Управление доходами и его влияние конкурентоспособность предприятия - субъекта внешнеэкономической деятельности

1.3 Чинники, які визначають розмір доходів підприємства. Цінова політика підприємства та механізм її формування

Розмір доходів ПІДПРИЄМСТВА, який отримується від різних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповід­них операцій (торговельних, виробничих, посередницьких) (О) та рів­ня цін, які встановлюються на них (Ц):

Д=f(О, Ц).

Обґрунтування визначення цін на товари (продукцію, роботи, по­слуги) підприємства належать до визначальних рішень, від яких за­лежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встанов­лення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних з визначенням рівня цін (рис. 2).

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умо­ви і розміри їх диференціації та коригування.

Рис. 2 - Зміст цінової політики підприємства

Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізовувати різні, цінові стратегії.

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрі­зняють стратегії, які ґрунтуються на:

- збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

- прибутку, вони полягають в орієнтації на отримання підпри­ємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

- ринковій ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ці­ноутворення прийнято розрізняти активну та пасивну стратегії ціно­утворення. Активну стратегію цін здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна страте­гія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін. Їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху у часі (рис. 3).

Рис. 3 - Стратегія активного ціноутворення (у часовому аспекті)

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ри­нок (стратегія високих цін) (І), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсут­ня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах, дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та мо­дні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватися досить дов­гий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти, ноу-хау).

Стратегія вилучення (II) є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок вже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш ни­зькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів про­дукції.

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін) (III), може бути доцільна у тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека кон­курентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити висо­кий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство ро­бить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маси отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту.

Стратегія проникнення (IV) полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищен­ням рівня цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі вже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації (V, VI) характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення — це складне завдання, поза як необхідно враховувати:

- стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

- можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

- наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

- повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючи беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції (робіт, послуг) використовуються об'єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

- змінних витрат на виробництво та реалізацію одиниці продук­ції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень ЦІН;

- повних витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), які забезпечують беззбитковість діяльності;

- середніх витрат плюс прибуток, рівень якого може встановлю­ватися, виходячи з вимог державного регулювання рівня рентабельності, або, виходячи з господарської доцільності в отриманні певної маси прибутку.

В будь-якому з випадків/які розглядалися, до складу ціни, крім витрат та прибутку підприємства, включаються також податки та відрахування, встановлені державою.

Калькуляційний розрахунок ціни з урахуванням встановленого порядку включення до її складу податкових та інших обов'язкових платежів здійснюється так:

На стадії виробництва:

І.Собівартість продукції (послуги) (повна або змінна) – С.

II.Прибуток підприємства-виробника - БП_вир.

III.Акцизний збір - С_а.

А.Встановлена ставка в % до відпускної ціни без податку на додану вартість.

В.Сума акцизного збору, яка включається в ціну:

І.Спеціальні надбавки - Н_сп.

IV.Податок на додану вартість, який включається в ціну.

А.Встановлена ставка в % до обороту, який оподатковується - С_ПДВ.

В.Сума податку на додану вартість, яка включається в ціну (ПДВ):

V.Калькуляційна відпускна ціна реалізації продукції (Ц_в):

На стадії реалізації продукції:

І.Ціна закупівлі товарів (Ц_з):

Ц_з=Ц_в-С_Ц

деС_ц - цінові скидки, отримані в процесі закупівлі товарів.

П.Витрати обігу (В_о).

III.Прибуток ПІДПРИЄМСТВА БП_торг.

IV.Ціна реалізації без ПДВ (Ц_р):

Ц_р=Ц_з+В_о,+БП_торг.

V.Сума податку на додану вартість, яка включається в ціну:

VI.Ціна реалізації з ПДВ (Ц_рПДВ):

Ц_рПДВ=Ц_р+ПДВ.

Крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть засто­совуватися суб'єктивні методи встановлення цін, які ґрунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду практиків чи знань екс­пертів. Такими методами ціноутворення є:

- визначення ціни з урахуванням суб'єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;

- встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

- встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступо­вим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

- проведення "закритих торгів" (аукціонів) з випадковими учас­никами;

- використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

- запрошення експертів і таке інше.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ри­нок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги оби­два аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутво­рення.

Отримана ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції (товарів) за такою ціною з урахуванням ринкової кон'юнктури. Якщо ця вимо­га не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівар­тості (витрат обігу) або зменшувати норму запланованого прибутку.

Ціна, визначена з орієнтацією на ринок, повинна бути перевірена на те» чи покриває вона, бодай, змінні витрати на виробництво та ре­алізацію, чи утворюється маржинальний доход, достатній для від­шкодування постійних витрат та отримання прибутку. Якщо ця умова не виконується, необхідно шукати інші можливості реалізації про­дукції (товарів).

Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диферен­ціації цін на товари (роботи, послуги).

