Тарифная система оплаты труда

3. Традиційний підхід до побудови тарифної системи

3.1. Загальні основи традиційного формування тарифних умов оплати праці

Основою визначення індивідуальної заробітної плати була і за­лишається тарифна система. Складові останньої на підпри­ємствах усіх форм власності й господарювання відповідно до чинних законодавчих актів формуються самостійно з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як свідчить сучасна господарська практика, на підприємствах застосовують різноманітні підходи до побудови тарифної системи. Проте більшість підприємств (особливо державного сектору) дотримуються тих підходів до формування тарифних умов, які було закладено в останню централізовано затверджену тарифну систему 1986 року[1].

Характерна її ознака - окреме формування тарифних ставок для оплати праці робітників і посадових окладів для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців.

Основними складовими цієї системи є:

мінімальна ставка за виконання простих робіт (робіт нижчого рівня складності), яка була встановлена на рівні, близькому до загальнодержавної мінімальної заробітної плати;

тарифні ставки першого розряду, диференційовані за низкою чинників (інтенсивність, умови праці, вид робіт тощо), що утворювали так звану вертикаль тарифних ставок першого розряду;

тарифні ставки за розрядами робітників, диференційовані залежно від складності виконуваних робіт (кваліфікації), що утворювали так звану горизонталь тарифних ставок, або тарифні сітки;

схеми посадових окладів керівників, спеціалістів і службовців, побудовані залежно від складності посадових обов’язків (кваліфікації) та галузевої належності;

єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників і кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців.

Широке застосування нині тарифної системи зразка 1986 р. свідчить про її достатню універсальність та життєздатність і за умов становлення ринкових відносин. Однак застосування цієї системи нині не означає її простого копіювання[2].

Суттєвим є те, що цю тарифну систему повсюдно доповнено механізмом, що дає змогу переглядати такі визначальні її параметри, як мінімальні тарифні ставки (першого розряду та робіт нижнього рівня складності).

Методичні й практичні питання визначення мінімальних тарифних ставок було викладено в 3.2. Далі розглядаються традиційні підходи до диференціації тарифних ставок першого розряду, сучасна практика та пропозиції з її вдосконалення.

3.2. Диференціація тарифних ставок першого розряду для оплати праці робітників

Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 р. і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами.

Відповідно до названої тарифної системи тарифні ставки першого розряду мали диференціюватися за трьома тарифоутворювальними чинниками:

а) за формами оплати праці: окремо встановлювалися тарифні ставки для працівників з відрядною (більш високі) і почасовою оплатою;

б) за окремими професійними групами: установлювалися різні рівні тарифних ставок з огляду на підвищену інтенсивність праці окремих професійних груп, наприклад верстатників, або підвищену відповідальність роботи, наприклад, зайнятих на високопродуктивних верстатах або агрегатах;

в) за умовами праці: передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці[3].

Для машинобудівних підприємств, наприклад, було встановлено три групи тарифних ставок за професійними групами і видами робіт, диференційованих за формами оплати праці, тобто всього передбачалося шість рівнів тарифних ставок:

перша група тарифних ставок - для слюсарів-інструмен­тальників і верстатників широкого профілю, які працюють з універсальним устаткуванням інструментальних та інших цехів з підготовки виробництва на виготовленні особливо точних, відповідальних і складних прес-форм, штампів, приладдя, інструменту, приладів та обладнання; для верстатників, що працюють на унікальному обладнанні і виготовляють особливо складну й важливу продукцію; для слюсарів-ремонтників, електромонтерів і наладчиків, які ремонтують, налагоджують та обслуговують особливо складне й унікальне обладнання;

друга група тарифних ставок - для верстатних робіт з обробки металу й інших матеріалів різанням на металообробних верстатах; для робіт з холодного штампування металу та інших матеріалів; для робіт з виготовлення й ремонту інструменту та технологічної оснастки;

третя група тарифних ставок - для інших робіт.

Зазначимо, що диференціація тарифних ставок першого розряду робітників з почасовою оплатою передбачалась раніше діючими (централізованими) тарифними умовами для всіх трьох груп ставок у середньому на рівні 7 %; найвища за розмірами перша група ставок перевищувала другу й третю відповідно на 8 і 21 %.

У разі збереження такої диференціації годинні тарифні ставки, визначені на підставі місячної тарифної ставки першого розряду, яка в нашому прикладі становить 250,7 грн для 40-годинного тижня, матимуть такі значення (у грн):

перша група ставок:

а) для робітників з почасовою оплатою - 1,79 (250,7: 169,2[4]) × 1,21;

б) для робітників з відрядною оплатою - 1,92 (1,79 × 1,07);

друга група ставок:

а) для робітників з почасовою оплатою - 1,66 (1,79: 1,08);

б) для робітників з відрядною оплатою - 1,78 (1,66 × 1,07);

третя група ставок:

а) для робітників з почасовою оплатою - 1,48 (250,7: 169,2);

б) для робітників з відрядною оплатою - 1,58 (1,48 × 1,07).

Нині, коли підприємства самостійно формують тарифну систему, наведені вище ознаки диференціації тарифних ставок першого розряду та їх розміри можуть бути прийняті (відтворені) повністю, частково або замінені іншими. Це рішення опрацьовується під час переговорів про укладення колективного договору й закріплюється в ньому.

Що рекомендується врахувати під час формування «заводської» системи диференціації тарифних ставок першого розряду?

На нашу думку, є недоцільним повністю відтворювати в колек­тивному договорі колишню надмірну диференціацію, яка значною мірою була штучною і спричинялася недоліками в організації праці, притаманними плановій економіці. Так, недоліки в організації та нормуванні робіт, що виконувалися робітниками з почасовою оплатою, стали колись приводом для виокремлення тарифних ставок таких робітників і встановлення нижчого їх рівня проти ставок робітників з відрядною оплатою.

Виокремлювання тарифних ставок для цих категорій працівників недоцільне як для підприємств, що мають високий рівень нормування робіт незалежно від форм їхньої оплати (адже завантаженість, інтенсивність праці за таких умов однакова), так і для підприємств, що мають низький рівень нормування праці (на жаль, таких за сучасних умов більшість). Отже, за ознакою форм оплати диференціація тарифних ставок першого розряду здебіль­шого є невиправданою.

Сумнівна і правомірність виділення тарифних ставок першого розряду для робітників, що їх віднесено до першої та особливо другої професійних груп (верстатників з обробки металу, зайнятих на роботах з холодного штампування тощо). Колись, за умов уніфікації та обмежень розмірів премій, надбавок, виплат, а отже, за необхідності певної пріоритетності в розмірах ставок робітників названих професійних груп, це, може, і було виправданим. Нині така диференціація виглядає архаїчною.

Недоцільною також є, на наш погляд, диференціація тарифних ставок першого розряду за ознакою умов праці, оскільки вона призводить до встановлення різної за абсолютною величиною компенсації за однаковий рівень відхилення умов праці від нормальних. Ми вважаємо, що компенсація за однаково важкі й шкідливі для здоров’я умови праці має бути однаковою для всіх і здійснюватись у формі доплат[5].