Характеристики Лондонского и Парижского клубов
Система світових фінансових інституцій не обмежується Всесвітнім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Стратегія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опинилися дві неформальні організації - Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем платіжного дисбалансу та комерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському клубі - заборгованості перед комерційними банками.
У рамках Паризького клубу країни, що відчувають труднощі у сплаті боргів іншим державам і приватним закладам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва «Паризький клуб» не зовсім точна, хоча це неформальне об’єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а, головне, немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.
Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що пов’язано певною мірою з політикою конфіденційності, що ним провадиться. Тим не менш, за приблизно 40 років свого існування клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у сфері кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Ця стратегія нерідко коригується, але в її основі завжди покладено два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової допомоги у формі нових позик або пільгових умов погашення вже існуючих боргів.
Перші переговори в рамках клубу було проведено в 1956 р., який був позначений власне заснуванням клубу. Найбільша активність припадає на останні 20 років, коли біля 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктуризацію боргів на суму понад 350 млрд дол.
Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою зібрання представників суверенних держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець державного Казначейства Франції.
Традиційно, методи і процедури діяльності клубу ніколи офіційно не оформлювалися в будь-якій документації, проте наведені нижче п’ять принципів вважаються керівними у діяльності клубу:
1.Консенсус. Жодне рішення не може бути схвалено Паризьким клубом, якщо воно не є прийнятним для всіх без винятку країн-кредиторів, що беруть участь.
2.Солідарність між кредиторами. Жоден кредитор не намагається домовитися з країною-боржником про кращі умови, ніж для інших кредиторів Паризького клубу.
3.Умови. Паризький клуб погоджується на переоформлення заборгованості країни-боржника тільки в тому разі, якщо в цій країні здійснюється програма, що підтримується МВФ у рамках відповідного механізму верхніх кредитних траншів.
4.Зіставність умов. Країна-кредитор, що бере участь, а також будь-який двосторонній кредитор, який не бере участі в роботі Паризького клубу, за жодних обставин не мають ставити для будь-якої країни-боржника умови, менш сприятливі, ніж ті, які передбачені багатосторонньою угодою, укладеною з Паризьким клубом.
5.Дії виходячи з конкретної ситуації. Будь-яке рішення, що приймається Паризьким клубом стросовно заборгованості країни-кредитора, має ґрунтуватися на оцінці конкретної економічної та фінансової ситуації в даній країні.
Офіційні кредитори Паризького клубу, як правило, установлюють дві попередні умови початку переговорів про переоформлення заборгованості. По-перше, кредитори мають бути впевнені в тому, що країна-боржник не зможе виконати своїх зобов’язань по зовнішнім платежам, якщо тягар її заборгованості не буде полегшено. Для цього країна-боржник має продемонструвати, що вона потребує фінансування. По-друге, кредитори Паризького клубу також наполягають на тому, щоб країна-боржник, яка домагається переоформлення своєї заборгованості, вдалася до необхідних заходів, з тим щоб усунути причини, які утруднюють здійснення платежів, і досягла стійкого покращення своєї позиції по зовнішніх платежах. Тому від боржника вимагається вжиття заходів щодо стабілізації в контексті програми стабілізації, яка підтримується МВФ у рамках одного з механізмів верхніх кредитних траншів («стенд-бай», ЕФФ), або САФ/ЕСАФ, або програми накопичення прав (РАП) - для країн, які мають заборгованість з платежів перед МВФ.
Умови переоформлення заборгованості Паризьким клубом, як правило, залежать від рівня доходів у країні-боржнику, а також від категорії позики (комерційна позика, надана за ринковими ставками, або позика, надана на пільгових умовах у порядку офіційної допомоги на цілі розвитку чи ОПР). Кредитори Паризького клубу в кожному конкретному випадку вирішують, які умови мають установлюватися для тієї або іншої країни-боржника - пільгові чи звичайні, причому це рішення приймається виходячи з рівня доходів у даній країні.
Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):
Торонтські умови;
Х’юстонські умови;
Тринідатські умови;
Лондонські умови (посилені Торонтські);
Неапольські умови;
Ліонські умови;
ініціатива НІРС;
стандартні класичні умови.
Торонтські умови. У 1988 р. на зустрічі голів держав «великої сімки» в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефективності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рівнями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризький клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали назву Торонтських умов.
Ці умови можуть застосовуватися лише до країн, дохід на особу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, що дає право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу:
Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, перегляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.
Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згідно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, у тому числі пільговий період 14 років.
Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надання пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринкової ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.
На основі Торонтських умов за період 1988-1990 pp. було підписано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення процентів за період припинення виплат основної суми.
Х’юстонські умови. Були прийняті в 1990 р. На відміну від більшості інших умов, які стосувалися найбідніших країн «третього світу», були призначені для реструктуризації боргу найбідніших країн з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно з Х’юстонськими умовами:
строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 років, у тому числі пільговий період 8 років;
строк погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років;
кредитори отримували право продавати чи обмінювати зобов’язання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми комерційних кредитів (чи зобов’язання з погашення комерційних кредитів на суму 10 млн дол. США, якщо величина буде більшою за вказані 10 %).