История украинской культуры 7

2. Культурологічна діяльність січового стілецтва. Форми прояву та творчі здобутки.

Непересічне значення для розвитку української культури мало бурхливе піднесення на якісно новий рівень національно-суспільного життя Галичини, до чого спричинилася революція в Європі 1848 р. Вона зумовила утворення й активну діяльність політичних і громадських об'єднань, які формували національну ідеологію, напрямки розвитку української культури і мистецтва. Зокрема, вагомий внесок у збереження і примноження духовної спадщини народу, його традицій і ментальності, розвиток національної культури в першій половині ХХ ст. зробила творчість галицького стрілецтва, яка зародилася у масових громадських товариствах Галичини - “Сокіл”, “Січ” та “Січові стрільці” й відображала прагнення українців до боротьби за незалежну і соборну Україну.

Осередком стрілецької творчості став сформований у Львові в серпні 1914 р. Легіон Українських січових стрільців, у якому зосередився інтелектуальний потенціал Галичини та було створено спеціальний орган - Пресову Кватиру під керівництвом старшин Миколи Угрина-Безгрішного, Никифора Гірняка, Антіна Лотоцького та Юліана Буцманюка. Навколо них згуртувалися амбітні літературно-мистецькі сили, талановиті письменники і журналісти - Теофіль Мелень, Осип Назарук, Андрій Баб'як (Мирослав Ірчан), Дмитро Вітовський, Володимир Старосольський, Мирон Заклинський, Юрій Шкрумеляк, художники - Осип Курилас, Лев Ґец, Осип Сорохтей, Іван Іванець, Левко Лепкий, композитори-пісенники Михайло Гайворонський і Роман Купчинський та інші.

“Творцями нової української духовності” називав галицьке стрілецтво відомий історик Степан Ріпецький: “Поруч зі збройним чином Українських січових стрільців, разом з їх воєнними трудами та бойовими подвигами, - писав він, - супроводила їх нерозлучно від самого початку їхня багата та широка духова творчість, глибока національно-політична визвольна думка та мистецтво у всіх його виявах і формах”. В умовах війни вони виявляли глибокі імпульси, які стали джерелом стрілецької творчості. Отже, у визвольній стратегії українського стрілецтва важливим чинником була ідейно-культурна складова, яка охоплювала всі головні її напрямки: літературу, образотворче і музичне мистецтво, театр. Творча спадщина січового стрілецтва, талановитих митців - письменників, художників, композиторів, діячів театру - потужним пластом увійшла в українську національну культуру. Стрілецтво стало творцем та носієм багатьох новаторських ідей та культурних цінностей для всього пробудженого до національного життя суспільства. Відтак стрілецька творчість, як одна з найважливіших складових ідейно-духовного життя військових формувань доби визвольних змагань 1914-1923 рр., сприяла, насамперед, піднесенню морально-бойового духу українського вояцтва в напруженій тривалій боротьбі за незалежну і соборну Україну. Водночас вона здійснила великий прорив у національному житті українського народу, зокрема в галузі культури: письменства, образотворчого мистецтва, музики і театру, який став основою його подальшого розвитку. Однак, за радянських часів творчі здобутки галицького стрілецтва всіляко замовчувалися. Були викреслені з історії вітчизняної культури імена, духовна і творча спадщина талановитих високопрофесійних письменників, композиторів, художників, нерідко їхні праці нищилися. Чимало представників стрілецької творчості, зокрема Андрій Баб'як (М. Ірчан), Лесь Курбас, Яків Струхманчук, Володимир Старосольський та ін., загинули в роки сталінських репресій у СРСР.

3. Культурологічні аспекти діяльності Центральної Ради.

Центральна Рада висувала підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лінія Центральної Ради дістали підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 р. все українських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

І універсал—українізація; ІІІ універсал—демократичні свободи( свобода слова, друку, віри, зібрань, страйків,спілок, недоторканність особи й помешкання).

Керівництво Центральної Ради підтримувало загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культури, суспільно-політичного життя.

Центральна Рада проводила активну політику на ниві освіти. Було взято курс на створення єдиної народної загальноосвітньої школи. Послідовно проводилася українізація освіти. У гімназіях та середніх школах запроваджувалося вивчення української мови, літератури та історії. У 1917р. у Україні почав виходити педагогічний журнал "Вільна українська школа".

Відбувалася українізація вищої школи. У вузах запроваджувалася змішана мова викладання, були створені українознавчі кафедри. За Центральної Ради в Україні з'явилися нові вищі навчальні заклади: Київський український народний університет, Київський юридичний інститут, Київський географічний інститут, Кам'янець-Подільський український народний університет, Херсонський педагогічний інститут. 5 грудня 1917 р. було засновано Українську Академію мистецтв, що давала вищу художню освіту.

Пожвавилися театральна діяльність. За ініціативи Леся Курбаса у Києві було створено Молодий театр, довкола якого об'єдналися обдаровані актори молодшого покоління

Продовжували існувати старі та відкривалися нові краєзнавчі та історичні музеї, працювали Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва, Одеське товариство історії і старожитностей.