Физическая реабилитация больных с болезнью Паркинсона
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХВОРЮВАННЯ ПАРКІНСОНА 5
1.1. Історія вивчення хвороби Паркінсона 5
1.2. Епідеміологія 7
1.3. Етіологія і патогенез 8
1.4. Клінічні ознаки 11
1.5. Діагностика і диференціальний діагноз 13
1.6. Лікування хвороби Паркінсона 15
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ХВОРОБІ ПАРКІНСОНА 17
2.1. Загальна характеристика методів фізичної реабілітації пацієнтів із хворобою Паркінсона 17
2.2. ЛФК при хворобі Паркінсона 19
2.3. Масаж при хворобі Паркінсона 24
2.4. Правильне харчування при хворобі Паркінсона 32
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38
ВСТУП
Хвороба Паркінсона - це одне із найпоширеніших нейродегенеративних захворювань нервової системи, яке займає друге місце після хвороби Альцгеймера. У світі налічують понад 4 млн. хворих.
Хвороба залишається «загадковою» з моменту її описання 1817 р. Дж.Паркінсоном стосовно етіології безпосередніх чинників чи чинників ризику. Серед останніх очевидним є вік хворих (більше 50-ти років), хоча трапляються окремі випадки у віці від 20 до 40 років.
Більшість проблем у хворих на паркінсонізм пов’язані з початком руху, змінами його напряму, зміною положення тіла та необхідністю зміни темпу руху.
Порушення ходьби (повільні дрібні кроки) із ускладненим старт-рефлексом, з послабленням чи відсутністю рухів одної чи обох рук трапляються при всіх видах паркінсонізму, але вони більш виражені в старших вікових групах.
Формування правильного рухового стереотипу в осіб з хворобою Паркінсона є одним з основних завдань лікування. Тому в цьому аспекті фізична реабілітація сприяє компенсації втрачених функцій і поліпшенню загального стану опорно-рухового апарату хворих.
Регулярне реабілітаційне втручання сповільнює прогресування захворювання. Тому відразу після встановлення діагнозу потрібні фізичні вправи, працетерапія та дієта. Головна мета фізичного лікування за хвороби Паркінсона — це розслаблення м’язів і суглобів, зменшення атрофії м’язів, спричиненої порушенням рухливості. За допомогою вправ треба розтягнути вкорочені м’язи й збільшити рухливість суглобів, поліпшити координацію рухів, поставу, а також збільшити крок під час ходьби. До того ж фізична реабілітація поліпшує дихання, посилює голос і робить мовлення виразнішим. Вправи мають охоплювати всі м’язові групи й рухи у всіх суглобах для забезпечення максимального обсягу рухів. Кожне із занять тренує певну групу м’язів, але більшу частину цих вправ має бути спрямовано на тренування тих рухів, які допомагають перебороти спричинені хворобою порушення рухової активності. Будь- які рухові вправи легше виконувати в умовах ритмічного режиму, звичного або приємного для хворого, для одного - це ритмічні мелодії, для іншого - це простий рахунок або вголос, або «подумки».
На сьогодні продовжують досліджувати хворобу Паркінсона, проте підбір і адекватне використання засобів фізичної реабілітації не є до кінця вивченими.
Мета курсової роботи визначити особливості застосування фізичної реабілітації для осіб з хворобою Паркінсона.
Для досягнення поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання:
розкрити визначення хвороби, її етіологію та клінічні симптоми;
визначити особливості застосування фізичної реабілітації при хворобі Паркінсона;
описати профілактичні заходи для запобігання та попередження захворювання.
Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.