Спрос на деньги и его общая характеристика

Попит на гроші та його загальна характеристика

Як відомо, гроші спочатку виникають і існують у товарній формі. Цей товар, на відміну від усіх інших товарів, виконував особливу суспільну роль, а саме, був загальним еквівалентом. Без цього еквівалента в умовах товарного виробництва рух усіх ін­ших товарів ставав неможливим. Отже, завжди у товарному ви­робництві для його нормального функціонування всім учасникам цього виробництва необхідна певна кількість грошей як таких. Іншими словами, саме товарне виробництво викликає до життя таке явище, як попит на гроші.

При цьому слід зауважити, що в попередній історії розвитку товарного виробництва, коли гроші були представлені товаром (якимось випадковим товаром, коли товарне виробництво тількищо зароджувалось, або таким універсальним, для виконання всіх функцій грошей, товаром, як золото за золотомонетного стандар­ту), попит на гроші, по суті, був попитом на той спеціальний то­вар, що виконував роль загального еквівалента. Отже, у цих умо­вах попит на гроші призводив до нагромадження реальної варто­сті, яку мав сам загальний еквівалент, що забезпечувало стійкість і рівновагу системи товарного виробництва в тій його частині, що залежала від загального еквівалента і зміни його кількості. Надлишковий попит на гроші, як правило, не призводив до сут­тєвих порушень у системі суспільного виробництва, бо певний запас грошей завжди знаходився у вигляді скарбу і за потреби (зростання попиту на гроші) гроші переходили зі скарбу в обіг, при цьому тією мірою, яка була визначена збільшенням реально­го сукупного продукту.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли товарні гро­ші трансформувались у нетоварні, у самому грошовому обігу від­булися суттєві зміни. Але й за цих обставин гроші у своїй най­більш суттєвій функціональній ролі призначені для забезпечення руху товарів. Без грошей товари не зможуть рухатись, а саме рух товарів — то є життя економіки, яка базується на товарно-гро­шових засадах. У цих умовах зберігається й така категорія, як попит на гроші, хоч цей попит набуває нових ознак, що віддзер­калюють як зміну товарної природи грошей на нетоварну, так і особливості сучасного товарного виробництва. Перш, ніж охара­ктеризувати попит на гроші, нагадаємо, що теоретичну базу цьо­го явища становить кількісна теорія грошей. Її суть у найбільш узагальненому вигляді полягає в тому, що гроші призначені для руху всього виробленого в суспільстві продукту. На підставі цьо­го можна зробити висновок про те, що кількісна визначеність су­купного попиту на гроші співпадатиме з масою грошей, необхід­них для обслуговування товарного обігу. А остання, як відомо, прямо пропорційна сумі цін цих товарів (РР) і обернено пропор­ційна швидкості обігу (V) однойменної грошової одиниці.

Класична кількісна теорія грошей розкриває загальні основи формування сукупного попиту на гроші. Але цей макроекономічний підхід до визначення сукупного попиту не розкриває реаль­ного процесу його формування, як він обумовлюється поведін­кою головних дійових осіб попиту на гроші, а саме: суб’єкта господарювання і населення.

Як відомо, подальший розвиток кількісної теорії грошей знай­шов своє втілення в теорії касових залишків, яка переносить центр ваги в дослідженні грошової сфери на мікрорівень, виді­ляючи при цьому попит на гроші для трансакцій і попит на гро­ші, як на активи. Ця теорія, безсумнівно, дає змогу більш деталь­но визначити сукупний попит на гроші і, головне, пов’язати його з мотивацією учасників грошового обігу.

Суб’єкт господарювання, як, до речі, і населення в цілому, в умовах ринкової економіки завжди мають потребу в грошах. Ці гроші необхідні їм, з одного боку, для задоволення своїх потреб (як особистих, так і виробничих), а з іншого — вони необхідні їм для того, щоб використати гроші як актив. Отже, попит на гроші з боку юридичних і фізичних осіб формується під впливом як трансакційного мотиву, так і мотиву використання грошей як активу (у Дж. Кейнса цей мотив визначено як спекулятивний).

Трансакційний попит на гроші визначається обсягом як осо­бистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він являє собою сукупність готівки і грошей на поточних рахун­ках, які необхідні для оплати послуг та товарів. Таким чином, попит на гроші пов’язаний з їхньою функцією засобу обігу і тому обсяг попиту на гроші для трансакцій визначатиметься обсягом купівлі, яку здійснюють усі учасники суспільного виробництва.

