ФІНАНСОВІ КАТЕГОРІЇ. СУБ’ЄКТИ ТА ОБ’ЄКТИ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Понятійний апарат фінансової науки складають фінансові категорії.

Фінансові категорії в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Фінансові категорії виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є зрізом реального економічного життя. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій:

-державні доходи,

-державні видатки,

-бюджет,

-фінанси підприємств,

-страхування,

-фінансовий ринок.

Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими

Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).

Зважаючи на те, що змішана економіка передбачає існування різноманітних форм власності, а фонди коштів перебувають у власності або розпорядженні суб'єктів господарської діяльності, зазначимо, що фінансові відносини можуть супроводжуватися зміною власника або розпорядника фондів коштів, зміною форм власності, а можуть проходити і без неї. Так, сплата податків державі означає передачу коштів у розпорядження держави (супроводжується зміною власника, розпорядника), форма власності при цьому може залишатися незмінною (сплата податків державними підприємствами) або змінюватися (сплата тих же податків державі, але недержавними підприємствами) А, наприклад, розподіл чистого прибутку підприємства на внутрішні його потреби не супроводжується зміною ні власника ні форми власності.

Особливо необхідно наголосити на заключній частині визначення суті фінансів, кінцевій меті їхнього функціонування — задоволенні суспільних інтересів та потреб.

Однак система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна і має у своєму складі загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві та особисті інтереси До цього переліку слід додати ще і міжнародні, міждержавні, глобальні.

Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів і на протистояння інтересів один одному, велику складність становить досягнення оптимального співвідношення в їхньому задоволенні у процесі вартісного розподілу, здійснення правильного вибору. Задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загрожує суспільству негативними наслідками від суто етичних міркувань, соціального невдоволення, економічних негараздів, аж до політичних потрясінь Як на макро- так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт та послуг, збільшенню обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні — виручки та прибутку фірм, валового внутрішнього продукту та національного доходу держави, що може бути забезпечено через розвиток національного підприємництва, створення нових підприємств, розв'язання платіжної кризи, збільшення кількості робочих місць та збільшення доходів і купівельної спроможності населення.

Зауважимо, що наведене визначення економічної суті фінансів не вичерпує всього розмаїття концептуальних підходів та міркувань із цього питання. Історично появу терміна "фінанси" більшість дослідників пов'язує з термінами, що застосовувалися в контексті обов'язкової сплати грошей і строку сплати, зокрема, обов'язкової сплати державі податків. Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному

Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього короткого переліку

1. Фінанси – це гроші;

2. Фінанси – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;

3. Фінанси – система грошових відносин з приводу руху фондів коштів;

4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;

5. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов'язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

Перша у наведеному переліку позиція найчастіше властива дослідникам суті державних фінансів. Для останніх характерний ізольований рух коштів за каналами розподілу та перерозподілу. Проте, якщо говорити про всі структурні підрозділи економічної системи та врахувати проведені дослідження суті фінансів, взаємозв'язку та відмінності понять "гроші" і "фінанси", стає зрозумілим, що гроші — це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Друга позиція, навпаки, акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами (фінансового менеджменту).

У третьому випадку дещо звужується сфера дослідження — поза увагою безфондова форма руху фінансових ресурсів.

Четвертий та п'ятий з наведеного переліку підходів перетворюють фінанси з економічної категорії на явище, яке організується державою, тобто фактично викреслюють фінанси із сфери економіки і відносять до політики та управління.

Отже, фінанси — це категорія базису, а не надбудови, категорією надбудовною є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави.

Об'єктами фінансових відносин є національне багатство і вироблений ВВП. ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економжи такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.

2.Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. — С. 22-28.

3.Гальчинський А. С Теорія грошей: Навч. посіб. — К: Основи, 1996.

4.ГикишЛ. В. Финансы: Учеб. пособие. —К: МАУП, 2000.

5.Дорош Н. І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. — 1998. — № 1. — С. 47.

6.Дробозина Л. А. Общая теория финансов. — М.: ЮНИТИ, 1995.

7.Дробязко А. Какова вероятность дефолта страны в 2000 году? // Мир денег. — 1999. — № 10-12. — С. 20-22.

8.Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації // Фінанси України. — 1998. — № 10. — С 5-8.

9.Єпіфанов А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. —К.: Наук, думка, 1997.

10.Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність МВФ // Вісн. НБУ. — 1999. — №3. — С 9-Ю.

11.Єрмошенко М. Питання стратегії управління державним зовнішнім боргом // Економіст. — 2000. — № 2. — С 33-39.

12.Завгородний В. П. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в системе управления предприятием. — К., 1997.

13.Загальна теорія держави і права /За ред. В. В. Копєйчикова. —К: Юрінком, 1997.

14.Зайдель X., Теммен Р. Основы учения об экономике: Пер. с нем. — М.: Дело ЛТД, 1994.