Основы заповедного дела 1

3. Наукове значення природних заповідників

Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, визначення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень у регіоні.

Території, на яких розташовані природні заповідники, вилучаються з господарського використання і на них заборонена будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника (заповідний режим).

Зокрема забороняється: будівництво споруд, шляхів сполучення, мережних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, стоянка автотранспорту, прогін домашніх тварин, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, випасання худоби, виловлення і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення тощо.

На територіях природних заповідників допускається виконання відновлюваних робіт, наприклад, по ліквідації аварій та стихійних лих тощо, здійснення протипожежних і санітарних заходів та інших робіт, які необхідні для виконання поставлених перед заповідником завдань.

Навколо природних заповідників формують охоронні зони.

Станом на 2003 рік, згідно "Національної доповіді України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі", в Україні нараховується 17 природних заповідників загальна площа яких складає 163,7 тис. га. Зокрема це такі природні заповідники: Кримський (1923 рік заснування, площею 44175,5 га), Канівський (1923 рік заснування, площею 2049,3 га), Український степовий (1961 рік заснування, площею 2768,4 га), Луганський (1968 рік заснування, площею 1575,5 га), Поліський (1968 рік заснування, площею 20104,0 га), Ялтинський гірсько-лісовий (1973 рік заснування, площею 14523,0 га), Мис Мартьян (1973 рік заснування, площею 240,0 га), Карадазький (1979 рік заснування, площею 2855,2 га), Розточчя (1984 рік заснування, площею 2084,5 га), Медобори (1990 рік заснування, площею 10516,7 га), Дніпровсько- Орільський (1990 рік заснування, площею 3766,2 га), Єланецький степ (1996 рік заснування, площею 1675,7 га), Горгани (1996 рік заснування, площею 5344,2 га), Казантинський (1998 рік заснування, площею 450,1 га), Опуцький (1998 рік заснування, площею 1592,3 га), Рівненський (1999 рік заснування, площею 47046,8 га) та Черемський (2001 рік заснування, площею 2975,7 га).

Заповідники мають велике значення як наукові заклади по вивченню природи. В них розробляються методи збереження, відновлення і раціонального використання цінних промислових тварин (соболя, бобра, оленя, лося тощо), багатьох видів птахів, відновлення дубових, букових, кедрових, горіхових та інших лісів. Заповідники вивчають зміни природних ресурсів у зв’язку з будівництвом гідротехнічних споруд і меліоративними заходами та іншими формами господарської діяльності.

Заповідники – виділені державою в установленому порядку території або акваторії, в межах яких є природні об’єкти, які становлять особливу екологічну, генетичну, наукову або культурну цінність (типові або рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні утворення, сукупності рослин і тварин з характерним генофондом тощо).

Заповідники беруться під охорону закону.

Більшість заповідників виконують функцію еталонів природи, тобто представляють типову репрезентативну місцевість з її рослинним і тваринним світом. Заповідники в Україні – це науково-дослідні заклади, лабораторії в умовах природи, просвітницькі і культурні центри пропаганди і популяризації ідей охорони природи, заповідної справи, підвищення екологічної освіченості населення.

Література

1.Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 1, 3, 5, 6, 8, 60-64) 1991 р.

2.Закон України „Про природно-заповідний фонд”

3.Борисов В.А. Охраняемые природные территории мира. – М.: Наука, 1985. -120 с.

4.Давиденко В.М.Заповідна справа: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. – 140 с.

5.Штильмарк О.К. Заповедники и заказники. - М.: Природа, 1984. - 105 с.

6.Природа України та її охорона. – К.: Політвидав, 1975. – 302 с.

7.Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: довідник. - К., 1999. - 240 с.

8.Попович С.Ю. Природно-заповідна справа. Навч. посібник. – К.: Арістей, 2007. – 480 с.