По суті, цей попит на гроші пов’язаний з обсягом номінального валового внутрішнього продукту (ВВП). Своє найбільш повне кількісне віддзеркалення сукупний попит на гроші знаходить в агрегаті Мі.

Але другу частину попиту на гроші формує бажання індивіда й суб’єкта господарювання використати гроші як актив, як капі­тал, здатний принести власнику додатковий продукт. Більш до­кладно цю складову сукупного попиту буде розглянуто нижче, а тут зазначимо, що попит на гроші як на активи є важливим чин­ником формування трансакційного попиту.

Формування трансакційного попиту на гроші знаходиться під впливом багатьох чинників. Перш за все розмір цього попи­ту змінюється залежно від дохідності інших активів. Напри­клад, якщо доходи за цінними паперами зростають порівняно швидше, ніж збільшується відсоток по заощадженнях, то трансакційний попит певним чином зменшуватиметься за рахунок збільшення попиту на гроші як на активи. У даному конкрет­ному випадку — на активи у вигляді цінних паперів. При зрос­танні банківського відсотка по заощадженнях відбуватиметься той самий процес, але вже як наслідок розміщення грошей на строкові депозити і вклади. Іншими словами, можливість отри­мати значний дохід від розміщення своїх грошей в альтернати­вні види активів змушує їх власника зменшувати навіть своє особисте споживання, а це означає й зменшення трансакційного попиту на гроші.

Можливість для такого маневрування пов’язана як з певною еластичністю трансакційних витрат, так і з тим, що індивід зав­жди тримає частку грошей у вигляді певного резерву. Ці гроші не приносять їх власнику доходу, але вони завжди є певним засо­бом, за допомогою якого він реагує на конкретну поточну зміну кон’юнктури ринку.

Рішення про те, яку частку грошових заощаджень необхідно тримати в ліквідній формі (це може бути готівка або депозити до запитання) для забезпечення поточного споживання, а яку три­мати у вигляді фінансових активів (цінні папери, строкові депо­зити тощо) значною мірою залежить від рівня відсотка. Якщо рі­вень відсотка зростає, то й попит на гроші як на актив зростає. Ураховуючи те, що трансакційний попит на гроші (М’) є функці­єю від доходу (Р), а попит на гроші як на активи (М’’) є функці­єю від норми відсотка (г), можна вивести формулу сукупного по­питу (Ма) на гроші.

Md = M’(Q) + M’’(r)

Проте зміна дохідності альтернативних активів не єдиний чинник, що змінює трансакційний попит на гроші. На цей попит впливають й інші чинники. Серед них можна виділити такі:

—Зростання доходу. З його збільшенням збільшується й по­пит на гроші для трансакційних витрат. Зростання доходів або, іншими словами, збільшення реального ВВП викликає підви­щення попиту на гроші. Якщо ж мало місце зменшення реально­го ВВП, а пропозиція грошей залишається незмінною, тоді нас­лідком такої ситуації стане інфляція.

—Зростання цін. За умови, що ВВП не змінився у своєму реа­льному обсязі, а ціни зросли — попит на гроші зросте. У цьому разі зростання попиту на гроші буде корелюватися з дефлятором ВВП. Це пояснюється тим, що населення для задоволення своїх потреб на рівні попереднього (до зростання цін) періоду мусить збільшити свої номінальні грошові залишки.

—Збільшення цін призводить і до того, що суб’єкт господарю­вання, так само як і населення, відчуваючи той факт, що грошова маса зростає (а це чітко відслідковується за зростанням цін), почи­нають шукати найвигідніший варіант використання грошей. Маса останніх зростає у господарюючого суб’єкта у вигляді касових за­лишків, а у населення (принаймні у його частини) грошова маса збі­льшується у вигляді доходу. Цей надлишок вони використовують, намагаючись отримати найбільший ефект від їх використання. Ін­шими словами, цей надлишок може перетворюватись у різні форми багатства, бо господарюючий суб’єкт розглядає різні альтернативні варіанти використання грошей залежно від зміни рівня відсотка, динаміки зміни цін і т. ін. Усе це істотно впливає на попит на гроші.