В один і той же час підприємство може використовувати різні ці­ни на один і той же товар (роботи, послуга). Диференціація цін може здійснюватися за:

- місцем реалізації товарів (робіт, послуг) - різні ціни в місті та в селі, при реалізації через власну мережу та через посередників, на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- часом реалізації - сезонні ціни, денний та нічний тариф;

- характером споживачів (покупців) - пов'язаним особам, дочір­нім підприємствам, соціальне незахищеним верствам населення, ді­тям;

- умовами реалізації продукції (товарів) - з попередньою опла­тою, з відстрочкою платні, з власних матеріалів (давальної сировини) тощо.

З метою свідомого впливу на реалізацію своєї продукції (товарів) підприємство може використовувати різні цінові знижки, які нада­ються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів ку­півлі, способів оплати, умов страхування тощо.

Розрізняють наступні види цінових знижок:

1. Бонусні знижки, які надаються постійним покупцям за обумо­влений обсяг закупівлі продукції (товарів) підприємства за певний проміжок часу.

2. Кількісні знижки, розмір яких залежить від обсягу та серійно­сті замовлення продукції у вартісному чи загальному вимірі.

3. Часові або сезонні знижки, які використовуються для стиму­лювання реалізації продукції підприємств з циклічним характером виробництва чи споживання.

4. Знижки "сконто", які надаються покупцям за термінову оплату готівкою.

5. Знижки "декорт" - за передчасну оплату порівняно з терміном, визначеним у контракті, а також за товар зниженої якості. Загально­визнаною у світовій практиці є формула "2/10 нетто 30", тобто висунений до оплати рахунок може бути зменшений на 2%, якщо оплата відбулася впродовж 10 днів.

6. Дисконтні знижки, які являють собою різницю між цінами на один і той же виріб з різними термінами постачання: чим довшим є термін постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції.

7. Знижка при авансовій оплаті, яка виникає в зв'язку з необхід­ністю компенсувати покупцеві недоотриманий доход (у розмірі серед­нього депозитного проценту) за час кредитування підприємства-постачальника продукції.

8. Закриті знижки, які надаються на продукцію (товари), яка ре­алізується у замкнутих системах (внутрішньо фірмові, зустрічні поставки, поставки за кооперативними зв'язками).

9. Спеціальні знижки, які надаються покупцям, які мають особ­ливі (довірчі) відносини з постачальниками, підприємствами своєї фі­рмової торговельної мережі, при реалізації продукції (товарів) робіт­никам та співробітникам підприємства тощо.

Використання системи цінових знижок дозволяє активно вплива­ти на обсяги реалізації товарів (робіт, послуг), використовувати пози­тивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості.

В процесі формування цінової політики підприємства поряд з наведеними вище загальними підходами до її проведен­ня, необхідно враховувати специфічні умови, притаманні торговель­ній діяльності.

Специфіка цінової політики підприємства визнача­ється наступними особливостями:

1. Об'єктом цінової політики підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна над­бавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товарів.

Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника. Хоча торговельне підпри­ємство і може впливати на рівень цієї ціни (в процесі управління за­купівлею товарів та уторовування партій товарів, що закуповують­ся), рівень цього впливу незначний. Значною мірою рівень ціни виробника визначається факторами виробничого характеру та його маркетинговою стратегією.

2. Виробниче підприємство повністю самостійне в питанні вста­новлення рівня ціни на вироблювану продукцію. Торговельне підпри­ємство самостійне тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика підприємства значною мірою орі­єнтується на цінову політику виробника.

Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політи­ка виробника та підприємства має незалежний харак­тер. При низькому рівні ціни виробника може бути сформованим ви­сокий рівень торговельної надбавки та навпаки.

3. На відміну від підприємств-виробників торговельні підприємст­ва обмежені в своїй ціновій поведінці більшою кількістю факторів.

Якщо підприємство-виробник встановлює ціну реалізації в діапа­зоні "собівартість виробництва - попит покупців", то торговельне під­приємство вимушене враховувати не тільки рівень своїх витрат на ре­алізацію товарів (витрати обігу), але й цінову політику виробника, а також споживчий попит. Ринковий діапазон формування цінової по­літики підприємства відображено на рис. 4.

Рис. 4 - Фактори, що визначають розмір торговельної надбавки та її диференціацію.

4. Виробнича програма підприємств-виробників охоплює обмеже­ну кількість видів продукції, що визначає можливість обґрунтування рівня ціни з кожного окремого виду продукції (моно-товарна цінова політика).

Торговельні підприємства здійснюють реалізацію, як правило, більшої кількості видів та різновидів товарів. Широта та глибина то­варного асортименту обумовлює використання політоварної цінової політики, при якій рівень торгової надбавки диференціюється не за товарами, а за асортиментними групами та комплексами товарів.

5. Виробниче підприємство має можливість "уторговувати" ціни реалізації в процесі переговорів з окремим покупцем. Це створює умови для максимально гнучкої політики, обліку всіх особливостей покупців при визначенні розміру цінових знижок, що надаються.

Ступінь гнучкості цінової політики підприємства, особливо роздрібного, обмежена, носить більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу — реалізації, цінової ситуації.

