Социально-педагогическая работа

1. Загальні методи вивчення особистості дитячої спільноти

Базовий компонент дошкільної освіти одним з головних напрямів визначають стратегічний курс на забезпечення життєздатності дитини, що передбачає успішну її адаптпцію та функціонування в соціальному середовищі, тобто на соціалізацію, починаючі з перших років життя. У процесі соціалізації дитина адаптується до змінних умов життя, навчається дотримуватися норм та вимог, почуватися членом певної спільноти, зважати на відмінність власних бажань від вимог довкілля, переносити свої знання в нові умови. Отже, процес цілеспрямованої соціалізації, яку здійснюють різні соціальні інституції, -важливий складник повноцінного розвитку особистості. Тому, доцільним вважаємо в нашій статті розглянути питання про вплив різних соціальних інститутів на становлення особистості дитини.

Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б.Ананьєв, Л.Божович, І.Зязюн, О.Лєонтьєва, АЛетровський, В.Мухіна та ін.). Зміст соціалізації визначається, з одного боку, всією сукупністю з соціальних впливів світового рівня культури,загальнолюдських цінностей; з іншого - відношенням до нього самого індивіда, актуалізацією особистого "Я", розкриттям власного творчого потенціалу, Соціалізація відбувається у взаємодії з великою кількістю різноманітних умов або факторів, груп, організацій, агентів, за допомогою різних механізмів, зпоміж яких С. Литвиненко, В. Ямницький відокремлюють традиційний, інституціональний, стилізований, міжособистісний. Через сукупність механізмів соціалізації засвоюються норми, еталони поведінки, що властиві для сім'ї та найближчого до дитини оточення, відбувається накопичення знань та досвіду соціально прийнятої поведінки у взаємодії дитини з різними соціальними інститутами, межах дитячої субкультури та у процесі спілкування дитини з особами, які для неї є суб'єктивно значимими, вплив усіх зазначених механізмів опосередковується рефлексією, оскільки дитина формується та змінюється в результаті усвідомлення та переживання реальності, в якій вона живе. Відтак, очевидна необхідність оцінки об'єктивних та суб'єктивних детермінант, що впливають на процес соціалізації особистості дитини. Це насамперед оцінка соціально-економічних, соціально-політичних умов матеріального та духовного життя суспільства взагалі, окремих соціальних спільнот та індивіда, його найближчого оточення.

Визначаючи складовими процесу соціалізації різні її рівні, щаблі (стихійну, відносно керовану, відносно контрольовану, самозаміну), сучасна наука використовує термін середовище як умови життя людей та продукту їхньої діяльності.

Поняття ''середовище" широке за обсягом і об'єднує сукупність зовнішніх умов, факторів та об'єктів, серед яких народжується, живе та розвивається живий організм (С.Литвиненко, В.Ямницький). Розвиток дитини відбувається не шляхом одностороннього впливу середовища на особистість, а є результатом її постійної взаємодії.

Кожен із соціальних інститутів (сім'я, група ровесників у дошкільному закладі) виявляється альтернативним референтним джерелом, завдяки якому здійснюється вибір моделей соціальної поведінки. Коротко охарактеризуємо їх.

Сім'я як персональне середовище розвитку - один з найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже воно зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, вмінь та навичок. На думку науковців, соціально-позитивний чи негативний вплив сім'ї залежить від числа параметрів, з-поміж яких: соціокультурний, що засвідчує рівень культури сім'ї, соціально-економічний, який визначається її майновими характеристиками, техніко-гігієнічний-особливості способу життя (І.Гребенніков, С.Литвиненко, В.Ямницький та ін.). Відзначаючи надзвичайний позитивний вплив родини на становлення особистості дитини, науковці водночас звертають увагу на "недоліки" сімейної соціалізації, яка, на думку О.Кононко, виявляється у центрації малюка на своїх проблемах, домінуванні егоїстичних прагнень. Проте процес входження дитини до соціуму був би неповним, якщо б обмежувався лише тим соціальним досвідом, який дитина може здобути у спілкуванні і пик мппах і дорослими. Отже, діти, які відвідують дошкільні заклади, на момент вступу до школи виявляються у вигіднішому стані, оскільки крім досвіду сімейної соціалізації, вони ще мають і досвід, здобутий у процесі різноманітної життєвої практики спілкування і взаємодії і однолітками.

