Обучение иностранным языкам 3

Вправи для навчання каліграфії

- вправи на написання елементів літер та окремих букв,

- на ускладнене списування/ виписування букв, буквосполучень і слів (з елементами комбінування, групування тощо).

Навчання орфографії. Техніка письма, крім каліграфічних, передбачає володіння орфографічними навичками. Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові. Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних закладах, базуються на трьох основних принципах:

1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є вимова (наприклад, англ.: pen);

2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфо­логії) незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених словах чи формах (наприклад, англ.: nation - nationality );

3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і відображають зниклі норми вимови (наприклад, англ.: daughter);

У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ:

-1. до першої групи входять вправи на списування (виписування) і дописування;

-2. до другої-вправи для запису на слух (зорові, зорослухові, слухові, самодиктанти).

Серед труднощів навчання орфографії насамперед виділяються

- буквосполучення, що передають один звук (наприклад, англ.: sh, th, ck.

- одна буква може передавати різні фонеми, наприклад: в англійській мові буква s відповідає кільком звукам. Або навпаки - один звук зображується на письмі різними графемами (наприклад, англ.: ir, er, ur)

- наявність так званих "німих" букв (наприклад, англ.: е у словах з відкритим складом - line, plate; у буквосполученнях: wh-, -ght: whom, eight).

4. Методика формування іншомовної компетенції в письмі: мета і зміст навчання письма як виду мовленнєвої діяльності, систему вправ для навчання письма.

Компетентність у техніці письма (КТП) – це здатність людини до коректного каліграфічно та орфографічного оформлення писемного висловлювання, яка базується на складній і динамічній взаємодії відповідних навичок, знань та мовної усвідомленості. Отже, КТП включає графічні та орфографічні навички; знання того, як накреслюються букви у виучуваній ІМ та основні закономірності правильного написання слів, а також усвідомленість особливостей техніки письма (ТП) іноземною мовою. Графічні навички письма – це навички правильного накреслення букв і з’єднання їх у слові. Орфографічні – це навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові. Знання у ТП – знання правил накреслення букв, орфографічних правил.

Головна мета навчання письма полягає у тому щоб сформувати у учнів графічні, каліграфічні та орфографічні навички. За Чинною програмою, учні по закінченні 1го класу мають навчитися писати літери алфавіту, відтворювати графічний образ букв, слів, словосполучень, коротких речень. У 2му класі учні мають навчитися за зразком відтворювати графічний образ букв, слів, словосполучень, речень; писати букви алфавіту (в т.ч. під диктовку); самостійно писати своє ім’я; писати окремі вивчені слова по темі самостійно та під диктовку. По закінченні 3 го класу учні повинні вміти писати слова, словосполучення, короткі речення, адресу; писати самостійно або під диктовку до 5 речень. Крім того, в 3му класі учні мають навчитися оформлювати лист, листівку -вітання. Вимоги для учнів 4го класу відрізняються від 3го лише обсягом написаних речень, яких має бути написано самостійно та під диктовку до 8 речень. У програмі для 3-4 класів орфографічних навичок письма стосується одна фраза: “пишуть слова, словосполучення, короткі речення”.

В методичній літературі існують різні критерії класифікації вправ. Обгрунтуємо наступні види вправ: В рецептивних вправах учень сприймає вербальну інформацію через слуховий або зоровий канал, а тим чи іншим способом показує, що він впізнає, розрізняє, розуміє усне чи писемне мовлення. В репродуктивних учень відтворює повністю або із змінами (слово, речення, текст). Всі репродуктивні вправи фактично є рецептивно-репродуктивними. Учень спочатку сприймає, а потім репродукує інформацію повністю або частково. У продуктивних учень самостійно породжує висловлювання різних рівнів (усні, писемні). Комунікативні вправи – спеціально організована форма спілкування, коли учень реалізує акт іноземною мовою, що вивчається. В умовно-комунікативних вправах передбачаються мовленнєві дії учнів у ситуативних умовах. Основні визначальні якості даного типу вправ – наявність мовленнєвого завдання (з'ясувати щось, дати комусь пораду, висловити захоплення) і ситуативності. Якщо одна з 2-х ознак відсутня, вправу не можна віднести до умовно-комунікативних. В некомунікативних вправах учні виконують дії з мовним матеріалом поза ситуацією мовлення, зосереджуючи увагу лише на формі.

5. Усний метод Гарольда Пальмера: принципи навчання, система вправ для навчання усного мовлення.

Метод Пальмера, виник у 20-і роки XX ст. Пальмер висуває імітацію та "заучування напам'ять як основні принципи навчання іноземної мови. Пальмер вважає, що, незалежно від мети курсу іноземної мови, навчання завжди слід починати з усного мовлення, надаючи початковому ступеню вирішального значення. Увага, яку Пальмер приділяє усному мовленню, визначає і характер мовного матеріалу. Це літературна розмовна мова, представлена текстами (на початковому ступені учні знайомляться з ними лише на слух), які написані в межах науково відібраного словникового мінімуму.

Пальмер вважає одним із головних принципів навчання іноземної мови

попереднє пасивне сприймання мови на слух. Відповідно на початковому ступені навчання вводиться інкубаційний період (1,5-2 місяці), протягом якого учні "купаються" в мовленнєвому потоці, слухаючи мовлення вчителя на іноземній мові, та вчаться схоплювати загальний зміст висловлювання. Пальмер вважає заучування основою всякого вивчення мови, яке поширюється не лише на окремі слова, але й на словосполучення та речення. Цілісне запам'ятовування, на його думку, дає можливість уникнути помилок, звільнитися від абстрактних роздумів, негайно використати засвоєний матеріал у своєму мовленні.