1 березня, довідавшись про укладення цього договору, Петро Дорошенко звернувся з універсалом до всіх козаків України, повідомляючи про угоду Росії і Польщі, загрозу наступу польського війська. Тому закликав їх та посполитих готувати зброю, бути готовими виконати його наказ — вирушати в похід. Докладає максимум зусиль, щоб звільнити українські міста від польських залог, за його розпорядженням почалася облога Білої Церкви — твердині польського панування на Правобережній Україні. Чимало зусиль докладав для порозуміння з запорозькими козаками. У другій половині квітня послав туди посла, пропонуючи бути з ним заодно і не чинити шкоди кримським татарам. Скликана на Січі рада показала, що частина козаків виступала в підтримку Дорошенка, а інша — проти, в підтримку російського царя. Все ж було прийнято рішення відправити до правобережного гетьмана гінця з повідомленням про готовність вчинити йому присягу. Однак, в умовах загострення стосунків з Росією (внаслідок убивства в середині травня запорожцями російського посла Ю. Лодижинського, який добирався до Криму) обстановка на Січі для планів Дорошенка стала несприятливою. Коли на Запорожжя прибув посланий І. Брюховецьким для розслідування цієї справи осавул Ф. Донець, то кошовий і козаки заявили йому: якщо цар пробачить вбивство Ю. Лодижинського, то вони служитимуть йому, а коли проявить гнів — об'єднаються з Дорошенком і татарами

Велику увагу приділяв розв'язанню проблеми поділу козацької України на два гетьманства. Запропонував скликати на Росаві козацьку раду для обрання єдиного гетьмана, обіцяючи поставити на ній булаву, бунчук і корогву, а вже кого військо обере гетьманом, той ним і буде, "только б де войско совокупить вместе". Універсали подібного змісту розсилалися по всій Україні. Є дані, що Дорошенко запрошував прибути на раду й Івана Брюховецького. Ця ініціатива знайшла підтримку не лише в більшості козаків, але й у запорожців. Авторитет Дорошенка починає зростати й серед населення Лівобережної України, невдоволеного політикою російського уряду та свого гетьмана, "то собі обіцяючи при татарській приязні, що їх з польської і московської неволі мають визволити...". Однак, лівобережні гетьман і старшини відмовилися прибути для проведення ради і вона не відбулася.

У травні на допомогу П. Дорошенку підійшли підрозділи татарських мурз, і він послав їх у західні райони Поділля та на Волинь. Поділяємо думку польського дослідника В. Маєвського, що в цей час гетьман допустив серйозного прорахунку, відмовившись від походу на захід України, який міг підняти на визвольну боротьбу населення цього регіону. А грабежі татар відштовхнули від нього селян і міщан, які проживали тут, що дозволило польному гетьману Я. Собєському з військом схилити багатьох на свій бік. Джерела доносять до нас, що влітку 1667 року між Дорошенком і представниками російського уряду, зокрема з київським воєводою Шереметєвим встановлюються контакти, хоч, у той же час, російський уряд прийняв пропозицію О. Л. Ордіна-Нащокіна розколоти татарсько-український блок шляхом компрометації П. Дорошенка в очах українського населення та хана.

З підходом орди калги-султана Крим-Гірея Дорошенко вирішує завдати вирішального удару польській армії, а отже, поширити свою владу на західні райони України. Вперше після смерті великого Богдана політична програма гетьмана передбачала включення до складу козацької республіки західноукраїнських земель. Як зауважував у кінці вересня Я. Собєський, козаки мали намір іти до Вісли. В кінці серпня Дорошенко вирушив у похід, рухаючись з основними силами на Старокостянтинів. Допоміжний удар з боку Подністров'я наносив подільський полковник О. Гоголь. Довідавшись про наступ українсько-татарського війська в напрямку Тернополя, Ян Собєський залишив Кам'янець-Подільський і відступив до Підгайців. Через день, 26 вересня сюди прибув Дорошенко. Хоча в українського гетьмана була значна перевага (близько 20 — 30 тисяч проти 10 тисяч), ураховуючи вигідне розташування противника, він вирішив вдатися до облоги, справедливо вважаючи, що на тривалий час жовніри не витримають її. Поза сумнівом, ця тактика принесла б успіх, але воєнне щастя було на боці Я. Собєського. Справа в тому, що вже в серпні запорожці атакували Очаків, а на початку вересня кілька тисяч козаків на чолі з харківським полковником І. Сірком і кошовим І. Рогом вирушили на Крим, прорвалися через Перекоп і вчинили велике спустошення. Довідавшись про це, на початку жовтня Крим-Гірей вступив у переговори з польським гетьманом, уклавши угоду, що дозволяла татарам брати ясир на українських землях. Поставлений у скрутне становище, Дорошенко змушений був також піти на укладення 9 жовтня угоди з Польщею, що передбачала визнання підданства королю, дозвіл шляхті повертатися до маєтків, надсилання посольства до Варшави для розгляду козацьких вимог та ін. Таким чином, близорука політика керівництва запорожців зірвала реалізацію програми Дорошенка. Даремними виявилися численні жертви — спустошення великої кількості міст і сіл Поділля, Волині й Покуття.

