самою хворобою, дефектами чи станом, а гострою емоційною реакцією на психотравмуючу ситуацію, зумовлена певним ставленням до інвалідності, оцінкою, яку дає індивід характеру цього ставлення, життєвою позицією співвідносно до ситуації взагалі.. Перебуваючи здебільшого у замкненому просторі, вони переживають великий дефіцит соціальних контактів або, опинившись у змішаному колективі стикаються із труднощами між особистісних відносин. У їхній мові домінують слова: самотність, нездатність, неспроможність, марність життя. Багато з інвалідів, стикаючись із життям, втрачають впевненість в собі, в можливостях самореалізації, зокрема в особистісній сфері. Основна закономірність, характерна для усіх категорій інвалідів - це обмеження комунікативних можливостей внаслідок сенсорної, моторної та соматичної депривації.

Завдання соціального педагога і психолога полягає в тому, щоб створити такі соціально-педагогічні умови, які сприятимуть управлінню індивіда, досягненню ним своїх цілей, реалізації різнобічних типів поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпечності, ситуації, у якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Тільки за таких умов інвалід може виявити себе нестандартно, по-новому, тобто творчо. Завдяки творчій адаптивній поведінці від діє продумано, прагне до самостійності, гармонійно, а коли спрямовує свої зусилля на досягнення власних цілей, то діє продумано. Разом з тим, самоактуалізація не може бути реалізована без емпатійного розуміння і прийняття іншої людини, тобто взаємодій з нею.

Інвалід у боротьбі і подоланні проблем самоактивізується. Саме такій особистості невластиві інертність і захисні реакції, а навпаки - рухливість, незалежність від зовнішнього впливу, опора на себе. Людина не всесильна, і часто не може подолати своєї хвороби чи дефекту, але, примирившись зі своїм становищем і усвідомивши свою неспроможність бути повноцінною в біологічному розумінні, вона через актуалізацію досягає душевного і психічного здоров'я, стає соціально повноцінною особистістю.

Для того, щоб соціально-педагогічний вплив мав позитивний результат, соціальний працівник повинен сприймати клієнта таким, який він є, бути настроєним до нього позитивно, відчувати теплі почуття, тонке емпатійне проникнення у внутрішній світ. Наслідками, такого підходу є зміцнення особистості та поведінки у напрямку зрілості, більш реального ставлення до себе і оточуючих.

Специфічні функції працівників центрів соціальних служб для молоді з інвалідами є областю взаємодії інваліда і його найближчого оточення. Відповідно до цього соціальний працівник:

- в якості експерта надає допомогу окремій особі та її сім'ї у розв'язанні соціально зумовлених педагогічних і психологічних проблем; аналізує взаємозалежність між цими проблемами та відповідними соціальними факторами;

- виступає партнером у мобілізації джерел соціально-педагогічної та психологічної підтримки;

- є посередником між членами сім'ї як цілісністю та іншими соціальними інститутами у розв'язанні конфліктних ситуацій; інформує інших членів служби про фактори, що виявляють патологічний характер адаптації, чи вказує на патологічний характер самого оточення, доводить до відома державних і громадських організацій проблеми, з якими стикаються інваліди.

Виходячи з цього, допомога дітям з функціональними обмеженнями здійснюється в таких напрямках:

реконструкція соціокультурного оточення:

- допомога в комунікації, організація між особистісних стосунків;

- організація режиму життя, мешкання, індивідуального фізичного комфорту;

- виявлення і розвиток творчого потенціалу, організація дозвілля;

- допомога у професійному самовизначенні;

психолого-педагогічна допомога:

- психодіагностування;

- психолого-педагогічний вплив: психотренуючі ігри, психотренінги, арттерапія, соціодрами, сміхотерапія;

- індивідуальне консультування;

навчання методів самодопомоги та взаємодопомоги:

- навчання основ психологічної культури;

- навчання практичних навичок самообслуговування;

- оволодіння основними руховими навичками з пересування, а також використання технічних засобів і пристосувань;

- засвоєння можливого мовного, а у разі відсутності мови —альтернативного спілкування.

Ці напрямки реалізуються через структуру існуючих у системі центрів соціальних служб для молоді форм роботи:

- центри активності (денного перебування);

- клуби спілкування і клуби за інтересами;

- осередки трудової реабілітації;

- спеціалізовані соціально-психологічні служби для інвалідів, канали на телефоні "Довіри", виїздні консультпункти;

- реабілітаційні центри.

У рамках цієї системи реалізуються соціальні програми, які частково фінансує Український державний центр соціальних служб для молоді. Такий підхід цілком виправдовує себе і тому, що виникає необхідність будувати свою роботу відповідно до потреб регіону, кадрових і фінансових можливостей центрів.

Можна з впевненістю сказати, що сукупність проблем і пріоритетних напрямків соціальної допомоги інвалідам в центрах соціальних служб для молоді являє собою один із перспективних аспектів соціальної роботи.

На даний час в нашій області працює понад 20 центрів соціальних служб для молоді, розроблені та реалізуються програми щодо підтримки дітей, молодих людей з особливими потребами, сімей, де виховуються такі діти, та сприяння їх соціальної адаптації в суспільстві.

Отже, соціальний працівник не може розв'язувати за клієнта його проблеми, а повинен допомогти особистості визначити для себе позицію, що дасть можливість перетворити тяжке становище в тріумф.