Встановлення ціни відбувається не в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановленої ціни.

6. Торговельне підприємство на відміну від виробничого може по­рівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реа­лізації інших товарів в разі несприятливих змін кон'юнктури окре­мих сегментів споживчого ринку.

Це визначає невикористання в звичайній практиці роботи торго­вельних підприємств стратегій ціноутворення орієнтованих на вижи­вання, збереження ринку збуту. Ці стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності "розтоварювання".

Узагальнена порівняльна характеристика особливостей цінової політики виробничого та торговельного підприємств наведена в табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика цінової політики виробничого та торговельного підприємств

Таким чином, під формуванням цінової політики підприємства розуміють обґрунтування диференційованих рівнів тор­говельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розмі­ру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на спожив чому ринку та умов господарювання підприємства.

Розробка цінової політики підприємства базується на таких принципах (рис. 5):

Рис. 5 - Основні принципи формування цінової політики підприємства

1. Забезпечення взаємозв'язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритет ними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.

2. Врахування стану кон'юнктури споживчого ринку та власти­востей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв'язок дозволяє враху­вати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) у від­повідних сегментах споживчого ринку, характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.

3. Врахування затратомісткості реалізації товарів та й дифе­ренціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного об­слуговування та інших факторів. Врахування фактора затратоміст­кості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, — беззбитковість діяльності під­приємства в цілому.

4. Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні фор­ми цієї політики визначаються такими факторами, як самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок» диферен­ціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окре­мі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики за­безпечує чітко визначене цінове позиціювання даного підприємства на споживчому ринку.

5. Забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики. Гнучкість та динамічність забезпечується швидкістю реагування роз­робленої цінової політики на зміни внутрішніх умов розвитку підприємства та факторів зовнішнього середовища, тобто шляхом своєчасного перегляду окремих її параметрів в залежності від зміни кон'юнктури споживчого ринку, стадії життєвого циклу під­приємства, зміни умов господарювання.

Знання чинників, які впливають на розмір доходів підприємства, дозволяє виявити основні напрямки пошуку резервів його збільшення.

Обсяг доходів підприємства від реалізації товарів залежить від кількості реалізованих товарів (К), ціни їх закупівлі (Ц_зак та ціни реалізації (Ц_реал). Залежність між цими чинниками мо­же бути виражена так:

ВД=(Ц_р-Ц_зак)К,

або

ВД=ТО – ОЗ = У_р ∙ К – У_з ∙ К,

де К - кількість проданих товарів;

Ц_р, Ц_зак- відповідно — ціна реалізації та закупівлі товарів;

ТО - обсяг товарообороту підприємства;

0З - обсяг закупівлі товарів (оплата товарів постачальникам за цінами закупівлі).

Відповідно, основними резервами зростання доходів є:

1. Зниження ціни закупівлі товарів.

2. Підвищення ціни реалізації товарів.

3. Зростання обсягів реалізації товарів.

В сучасних умовах значним резервом доходів підприємства є роз­виток інших видів його діяльності (посередницької, кредитної, інвес­тиційної тощо), які забезпечують отримання позареалізаційних дохо­дів від їх здійснення. Основними резервами отримання доходів від позареалізаційних операцій є:

- проведення попередньої експертизи проектів та вибір для пайо­вої участі в спільній діяльності підприємств тих галузей та сфер еко­номіки, які мають найбільш високі перспективи росту та потенційно високу рентабельність капіталу;

- вкладання вільних фінансових ресурсів у ризикові (венчурні) підприємства, наукові дослідження, пов'язані з розробкою якісно но­вих видів продукції;

- цілеспрямований вибір цінних паперів, які купуються підпри­ємством, оцінка рейтингу їх емітенту та інвестиційної привабливості здійснюваних фінансових інвестицій, формування портфеля цінних паперів, забезпечуючого максимізацію отриманого прибутку при мі­німальному рівні ризику;

- продаж вільних грошових коштів на фінансовому ринку шляхом придбання інвестиційних сертифікатів, відкриття депозитних рахунків;

- надання комерційного кредиту (перш за все, тим підприємст­вам, які є партнерами з господарськихзв’язків, матеріально-технічного забезпечення);

- ефективне здійснення операцій з іноземною валютою з метою отримання доходів за рахунок курсової різниці (в межах дозволених законодавством);

- здача в оренду основних фондів (устаткування, виробничих та невиробничих площ, які активно не використовуються в певний час), визначення та обґрунтування умов оренди та розміру орендної плати (з урахуванням середньої норми рентабельності капіталу);

- врахування в розмірі штрафних санкцій, які висуваються контра­гентам підприємства, суми втрат від інфляції та не одержаного прибутку;

- віднесення повної суми збитків за ринковими цінами від ґанджу продукції, псування інструменту, інвентарю, понаднорматив­ного використання сировини та матеріалів, розкрадань тощо на вин­них осіб та своєчасне їх стягнення.