Після цієї кампанії помітно погіршилися стосунки гетьмана з ханом, який пішов на зближення з польським королем. Водночас почали поліпшуватися відносини з Росією. Її уряд звільнив з ув'язнення гетьманового брата Григорія, послав до нього стряпчого В. Тяпкіна, оскільки місія ротмістра І. Рославлєва зазнала невдачі. В грудні до Чигирина прибув посланий стряпчим В. Лубенський, який почав домагатися розриву відносин з Кримом, але гетьман аргументовано все відхилив. Торкнувшись відносин з Росією, Дорошенко і митрополит Тукальський відзначили своє бажання, щоб була "в соединении Украйна вся" під владою царя. При цьому гетьман підкреслював, що повинна бути з'єднана з Лівобережною Україною не лише Правобережна Україна, а й уся територія в минулому Руського князівства: Перемишль, Ярослав, Львів, Галич і Володимир. Погодився він і на переговори з Тяпкіним, якого через брата Григорія запросив до Черкас. Оскільки стряпчий зволікав, відправив на зустріч з ним до Переяслава Григорія і писаря Л. Бускевича. Через них повідомив, що погоджується взяти російське підданство за умови, що в містах не буде російських воєвод і залог, не збиратимуть з селян і міщан податків, не порушуватимуть козацьких вольностей і прав, а гетьманом на обох берегах Дніпра залишиться він.

Ті переговори завершилися невдачею. З кінця 1667 р. пожвавлюються стосунки Дорошенка з Брюховецьким. Досягнуто домовленості про організацію виступу лівобережних козаків проти російської адміністрації та прийняття підданства Порті. Є дані, що в другій половині січня 1668 року в Чигирині відбулася старшинська рада, в роботі якої взяли участь представники Брюховецького. Вирішено: "По обе сторони Днепра жителем быть в соединеніи й жить особно й давать дань турскому царю й крымскому хану, также как волоской князь платит...". Брюховецький також скликав раду, яка прийняла подібне рішення. До султана та хана відбули гінці. В кінці січня на Лівобережжі спалахнуло антиросійське повстання і на березень більшість території була звільнена з-під влади російського уряду. В цей час відбувся помітний поворот у політиці Порти щодо України, її уряд пішов назустріч клопотанням Дорошенка та Брюховецького, і вже в березні офіційно повідомив Польщу, що султан взяв під свою опіку козаків.

Отримавши допомогу від татар і заручившись підтримкою значної частини лівобережної старшини й козаків, Дорошенко у другій половині травня виступив на Лівобережжя і в кінці місяця в районі Кременчука перетнув Дніпро. Рухався через Говтву, Решетилівку на Опішню, прямуючи назустріч Брюховецькому, який зупинився на Сербовому полі. За свідченням ніжинського протопопа Сімеона, він послав 7 червня до лівобережного гетьмана десять сотників з вимогою віддати клейноди, але той відмовився це вчинити і розпорядився їх схопити і відіслати до Гадяча. Коли ж наступного дня військо Дорошенка наблизилося до табору Брюховецького, то старшина і рядові козаки, які ненавиділи свого гетьмана, схопили його і привели до Дорошенка. На докір Дорошенка, чому Брюховецький не хотів віддати гетьманської булави, приголомшений невдаха мовчав. Тоді за знаком Дорошенка лівобережного гетьмана почали бити й забили до смерті. В причетності Дорошенка до смерті Брюховецького переконують джерела. Одначе для остаточного з'ясування цього питання потрібен ще пошук. У той же час проводилася козацька рада, що обрала гетьманом України Петра Дорошенка. Даний політичний акт, поза сумнівом, мав прогресивний характер. Однак, у реалізації політичної програми Дорошенка виникли непереборимі труднощі, зумовлені міжнародним становищем України. Адже уряди і Росії, і Речі Посполитої не мали найменшого наміру миритися зі втратою українських територій, а сил, здатних вести боротьбу, в Дорошенка не було. Це неминуче штовхало до єдино можливого союзу з Портою, визнання її умов протекторату. І, як показав наступний розвиток подій, турецький уряд не думав захищати інтереси України, а дбав насамперед про своє утвердження в даному регіоні Східної Європи, в силу чого той перетворився в арену жорстокої боротьби трьох найсильніших держав Центральної, Східної і Південно-Східної Європи, що принесла козацькій (і не лише козацькій) Україні страшне лихоліття. 

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 34

Бесплатная работа

Закрыть

Петр Дорошенко

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.