Пропозиція грошей і механізм її формування

Попит на гроші — це тільки один бік сфери грошового ринку. Зворотним і не менш суттєвим явищем є пропозиція грошей. Але вони (попит і пропозиція грошей) тісно пов’язані між собою. Так, попит на гроші в найбільш загальному вигляді пов’язаний з масою ВВП, бо гроші призначені для забезпечення руху всіх товарів та послуг, вироблених у суспільстві за певний період. З іншого боку, це означає, що пропозиція грошей у сво­їх загальних розмірах має визначитись попитом на них. Саме це принципове положення повинно бути висхідним, базовим при визначенні загальних обсягів емісії грошей. При цьому вітчиз­няні вчені, які досліджують сферу грошового обігу, висловлю­ють думку про те, що «визначальні компоненти пропозиції грошей формуються на кредитах — боргових зобов’язаннях держави, банківських установ, інших суб’єктів виробничого процесу та підприємницької діяльності». Ця теза дуже важлива для розуміння внутрішньої об’єктивної єдності між попитом і пропозицією грошей.

Графічно пропозицію грошей можна зобразити у вигляді вер­тикальної лінії Мз (рис. 2)

Рис. 2. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей може змінюватись під впливом різних чинників і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці держави. Унаслідок цього вертикальна лінія Мв, що відображає пропозицію грошей, може переміститись у положення Мв1 (ско­рочення пропозиції), або в положення Мв2 (збільшення пропози­ції грошей).

У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування пропозиції грошей базуються на кількох визначальних моментах монетаристської концепції.

—Пропозиція грошей — це незалежний від функціонування економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактува­ти абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропону­ється для обігу, визначається розміром того сукупного продукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес на­рощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроково­му періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей неза­лежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП.

—Незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже за­значалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обме­ження, які полягають у тому, що «відрив» пропозиції грошей від динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту, є більш-менш визначеною величиною. У теорії монетаристів пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %, незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовні­шньому ринках. Цей постулат відомий в економічній літературі як «грошове правило» М. Фрідмена.

—Збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розви­ток виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збіль­шення обсягів виробництва.

—Держава може втручатись у регулювання пропозиції гро­шей, але це втручання має бути обмеженим. Вона не може над­мірно збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку.

Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у прин­ципових моментах збігаються з теоретичними поглядами Дж. Кейнса та його прихильників з питання щодо пропозиції грошей. Різниця між цими двома течіями економічної думки по­лягає в тлумаченні механізму впливу зростання грошової маси на суспільне виробництво і у визначенні мети й місця держави у процесі балансування пропозиції грошей.

Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приво­дить до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цьо­го зниження відсотка. Його падіння сприяє нарощуванню інвес­тиційного процесу і зростанню суспільного виробництва. Саме таким опосередкованим є процес впливу зміни грошової маси на виробництво. Що ж стосується монетаристів, то, як уже зазнача­лося, грошова маса в них уже своєю зміною безпосередньо впли­ває на суспільне виробництво.

Є певна протилежність у поглядах кейнсіанців і монетаристів на місце й мету державного втручання у сферу грошового обігу. Дж. Кейнс розглядав втручання держави у пропозицію грошей як необхідний момент створення державних грошей і перетворення неефективного попиту в ефективний. Це, за його висновками, створює стимули для інвестиційної діяльності й розвитку суспі­льного виробництва. З огляду на ті ключові проблеми, які вису­вала тогочасна ринкова економіка, а саме: необхідність подолан­ня величезного спаду (зменшення) виробництва з його страхіт­ливими наслідками (безробіттям, зубожінням значних верств населення, гострими соціальними і політичними суперечностями в суспільстві і т. ін.) — такий підхід був правильним. Загроза не­минучості посилення інфляційних процесів в умовах такого зро­стання пропозиції грошей певною мірою відходила на другий план.

Іншим є підхід монетаристів. Вони вважають, що збільшення пропозиції грошей можливо, але повинно бути обмеженим у сво­їх обсягах. Ураховуючи те, що в 1960—1970 роки головною про­блемою розвитку ринкової економіки у високорозвинених краї­нах стало вже не падіння виробництва, а саме інфляція — цей підхід і ця позиція виявились виправданими.

Увага, яку тут приділено кейнсіанському і монетаристському під­ходам до проблеми пропозиції грошей, їх спільним моментам і роз­біжностям, виправдана тим, що рівень розвитку економіки конкрет­ної країни й особливість тих завдань, які стоять перед тим чи іншим суспільством, можуть диктувати в організації пропозиції грошей за­стосування тієї чи іншої концепції, а за певних обставин і доповнення однієї теоретичної концепції деякими моментами з іншої.

У період кризи кейнсіанства в 70-ті роки XX ст. в розвинених країнах Заходу при розробленні політики у сфері грошового обі­гу почали широко застосовувати рекомендації монетаристів. У питанні про пропозицію грошей у ряді країн спирались на «гро­шове правило» М. Фрідмена. В реалізації цього теоретичного по­ложення у більшості країн було зроблено певні доповнення, а саме:

По-перше, у ряді країн почали застосовувати певну «вилку» у зростанні пропозиції грошей. Ця політика стосовно щорічного зростання грошової маси отримала ще назву таргетування. При­кладом здійснення такої політики була політика уряду консерва­торів Великобританії, очолюваного М. Тетчер. Ці коливання на 1976—1977 рр. встановлювались у межах 9—13 %, а в 1979— 1981 рр. у межах 7—11 %.

По-друге, обсяги зростання грошової маси або її межі пов’язувались з такими важливими макроекономічними показ­никами розвитку суспільного виробництва, як динаміка зрос­тання ВВП та темпи підвищення зростання продуктивності су­спільної праці.

Основні теоретичні положення монетаризму стосовно про­позиції грошей певною мірою лягли і в основу грошової полі­тики нашої держави, починаючи з 1994 р. До цього уряд прово­див політику, яка не мала нічого спільного з монетаризмом. Для покриття величезного бюджетного дефіциту уряд вдавався ви­ключно до емісії, чим спровокував величезну інфляцію, що по­вністю розладнала все народне господарство молодої незалеж­ної держави.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Предложение денег и механизм его формирования

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.