Государственное регулирование занятости

Державна політика України щодо зайнятості населення базується на таких принципах:

♦ забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової, національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

♦ сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

♦ координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державних і регіональних програм зайнятості;

♦ співробітництва профспілок, асоціацій (спілок підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів) з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

♦ міжнародне співробітництво у вирішенні питань зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на забезпечення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюванні створенню нових робочих місць та розвитку підприємства.

Досягнення повної та продуктивної зайнятості як стратегічна мета політики зайнятості конкретизується в низці завдань:

досягнення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили, яке стримувало б зростання безробіття у соціально допустимих межах;

стимулювання територіально-галузевої та професійно-кваліфікаційної мобільності робочої сили, підвищення її якості;

забезпечення відповідності загальноосвітньої та професійної підготовки працівників сучасному науково-технічному рівню, структурі й динаміці суспільного виробництва;

підтримання соціальної стабільності в суспільстві засобами соціального захисту соціально вразливих верств населення.

3. Правові методи державного регулювання зайнятості

Правові методи державного регулювання зайнятості представлені законодавчими і нормативними актами, які регламентують основні положення в сфері зайнятості населення (в тому числі і міжнародні, які ратифіковані в установленому порядку).

Головними чинниками правового регулювання зайнятості населення в Україні є: Конституція України, Закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття», Державна, регіональні, територіальні та галузеві програми зайнятості населення.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає категорії зайнятості, права громадян у виборі виду діяльності, механізми формування і використання фонду сприяння зайнятості, загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

У системі державного регулювання ринку праці та зайнятості важливе місце належить програмному підходу, який передбачає розробку відповідної програми. Формування програми зайнятості починається на базовому рівні (тобто на рівні міських, районних центрів зайнятості).

Тут визначається коло показників, які узагальнюються у відповідних територіальних програмах, а потім відображуються в інформаційно-розрахунковій частині Державної програми зайнятості. За допомогою «наскрізних» показників, що включаються до змісту базових, територіальних, а також до Державної програми зайнятості, відстежується хід виконання відповідних програм і дієвість здійснюваних заходів, оцінюється вплив діяльності служби зайнятості і державної політики на ринок праці, контролю­ється використання коштів, які спрямовуються для здійснення політики на ринку праці.

Державна програма зайнятості охоплює систему заходів ціле­спрямованого впливу на всі аспекти функціонування ринку робочої сили: співвідношення попиту і пропозиції, кількісні і якісні параметри формування робочої сили, умови зайнятості, соціальний захист тимчасово незайнятого та безробітного населення з метою забезпечення ефективності суспільного виробництва і соціальної рівноваги в суспільстві.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» державна політика зайнятості спрямована на реалізацію конституційного права громадян на працю.

В умовах структурної перебудови економіки державна політика зайнятості населення пов’язана із формуванням цивілізованого ринку праці, який передбачає збалансування попиту на робочу силу (через створення робочих місць необхідної кількості та якості) та пропозиції робочої сили (через створення умов для її професійної підготовки, гідних умов праці). Основні напрями проведення державної політики зайнятості є інструментом регулювання ринку праці за допомогою правових, організаційних та економічних важелів, які створюють умови для мінімізації негативного впливу наслідків фінансово-економічної кризи на стан ринку праці, підвищення економічної активності населення.

У 2012 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 р. (далі - Програма), в якій визначено заходи і шляхи розв’язання проблем у сфері зайнятості населення та передбачено консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, що спрямовані на підвищення рівня економічної активності населення, сприяння його продуктивній зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття.

Метою Програми є розширення можливостей реалізації права громадян на гідну працю, підвищення їх доходів шляхом:

-створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;

-стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;

-збереження та розвитку трудового потенціалу;

-підвищення ролі заінтересованих у перетвореннях на ринку праці учасників соціального діалогу (об’єднань організацій роботодавців та професійних спілок).

З метою сприяння підвищенню рівня зайнятості та зниженню рівня безробіття державна політика у сфері зайнятості спрямовується на виконання пріоритетних завдань за такими основними напрямами: