План

1. Коротка характеристика творчості Милорада Павича.

2. Риси постмодернізму в оповіданні «Дамаскин»: композиція, гіпертекстуальність, символіка.

Іоанн Мансур (що значить «переможний»; саме таким було його успадковане ім’я) отримав прізвисько “Дамаскин”, тому що народився і довго жив у Дамаску, столиці Сирії, яка тоді вже була мусульманською, не залежною від християнської Візантії державою, т.зв. халіфатом Омейядів (661-750). Дамаскин був видатним ученим-теософом, саме його стараннями “православне віровчення було приведено до... стрункої системи”. А його відома богословська праця “Джерело знання” вплинула на майбутні покоління не лише православних, а й католицьких богословів (зокрема на фундатора доктрини католицизму Фому Аквінського). Для православної Церкви твір Іоанна Дамаскина дотепер є основним джерелом основ християнського віровчення. Це система ідей про Бога, створення світу і людини, що визначає Його місце в цьому й у потойбічному світах”. Більше того, відомий вчений-богослов, автор праць із православної патристики Георгій Флоровський (1893-1979) взагалі вважає, що “вплив Дамаскина на Сході в богослужебній поезії був вирішальним, відчувається він і на Заході”.

Другого героя оповідання звати Йован Лествичник. Звичайно, це ім’я також аж ніяк не випадкове. Так звали теж видатного діяча православної церкви монаха Іоанна (бл. 525-бл. 600), прозваного за своєю головною працею “Лествичником”(“Клімаком”). “Лествиця”, тобто “драбина”, - наскрізний, символ важкого духовного сходження, що проходить через усю книгу. Понад усе цінує Іоанн сáме напружене зусилля боротьби із самим собою... Суворі приписи подвижницької моралі викладені в “Лествиці” дуже простою і невимушеною мовою... Велику роль відіграють сентенції, прислів'я і приказки фольклорного кшталту.Переклад “Лествиці” відомий на Русі з XI ст. і користувався величезною популярністю.”

Задум своєї знаменитої “Лествиці”, названою церквою “найкращою книгою для духовного вдосконалення”, і особливості його втілення преподобний Іоанн пояснив так: “Спорудив я лествицю сходження... від земного до святого... подібно дотридцяти років Господня повноліття, знаменно спорудив лествицю із 30 сходинок, по якій, досягши Господня віку, виявимося праведними і безпечними від падіння". Сходинки “Лествиці” - це нелегкий шлях людини до досконалості, що може бути досягнута не зразу, а лише поступово, бо Царство небесне отримують лише ті, хто докладає до самовдосконалення величезних зусиль (Мф. 11, 12). Ось ці30 сходинок до духовної досконалості людини, що їх виділив Лествичник51: “1) Об отречении от мира. 2) О беспристрастии. 3) Странничество. 4) Послушание. 5) Покаяние. 6) О памяти смерти. 7) О плаче. 8) О безгневии и кротости. 9) О памятозлобии. 10) О злословии и клевете. 11) О молчании. 12) О лжи. 13) Об унынии и лени. 14) О чревоугодии. 15) О целомудрии. 16) О сребролюбии. 17) О нестяжании. 18) О бесчувствии. 19) О сне, молитве и пении. 20) О бдении. 21) О боязливости. 22) О тщеславии. 23) О гордости. 24) О кротости. 25) О смирении. 26) О рассуждении. 27) О безмолвии. 28) О молитве. 29) О земном небе. 30) О вере, надежде и любви”.

У тексті роману є пояснення: майбутній будівничий палацу отримав ім’я за Йоаном Дамаскином, який будував храми в серцях людей, а другий Йован – “за церковним отцем Йоаном Лествичником, який робив драбини до неба”. Давши зодчим імена Йована Дамаскина і Йована Лествичника, автор ввів тему літератури як будівництва.

Дисперсивна інтертекстуальність пов’язана передовсім з образом Дамаскина: у різних фрагментах роману Павича з’являються мотиви легенд про святого Йоана з Дамаска. Такими сигналами є відрубана рука (статуї), білі хустки на зап`ястках зодчого, храм Введення Богородиці. Легенда пов’язує Йоана Дамаскина з найвідомішою сербською іконою – Богородицею Троєручицею. Срібна рука, яка її прикрашає, зроблена на замовлення Дамаскина в пам`ять про чудесне зцілення: молитва до Богородиці повернула йому відрубану руку. Історія чудотворної ікони вже була темою оповідання Павича “Ікона, яка пчихає”. Вона є широковідомою сербському загалу і саме на цьому будується стратегія авторської гри з читачем. Базовий шар прототексту (історія Дамаскина) грунтовно проаналізований Ю.Ковбасенком [8], тому звернемося до інших рівнів інтертекстуальної гри сенсів.

Автор вдається до «розпорошення» елементів топосу ікони Троєручиці і комбінації їх з елементами інших відомих його читачам прототекстів, зокрема з мемуарами Симеона Пишчевича, які стали документальною основою роману класика сербської літератури Мілоша Црнянського “Переселення”, та з новелами Проспера Меріме. Атилія Николич пише до батька листа, який виявляється копією фрагменту з мемуарів С.Пишчевича. Про це вона довідується від свого супутника Александара і запитує його, чи автор книги йому не родич. Читач може за цим натяком припустити, що супутником героїні є Александар Пишчевич, син Симеона, автор еротично забарвлених мемуарів (“Моj живот (1764–1805)”, 1885). Любовна сцена, яка відбувається в кареті, утворює асоціативний місток до оповідання П.Меріме. Павич у “Дамаскині” використовує також мотив викопаної статуї, наділеної таємничими властивостями, що асоціюється із “Венерою Ілльською”. Правої руки у статуї в оповіданні Павича немає – її відрубав зодчий Дамаскин (Йоан Дамаскин втратив з вини ворогів саме праву руку). Нападник, який хоче вбити будівничого Дамаскина, втрачає палець. Венера у Меріме згинає палець, не віддаючи нареченому його каблучку і покладаючи на нього право нареченої. У Павича вона вказівним пальцем лівої руки кличе Атилію до себе, а пальця, натомість, не вистачає нареченому Атилії Александару. Коли в кінці роману (розділ “Церква”) священик подає Атилії дві обручки з літерами А, асоціативна гра з новелою Меріме підказує, що існує і третя можлива А – мармурова Афродита.

Мотиви двох прототекстів виникають у несподіваних комбінаціях, втрачаючи смисли, які несли у первісних текстах і не укладаючись на рівні фабули у мозаїку. Читач не довідається, чи був Александар отим таємничим ворогом Йована Дамаскина, звідки в саду з’явилася статуя, чи є Александар-наречений (якого, замовляючи будівничим палац і церкву, згадує батько Атилії) Александаром-коханцем, який робить панночці Николич шлюбну пропозицію вже після будівництва палацу. Отже, пошук читача має йти в іншому напрямі, оскільки роман не тільки наділений двома можливими фіналами, а й позбавлений логічної розв’язки. Роман (текст, вибудуваний Павичем-Дамаскином) є тим колом, яке окреслене циркулем, і з якого потрібно вийти, скориставшись сигналами, які подає текст.Допитливий читач зверне увагу на паратекстуальні зв’язки цього твору, які не вичерпуються підзаголовком.

Сюжетні та композиційні варіації.

Можливі варіанти сюжету оповідання «Дамаскін».

Варіант 1. Дочка хазяїна-замовника має нареченого, але закохується в молодого майстра. Після сутички з ревнивим нареченим майстер зникає. Дівчина намагається знайти його. (Кого? Нареченого чи майстра?)

Варіант 2. Дочка хазяїна (царя) зустрічається з майстром (чужинцем, нареченим). Закохується в нього з першого погляду. Починаються випробування. У чарівній казці – це розгадування загадок, виконання складних завдань. У творі Павича – це побудова палацу у вигляді листа кохання.

Сюжетна схема твору архетипова: боротьба і кохання (Хейзінга). Зокрема використані елементи сюжету міфа («Золоте руно»), чарівних казок (важкі завдання, порушення наказу, пошук-випробування).

Багатозначністю позначений також заголовок роману. Крім асоціації зі вже згадуваним Йоаном Дамаскином, можлива асоціація з сучасником героїв – єпископом Дамаскином (1737–1795), російським археографом і бібліографом. Заслуговує на увагу і можливе тлумачення дамаскина як збірки текстів (дамаскини – рукописні збірники релігійно-повчальних текстів – одержали свою назву за грецьким проповідником ХУІ ст. Дамаскином Студитом), адже Павич “вибудовує” свою оповідь з “цеглинок” прототекстів.

Роман Павича є своєрідною збіркою сюжетів сербської та світової літератури. З назви твору може бути відчитане і кредо самого автора, який наголошує в своїй “Автобіографії”: “Я любив двох Йоанів – Йоана Дамаскина і Йоана Золотоустого (Хризостома)”[19]. Зацікавлений читач пошукає тлумачення цієї заяви в інших джерелах відомостей про Йоана Дамаскина. Наш сучасник у пошуках необхідної інформації найімовірніше звернеться до Інтернету, давши пошуковій системі завдання шукати згадки про це ім’я. (С.Йованов як приклад класичного досягнення “гіпертекстуальної ери” наводить “Waxweb” Девіда Блера, який пов’язує з численними датотеками на Інтернеті[18, с. 167-168]). Павич у “Дамаскині” створює рецептивну ситуацію, яка нагадує результат такого пошуку: читач одержує велику кількість асоціативних можливостей і комбінацій. Імена героїв Дамаскин, Лествичник і пов’язані з ними мотиви активізують у пам`яті читача як основні асоціації (легенди, історичні факти, твори), так і вторинні (непрямі) асоціації й асоціації випадкові.

Пошукова система (наприклад, Google) на запит користувача теж відповідає в такий спосіб. Вона дає посилання як на інтернет-сторінки, присвячені особі або поняттю, які є предметом пошуку, так і на ті, де вони згадуються в абсолютно випадковому контексті, або навіть (якщо йдеться, наприклад, про ім’я і прізвище) подаючи випадки, коли перша і друга частини “завдання” є складовими двох різних імен. Павич задає обов`язкову похибку, відхилення від істини (документа, свідчення, імені), а в такому випадку мережева пошукова система пропонує варіанти подібних імен, понять тощо.

Користувачі Інтернету мають шанс скористатися асоціаціями комп`ютера, а за його логікою може діяти й читач творів М.Павича. Задавши ім’я чи топос (наприклад, з роману “Дамаскин”) як “тему для пошуку”, читач може одержати багато інформації... з історії сербської культури і літератури. Три храми, які одночасно споруджує Лествичник, є контамінацією мотивів з народної пісні, але тепер будує не дівчина, а будують для дівчини[6]. Автор змішує існуючі компоненти, роблячи з них новий алхімічний коктейль.

Образ храма вічний у світовому мистецтві.Храм- не тільки назва сакральної будівлі, а й символ святилища, в якому людина очищається та наближається до Бога. У християнстві людина сприймається як «храм Бога».Храм відтворює будову світу.

Пригадайте, як Раскольников, побачивши купол Ісаакія, пішов у протилежний бік, відрізавши себе від всього й усіх. Коли люди зовсім поруйнують або занедбають храми, припинять їх відбудовувати або будувати, остаточно перерветься зв'язок поколінь, почнеться моральний та духовний занепад.)

Три храми – це одна із загадок Павича у творі: храм на землі показує земне існування людини, на небі – «небесне», тобто духовне життя. Щоб піднестися, душі необхідно правильно пройти земний шлях, для піднесення існує драбина з 30 сходинок, отже, не даремно героя, що будує храм, звуть Лествичник – цей образ нагадує нам про сходинки до духовної досконалості. Самшитовий храм ростиме, поки будується храм на землі.

Одним із елементів гри з читачем є розпізнання цих компонентів, що вказує на збереження зв’язку з традицією, яка не є застиглою у своїй формі. Навпаки, традиція у Павича – це живий, активний елемент створення нового і новаторського. Отже, читач може вдатись до допомоги комп’ютера не тільки для пришвидшення читання: креативний спосіб прочитання перетворює “Дамаскин” на справжній Гіпертекст – відкритий текст, який збагачується самими читачами.

Цікаві результати дає читання художньої прози Павича паралельно з його ж монографіями з історії сербської літератури. Таким чином можна не тільки знайти джерела мотивів та образів у творах письменника, а й дійти певних висновків щодо особливостей його оповідної стратегії. Історичне, відоме, реальне набуває у Павича рис фіктивного і стає частиною художнього твору, втрачаючи наукову релевантність, але зберігаючі при цьому свій потенціал асоціацій і можливих реляцій з іншими частинами колишнього контексту.

Аналіз композиції оповідання:

1) «Будівничі» (приїзд будівничих з різних частин світу до Сербії для відбудови храмів; Шувакович; пан Николич виганяє Шуваковича, не заплативши)

2) «Обід» (поява Дамаскина та Лествичника; Атилія; Атилія знаходить у Дамаскина шрам)

3) «І Перехрестя»:

А) «Третій храм» (у день Св. Андрія Первозванного будівничі починають будувати палац і храм; «самшит перестав рости»; Дамаскин: «Ви у чомусь зігрішили…»; «Третій храм Йован завжди будує на небі»);

Б) «Палац» (у день Св. Андрія Первозванного Дамаскин починає будувати «палац як любовне послання»; знахідка статуї, Дамаскин відбиває їй руки; починаються неприємності; напад на Дамаскина, його зникнення; пан Николич намагається посварити Йованів; Лествичник віддає послання від Дамаскина – відрубаний палець нападника).

А) «Їдальня» (Атилія знаходить у палаці корабель, зоряну карту і відправляється у подорож; Кремсмюнстер; лист до батька з розповіддю про те, що з нею сталося, обід у монастирі; повернення додому, її супроводжує Александр Пишчевич: «Кращого Александра мені не знайти…»);

Б) «Спальня» (Атилія збирає сльози в урни Шуваковича і пише листа до Лествичника, розплачується з батьковим боргом; самшит знову росте; у палаці Атилія знаходить ключі та циркуль; статуя під вікном вказує їй напрям подорожі; у Темишварі Атилія знаходить побудований Лествичником храм Введення Богородиці, там їй подають дві обручки з літерами А – подарунок від Йованів).

Композиційні елементи твору підтверджують наявність гри мистецькими засобами.

Епізоди 5 і 6 розділів установлюють інтертекстуальні зв’язки з творами Е. По «Золотий жук» та Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»). Дзеркальне використання деталей: («кораблик із хлібної скоринки») повторюється двічі у 2 і 5 розділах, відрізаний палець – тричі, у 4–5 розділах.

Нова контекстуалізація веде до ресемантизації відомих топосів і мотивів. Читач, який помітив відступ від традиційного трактування імені або мотиву, для визначення “коефіцієнту відмінності” змушений звернутися до первісного значення. Активізувавши за допомогою інших (не фіктивних) джерел основний комплекс знань, який пов’язаний з ними, читач на додаток до оповідання одержить низку енциклопедичних статей про Дамаскина, Лествичника, Рудну, культ Богородиці, батька і сина Пишчевичів – Симеона і Александара. Читач не просто “отримає на додаток до двох оповідань третє” (як це було заявлено свого часу в одній зі збірок Павича), він на додаток до художнього твору одержує фрагменти енциклопедії. Автор залишає читачеві свободу “дописувати” його твори, утворюючи нові нашарування віртуального гіпертексту, але не змушує його до цього. Читач може обмежитись твором циркуля – зафіксованим текстом.

Роман “Дамаскин” сигналізує також важливість структури: суттєвою є не лише форма, а й порядок розташування її фрагментів. Жанрова форма, в яку поміщає автор “історію для комп’ютера та циркуля”, теж є змінною: з’явившись друком у 1998 р. як оповідання, “Дамаскин” у книзі М.Павича “Штучна родимка” (“Вештачки младеж”, 2009) став одним з трьох “коротких нелінійних романів про кохання”.

Образи роману мозаїчні, складені з фрагментів. Деталі прототекстів розсипані і реконтекстуалізовані, причому новий контекст може створювати ефект очуднення. Коло, накреслене циркулем, відмежовує те, що дане деміургом – у випадку “Дамаскина” ним є друкована версія твору. Натомість, комп’ютер дає змогу відчитати гіпертекст, те що належить до сфери віртуального та асоціативного і робить “Дамаскин” відкритим твором.

Окремий фрагмент роману є окремою історією, наповненість якої залежить від допитливості й наполегливості читача, котрий може одержати насолоду від читання, відчитування, вивчення “попередніх життів” фрагментів твору. На кожному новому рівні прочитання він збагачується інформацією, яка не просуває вперед фабулу, але просуває вперед читача. Коло оповіді окреслює циркуль (як і будинок, зведений Дамаскином), але за його межі потрібно вийти – вказівники є як буквальними, так і фігуративними.

Павичеве будівництво – літературне, тому двоє будівничих названі іменами письменників – Йоана Дамаскина та Йоана Лествичника. Роман “Дамаскин” теж має двох “архітекторів”: одну будівлю-оповідь будує автор, другу – читач (що відповідає двом будівлям, які споруджуються для героїні). Читанню надається символічне значення: Атилія «читає » знаки, які їй залишив Дамаскин. Відчитування дороговказів, знайдених у їдальні, приводить героїню до нареченого. Декодування знаків, які залишає в тексті «Дамаскина» Павич, приводить до перетворення тексту на (латентний) гіпертекст.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 33

Безкоштовна робота

Закрити

Творчий доробок Милорада Павича

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.