2. ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Поняття та структура еколого-правового механізму охорони навколишнього природного середовища

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає еколого-правовий механізм охорони довкілля як сукупність організаційно-управлінських, економічних та адміністративно-правових методів, за допомогою яких практично реалізуються основні принципи даного Закону (ст. 3).

До організаційно-управлінських методів Закон (ст. 16) відносить визначення основних напрямів охорони довкілля за допомогою спостереження за його станом в цілому або за станом окремих природних ресурсів, дослідження, екологічної експертизи, екологічного аудиту, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавсько-розпорядницької діяльності. Реалізуються вони в повсякденному житті органами державного управління в галузі охорони навколишнього середовища: Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної республіки Крим та розпорядницькими органами, а також спеціально вповноваженими органами та іншими державними органами згідно з законодавством України.

Протистояння економіки та екології – це одна з вузлових проблем охорони довкілля. Дотепер її намагались вирішити насамперед за допомогою використання адміністративно-правових методів: заборон та обмежень, адміністративних та карних покарань. Однак це не принесло очікуваних наслідків.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (розділ Х ) зменшує це протиріччя внаслідок включення в механізм регулювання екологічних відносин принципу економічного стимулювання. Тільки тоді охорона довкілля буде надійною, якщо вона буде економічно вигідною для суб’єкта господарювання. Для досягнення такого стану у сфері охорони довкілля законодавчо передбачається введення врахування та соціально-економічної оцінки природних ресурсів, планування та фінансування заходів і програм з охорони довкілля, надання господарюючим суб’єктам прав на експлуатацію природних об’єктів на підставі ліцензій, встановлення лімітів на використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин в навколишнє середовище та розміщення відходів на платній основі. Сукупність перелічених заходів визначає економічний механізм охорони навколишнього природного середовища.

Разом з тим не треба відмовлятися від адміністративно-правових заходів, тому що вони повинні відіграти велике значення для забезпечення екологічної безпеки країни. Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, коли гарантовано запобігання погіршенню екологічної ситуації і виникнення загрози для здоров’я населення (ст.50). Вона досягається за рахунок встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог з охорони довкілля, використання природних ресурсів за допомогою законодавчо визначених екологічних стандартів та нормативів ( статті 32,33), а також за рахунок притягнення винуватців до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

2.2 Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища

Сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми виникають внаслідок двох головних факторів: нераціонального використання природних ресурсів, яке знижує продуктивність біосфери, та забрудненням, що загрожує усьому живому, насамперед благополуччю людини та її здоров’ю.

Екологічні стандарти та нормативи покликані служити мірою поєднання екологічних інтересів стосовно здорового та сприятливого для життя людини навколишнього середовища з економічними інтересами суспільного прогресу (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 31-33).

Мета екологічної стандартизації та нормування – це встановлення комплексу обов’язкових норм, правил та зобов’язань з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (ст.31).

Державні стандарти визначають поняття та терміни, а також режим використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги з передбачення шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (ст. 32).

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” (ст.4) нормативні документи з стандартизації розподіляються на:

- державні стандарти України;

- галузеві стандарти;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів;

- технічні умови;

- стандарти підприємств.

Правила використання стандартів на території України встановлює Державний комітет з стандартизації, метрології та сертифікації.

Виконання екологічних стандартів є обов’язковим і охороняється діючим законодавством. Так, згідно закону “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” (1994), за виготовлення та реалізацію продукції, яка внаслідок порушень вимог стандартів, санітарних норм, є небезпечною для життя та здоров’я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф в розмірі 100 відсотків вартості виготовленої або реалізованої продукції.

ЕКОЛОГІЧНІ НОРМАТИВИ являють собою систему, яка вміщує у собі:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин в продуктах харчування;

б) гранично допустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Українським законодавством встановлюються також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Центральне місце серед перелічених екологічних нормативів займають нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речових в атмосфері, водоймах, грунтах, а також нормативи гранично допустимих викидів шкідливих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення.

Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічного стану в республіці, області, місті, районі без уточнення джерела впливу, то другий вид має на увазі конкретне джерело такого впливу.

Нормативні ГДВ в атмосферу, ГДС в водойми, грунт, надра шкідливих та інших хімічних речовин, фізичних, біологічних впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних або інших пересувних засобів та установок.

Екологічні нормативи розроблюються та впроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров’я та іншими вповноваженими на те державними органами згідно з законодавством України.

Грунтуючись на екологічних стандартах та екологічних нормативах, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлює для суб’єктів господарювання наступні екологічні вимоги (ст.51-56):

- стосовно розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводу у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів;

- стосовно використання засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин та інших препаратів;

- стосовно неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу, акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення;

- стосовно забруднень виробничими, побутовими та іншими відходами;

- стосовно екологічної безпеки транспортних засобів.

Закон передбачає спеціальні екологічні вимоги щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного обладнання, технологій та систем; відносно воєнних, захисних об’єктів та воєнної діяльності; під час розміщення та розвитку населених пунктів.

В усіх перелічених випадках законодавство передбачає сумісництво екологічних та економічних інтересів за рахунок встановлення стандартів та нормативів, за винятком зон надзвичайних екологічних ситуацій та природних територій та об’єктів, що особливо охороняються. Перша категорія територій створюється для запобігання подальшої деградації природного середовища, відновлення по можливості втрат в природному середовищі. Друга категорія територій створюється для захисту природного середовища від можливих негативних наслідків економічного впливу (ст.60-64), тому для курортних, лікувально-оздоровлюючих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. На таких територіях має місце повна або часткова заборона господарчої або іншої діяльності, якщо ця діяльність протидіє вимогам охорони природного середовища цих територій.