Концепция реформирования налоговой системы Украины

Звичайно, лише окремі підприємства здатні витримати такі надзвичайно високі нормативні податкові навантаження. Це, зокрема, лише ті підприємства, у яких співвідношення прибутку до фонду заробітної плати сягає щонайменше 120%. По державних підприємствах цей показник мав би бути щонайменше 160%. Очевидно, що в такому списку не буде жодного підприємства промисловості та сільського господарства.

Отже для абсолютної більшості українських підприємств сплата усіх податків є настільки високою, що призводить до зменшення обсягів їх капіталів і тому змушує приховувати доходи, здійснювати тіньові і контрабандні операції, приводить до витоку капіталів за кордон.

Окрім цього, існує, як відомо, допустимий рівень оподаткування, який суб’єктивно сприймається власником підприємства (та інвесторами). Його значення для представника будь-якої нації, незалежно від рівня культури та ідеології виховання не перевищує у сьогоднішньому світі 30-35% отриманого доходу. Причому найвищі показники спостерігаються у країнах Європи, які протягом сторіч формували і виховували солідарну свідомість своїх громадян. (Дослідження, що були проведені у другій половині 19-го сторіччя, свідчили, що поріг оподаткування доходів не повинен перевищувати для Франції 12-14%, а у деяких нерозвинутих країнах – не більше 6-7%).[1] В Україні ж протягом декількох поколінь зобов’язання громадян фінансувати державні та інші публічні витрати не існувало. Тому максимальна величина податкових вимог має бути, у більшості випадків, значно нижчою – мабуть 15-20% доходу.

б) Достатньо високе податкове навантаження лягає також на доходи споживачів – пересічних громадян України. В основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші. Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно 45-46% від суми усієї офіційної зарплати та інших індивідуальних доходів громадян[2]. Окрім того, прямі податки на доходи громадян у цьому році становлять 15,1-15,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів тощо). Отже в середньому до 62 % [3] індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших – субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибуткових активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави.

Для пенсіонерів та інших соціально незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних доходів – отриманих пенсій, допомог, субсидій і т.і. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5% їх індивідуальних доходів (що становить 14,3% від обсягу ВВП України у ц.р.).

Звичайно такий рівень оподаткування є неприйнятним – люди обмежені у споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон.

У підсумку: загальне податкове навантаження на економіку (і на суб’єктів господарювання, і на сім’ї) у формі сукупних вимог до платників податків складає станом на 2005 рік біля 83,5% (49,0+20,2+14,3) від обсягу ВВП України.

2. Недопустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. При надзвичайно високому рівні загальних податкових вимог в України усі фактичні податкові надходження до консолідованого бюджету і соціальних фондів держави дорівнюють за планом на цей рік 163,2 млрд. грн. або 40,0% ВВП. У минулі ж роки сукупні податкові надходження становили не більше 38,8 %ВВП України (у 2002 році).

Різниця між вимогами і фактичними надходженнями (83,5-40,0=43,5% ВВП або приблизно 187,0 млрд. грн.) демонструє, як мінімум, міру неприйнятності для суспільства податкового навантаження. Окрім того, це свідчення масштабності звільнень та ухилень від оподаткування, а також неефективності організації податкової системи.

3. До вад чинної податкової системи треба віднести й надзвичайну нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження на різних платників податків.

а) Для суб’єктів господарювання така нерівномірність сформувалася завдяки:

-запровадженню спеціальних систем оподаткування для сільських господарств, МСБ, а також підприємств, що діють на територіях спеціальних економічних зон, технопарків й зон пріоритетного розвитку. Така міжгалузева і міжтериторіальна нерівномірність податкового навантаження досягає від 12 до 150% доданої вартості на окремих підприємствах. Несправедливість, що виникає при цьому, спотворює ринкову мотивацію до інвестицій у найрентабельніші сектори економіки; змушує окремі господарства перереєстровуватися як сукупність малих структур і уникати податкових зобов’язань; створювати корупційно-адміністративні зони пільгового оподаткування; здійснювати контрабандно-тіньові операції й фальсифікувати податкову звітність;

-законодавчо встановленим звільненням від сплати або знижок ставок податків в окремих секторах економіки. Такі офіційні пільги, що стосувалися як прямих, так і непрямих податків, були встановлені в основному для галузей та виробництв, що стали збитковими й неконкурентноспроможними (автомобільна, суднобудівна, вугільна, газова промисловість, ВПК, металургія, електроенергетика та інші). Відсутність таких пільг для підприємств інших галузей (легкої, харчової, деревообробної, будматеріалів тощо) стимулювало їх шукати шляхи ухилення від оподаткування;

-додатковим надвисоким податковим зобов’язанням для таких державних монополістів, як газо- й нафтотранспортні підприємства, а з цього року й для інших прибуткових підприємств державної власності. Для них податкові вимоги перевалили за 100% доданої вартості. Не можна не розуміти, що в цих умовах платники податків використовують всі можливості уникнення своїх зобов’язань;

-неофіційних домовленостей між платниками податків й органами стягнення податкових внесків про зменшення сум платежів за допомогою заниження обсягів доходів та інших предметів оподаткування. Особливо широко використовується механізм таких домовленостей з найбільш великими платниками податків, торгівельно-посередницькими, фінансовими, крупними корпоративними та багатогалузевими структурами. Очевидно, саме тут бюджет втрачає найбільшу суму надходжень;

-свідомим ухиленням підприємств від своїх зобов’язань шляхом фальсифікації звітності про свою діяльність, майно та рівень доходності. За експертними оцінками Світового банку, вагомість офіційних податкових знижок, пільг та звільнень від оподаткування складала до останнього часу біля 12% ВВП[4]. Оскільки в цьому році сума податкових преференцій для підприємств, що не відносяться до сільського господарства і структур МСБ, зменшена приблизно на 10,5 млрд.грн. або 2,5% ВВП України, то вагомість цих привілеїв та пільг можна оцінити приблизно у 9,5% від валового внутрішнього продукту. Тоді несплата законно встановлених податків за допомогою неофіційних (корупційних) змов між податківцями і платниками податків разом з самочинними ухиляннями підприємств від оподаткування вартують, як мінімум, 34,0% ВВП (43,5%-9,5%).