Сучасні – проблеми екології

Екологія – (від грецьких екос – середовище, логос – вчення) – розділ біології, що вивчає взаємовідношення між живими організмами і середовищем їх існування; наука про структуру та функції природи. Термін „екологія” запровадив німецький вчений Вексель у 1866 році; великий вплив на формування екології мали праці Дарвіна, Докучаєва, Вернадського та інших. Екологія складається з:

Аутекологія – екології організмів,

Демекології – екології популяційної,

Синекології – вивчає угрупування організмів,

Біогеоценології – вивчає екосистеми,

Глобальна екологія – предметом дослідження якої є біосфера, її структурно – функціональна організація, еволюція, антропогенна динаміка.

Внаслідок великого антропогенного впливу на природу, виняткового значення набувають екологічні дослідження у зв’язку з вирішенням проблем раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища. Ці завдання розв’язують у тісному зв’язку з економікою, соціологією, технологією, демографією та іншими науками. Важливою загальнолюдською проблемою сучасності є екологізація мислення, поведінка, та виробничої діяльності людства, засвоєння системи знань про природу, її взаємодію з людиною та суспільством; а також відповідального ставлення до неї в усіх видах видах спілкування і суспільно – трудової діяльності у природі. Поглиблення знань про природничо – наукові, соціальні закономірності, теорії і поняття, що характеризують взаємодію природи і суспільства; розуміння матеріальної та духовної цінностей природи; оволодіння системою правових та моральних принципів, норм і правил поведінки у природному середовищі, що не допускає його погіршення; набуття певних способів, умінь та навичок активної практичної діяльності у природі, спрямованої на поліпшення природного середовища – це основні питання, які визначають ставлення людини до навколишнього середовища і є фундаментом для розробки основ раціонального природокористування і формування відповідального ставлення до природного середовища.

Законодавство про охорону навколишнього середовища

Навколишнє середовище – середовище життята діяльності людини. Складається з навколишньої природи, значною мірою зміняної людством у процесі господарської діяльності, і матеріального світу, створеного людиною. В наслідок взаємодії суспільства і природи зростає вплив антропогенних факторів на природу, який часто призводить до негативних наслідків – скорочуються площі лісів, зникає багато видів рослин і тварин, розвивається ерозія ґрунтів, забруднюється атмосферне повітря та води.

В сучасних умовах створилася складна екологічна ситуація для планети в цьому і для окремих її регіонів.

Охороні навколишнього середовища великого значення надають ООН та її міжнародні органи – ЮНЕСКО, ЮНЕП.

В Україні діє закон про охорону природи держави – закон, що визначає основні вимоги щодо охорони природи і використання природних ресурсів, коло природних об’єктів, які підлягають правовій охороні (прийнятий у 1960 році і доповнений у 1964 та 1970 рр.).

Контроль за здійсненням заходів по охороні природи, раціональним використанням природних багатств покладено на державний комітет України по охороні природи.

З метою охорони земель законом встановлено, що всі землекористувачі зобов’язані систематично здійснювати комплекс заходів, спрямованих на збереження, та підвищення родючості ґрунтів. Встановлено також основні положення охорони надр.

Порядок і заходи по охороні рослинного і тваринного світу встановлюються правилами, що затверджуються Кабінетом Міністрів.

Закон України про охорону атмосферного повітря прийнятий у 1981 році визначає основні вимоги щодо збереження у чистоті і поліпшення стану атмосферного повітря

У 1981 році почав діяти Закон України про охорону і використання тваринного світу – закон, що визначає основні вимоги щодо охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання тваринного світу.

В нашій державі діє моніторинг довкілля. Моніторинг – це система спостереження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання природокористування. Моніторинг – це і система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, що в них відбувається, для раціонального використання природних умов і ресурсів та їх охорони.

Корегує роботу природоохоронних органів Міністерство екології і надзвичайних ситуацій України. У 1968р. організовано Міжнародний союз охорони природи і природних багатств, яким започатковано реєстрацію рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин у Червоній книзі. У 1976р. створена Червона книга України. З 1971 року запроваджена й діє міжнародна програма „Людина й біосфера”. Уже близько 30-ти років активно працює міжнародна громадська організація Грінпіс. Своєю природоохоронною діяльністю виділяються також МСОП – міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів, та Всесвітній фонд охорони дикої природи – ВВФ.

Охорона атмосферного повітря

Атмосферне повітря - один з найважливіших компонентів, що оточує людину. Вона – необхідний природний ресурс. Кисень, що входить до складу атмосфери, є великою цінністю для організмів в процесі дихання, він використовується при спалювання будь - якого палива в різних виробничих установках і двигунах. Атмосфера – важливий шлях сполучення, що використовується авіацією.

Головні споживачі повітря в природі – флора і фауна Землі. Підраховано, що весь повітряний океан проходить через зелені живі організми, включаючи людину приблизно за 10 років.

Охорона атмосферного повітря – комплекс правових, адміністративно – господарських, науково – дослідних, громадських та інших заходів, спрямованих на збереження в чистоті атмосферного повітря, запобігання і зниження шкідливих хімічних, фізичних, біологічних та інших впливів на атмосферу. Законодавством передбачено заходи охорони атмосферного повітря до яких належать, зокрема нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нормативи гранично допустимих викидів їх в атмосферу, одержання дозволу на викид забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення тощо.

За аналізом даних мережі спостережень Держкомітету з гідрометеорології України, середньорічні концентрації шкідливих речовин у повітрі 49 міст України в 1992 році перевищували санітарні норми: бензпірену – у 5 раз, формальдегіду – у 4, феному і аміаку – у 2, діоксиду азоту – у 1,5, фтористого водню – у 1,2 рази. Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9%),автотранспорту (38%).

З метою охорони атмосферного повітря розроблено програму робіт, щодо зниження забруднення повітряного басейну, основними напрямами якої є:

1. Удосконалювання технологічних процесів, застосування менш токсичної сировини та очищення її від шкідливих домішок.

2. Перехід на палево з низькими зольністю і вмістом сірки, поліпшення процесів спалювання палива.

3. Впровадження нової апаратури та удосконалювання існуючої з метою зниження шкідливих виходів в атмосферу.

4. Розробка нових типів автомобільних двигунів, застосування для них нових, менш токсичних видів палива.

Головним критерієм заходів щодо охорони атмосферного повітря, спрямованих на різке скорочення або повну ліквідацію шкідливих викидів, є гранично допустимий викид (ГДВ). Роботу з підприємствами щодо розробки ГДВ та контролю за додержанням їх здійснює Комітет України по охороні природи. З 01.01.1991 року в Україні діє механізм регулювання природокористування, що передбачає стягнення з підприємств плати за викиди забруднюючих речовин в атмосферу.