За концепцією дошкільного виховання та Базовим компонентом дошкільної освіти, сучасний дошкільний заклад має стати "інститутом соціалізації'". Дитяча спільнота - важливе джерело близької інтересам дітей інформації про соціальну дійсність. По-друге, дитяче співтовариство - школи формування соціальних почуттів та особистісних якостей. По-третє, дитяче товариство в дошкільному закладі створює умови для практики соціальної поведінки. Отже, у процесі соціалізації дитячому співтовариству, керованому педагогом, належить дуже значна і відповідальна роль. Навіть якщо дитина НІ відвідує з будь-яких причин дошкільний заклад, дуже важливо надавати їй можливість продуктивно спілкуватися з ровесниками через різні форми додаткової освіти.

Визначення специфіки різних соціальних інститутів важливе для побудови питання про необхідність цілеспрямованого проектування варіативного освітнього середовища, що забезпечує, за словами В.Слободчикова, індивідуальні траєкторії розвитку дітей.

Наступний прийом у здійсненні педагогічної підтримки — допомога педагога в створенні дитячої спільноти й організації самоврядування.

Тут ми повертаємося до старої відомої позиції: колектив і особистість. Але в даному випадку ми розглядаємо створення дитячого співтовариства не як самоціль, а як умову соціальної, творчої самореалізації кожного школяра.

Самоврядування не виникає за наказом, а виростає з інтересів дітей і підлітків і їхньої потреби самим захищати свої інтереси і права громадянина школи. Це само-врядування з'являється (і саме тут потрібна допомога педагога), коли є об'єднуючі дітей інтереси в рамках школи і сама школа улаштована як цивільне суспільство. Якщо підліткам захочеться об'єднатися, щоби провести дискотеку, піти в похід або провести який-небудь конкурс, то в цій ситуації і буде з'являтися локальний досвід самоврядування. А дорослі можуть стати в цій ситуації помічниками.

Обов'язковим елементом самоврядування є нормостворення. Важливе значення норм, законів, правил поведінки, що створюють самі діти, було помічено в педагогіці вже давно (завдяки роботам Дьюї, Шацького, Макаренка, Сороки-Росинського).

Створені самими дітьми правила об’єднують їх, дозволяють більш демократично вирішувати проблеми шкільного життя. Але головне полягає в тім, що такі правила задають рамки волі і відповідальності. Сприймаючи цей факт як могутній засіб розвитку самодисципліни, багато шкіл створюють власні Закони, Статути товариства, Кодекси честі.

Але цей прийом також таїть у собі певну небезпеку. Педагогам необхідно стежити, щоби одні діти не перетворилися в наглядачів над іншими. У цьому випадку в дитячому колективі може виникнути ворожнеча і поділ дітей на тих, хто виконує закони, і тих, хто проти них.

Таким чином, сукупність описаних вище прийомів (список їх звичайно може бути подовжений) ви-значає технологію для виконання нової мети — педагогічної під-тримки, і в цьому змісті являє собою інноваційну технологію.

У цілому відновлення будь-якої виховної системи здійснюється за рахунок інновацій. Причому відбуватися це може (як вважають автори колективної монографії В. А. Караковський, Л. И. Новикова, Н. Л. Се-ліванова) двома шляхами — революційним і еволюційним.

Перший, як правило, виникає внаслідок надзвичайних обставин у власному житті, у школі або суспільстві.

Другий шлях можливий при ефективному педагогічному керуванні виховною системою, тому що механізми відновлення закладені в самій системі. Добре поставлена об'єктивна інформація про стан і функціонування системи, спрямованість педагогів і учнівського колективу на постійний творчий пошук роблять відновлення виховної системи процесом плано-мірним і керованим.