Творчість Пауло Коельо
Кохання Сантяго - це кульмінаційний момент у творі. Герой почав усвідомлювати своє призначення в житті. Сенс буття полягав у засвоєнні мови Знаків. У цьому й полягало новаторство Пауло Коельо, адже він використав людське почуття кохання по-своєму, по — філософськи. Якщо раніше в художній літературі письменники використовували це слово для передачі найвищих людських почуттів, то Пауло Коельо дав йому філософську інтерпретацію. За допомогою кохання герой усвідомив себе часткою Всесвіту, осягнув найважливішу і наймудрішу частину тієї мови, якою промовляв світ, яку люди пізнавали серцем. Вона називалася Любов. Вона була давніша за рід людський.
Кохання мало свою символіку, що полягало в усвідомленні мети і призначенні людини. Зрозумівши мову кохання, мову Знаків, автор підготував героя до головного: до розуміння самого призначення людини у цьому світі.
Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком. На перший погляд сюжет здавався простим і зрозумілим, але в той же час мав атрибути загадковості.
Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік» глибоко символічний. Символіка розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло» людство. Ця істина прийшла через сон - це дзеркальне відображення реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з Богом.
Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало — навчитися жити в гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші долі і вся світова історія написані однією Рукою» — Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав будь-який страх перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.
На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір'ї: треба тільки пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і скарб.
Образ Сантьяго. Постмодерний образ - це літературний колаж. Ім’я та характер герой «запозичив» у старого рибалки Е. Хемінгуея («Старий і море»). Як Жюльєн Сорель («Червоне і чорне» Ф.Стендаля), він навчався в семінарії, але прагнення пізнати світ пересилило потяг до Бога. Пауло Коельо запозичив образ у різних письменників і вивів свій власний, новий, образ - постмодерністичний.
Сантьяго - пастух, чабан. Цей рід занять він здобув за допомогою гаманця з трьома старовинними золотими, що їх батько знайшов у полі. Саме цей образ було запозичено з Біблії. В індійській традиції покровителем чабанів був саме Крішна, в грецькій - Аполлон, Геліос, Паріс, які, у свою чергу, самі були пастухами. Божественними покровителями пастухів були Пан і Дафніс. Чабан через них був пов'язаний і з небом, і з Богом, а через овець - з тваринним і рослинним світом (навіть розумів їхню мову), тому до пастуха зверталися за порадою, за ліками - травами, за прогнозом на врожай. Через відмежованість від громади та постійних мандрів на чабана дивилися як на чаклуна. Не варто забувати й про давню іудейську традицію: Бог - пастир, Земля - пасовисько, а люди - вівці, що їх доглядав і охороняв Бог. Можна порівняти Сантьяго із «божественною дитиною», з «героїчною дитиною», з людиною, що об'єднувала Небо, Землю, Людей і Бога, з багатозначним образом.
«Алхімік» - це біографія письменника, завуальована філософськими роздумами, а Сантьяго - це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії - стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали «алхіміком», яким став і Сантьяго. Крім того, у творі показано саму філософію Пауло Коельо, а от переживання і емоції випущено, щоб залишити ореол загадковості особистості.
Твір насичений філософськими роздумами, але водночас його сюжет простий для прочитання. Усі важливі думки у творі взято в лапки, тобто, виділені для читача, автор ніби сам підкреслював і наголошував на головному. «Письменники пишуть, критики критикують, читачі читають. Якщо ці правила змінити, не відбуватиметься нічого вартісного. З іншого боку, я переконаний, що моя літературна манера є до певної міри новаторська, хоча й ґрунтується на вельми дивній оповідній традиції, і це - як завжди - дещо шокує представників академічної школи, яка й досі дотримується канонів XIX століття», - говорив сам митець.
Врахувавши життєстверджуючу концепцію твору, можна говорити про те, що цей твір переріс із постмодернізму і розпочав нову еру постпостмодернізму, або «Високого модернізму», про який зазначав у своїй праці «Політика теорії» відомий сучасний американський критик Ф. Джеймсон. Аналізуючи спадщину Ж.-Р. Ліотара, він зробив висновок, що постмодернізм покликаний перебудувати та підготувати прихід високого модернізму, «тому сучасний постмодернізм навколо нас можна розглядати як обіцянку повернення та нового відкриття, тріумфальну повторну появу нового високого модернізму з його усією колишньою могутністю та життєвою свіжістю».
Пауло Коельо написав роман португальською мовою. Можливо, він боявся критики з боку влади, не бажаючи опинитися за ґратами чи знову в психіатричній лікарні. Шлях письменника до вершини світового визнання завжди був складним і тернистим.
До української мови його «адаптував» співак, а відтак - і перекладач Віктор Морозов, який паралельно працював над англомовним Гаррі Поттером. Першою книгою, з якою він ознайомив українського читача, та й власне ознайомився сам, був роман «Алхімік». Розгорнувши оригінал, прочитавши його, В. Морозов кинувся перекладати: «Не знаючи, що буду робити з цим перекладом, не знаючи, чи хтось опублікує, але відчуваючи, що маю це зробити саме я. Твори Коельо просякнуті містикою, яка притягує, із центром у казковій системі. В «Алхіміку» українець пізнав себе - чи то в героєві, чи в авторові, чи в польоті яструбів». Сам автор стверджував, що «ця книга написана, щоб усвідомити свій сокровенний шлях».
Переклад з португальської російською мовою зробив А. Богдановський. Більшість читачів схилялося до російського варіанту «Алхіміка», пояснюючи це милозвучністю, ритмічністю, довершеністю твору і навіть легкістю у сприйманні.
«Алхімік» - це немовби сучасний «Маленький принц». Глибока і проста книжка», - зазначав Милорад Павич. У полеміку з Милорадом Павичем вступив український письменник Юрій Андрухович: «Мабуть, найуспішніший письменник світу - Пауло Коельо. Абсолютно чесно можу сказати: я не хочу бути таким письменником, як він. Мені не цікаво його читати, я уявляю собі, наскільки це велика мука таке писати. Якщо це так важко читати, то писати, мабуть, набагато нудніше».
На міжнародному Фестивалі Книги в Единбурзі кілька років тому Коельо заявив, що дав колись собі слово зробити все можливе, щоб «мудра казка» ніколи не стала фільмом. Але, прочитавши сценарій, запропонований Лоренсом Фішборном, змінив своє рішення. «Це не той сценарій, який написав би я, але це - чесний сценарій (13.09.2003)».
Права та зйомки фільму придбала компанія Уорнер Бразерс Пікчерс. Бюджет фільму становив 80 мільйонів доларів США. У головних ролях планувалося зняти Джерелі Айронс і співачку Мадонну, яка була палкою шанувальницею творів бразильця. Фішборн став не тільки автором сценарію, режисером, а й виконавцем однієї з головних ролей.За право екранізації цього твору сперечався французький режисер Клод Лелюш, російський - Микита Михалков і американський - Лоренс Фішборн. «Моя душа мандрує відокремлено від мене у вигляді книжок, тому, відвідуючи будь-яку країну світу, я завжди знаходжу своїх читачів і ніде не почуваюся чужинцем», говорив Пауло Коельо.
За даними інформаційного агентства «Рейтер», Пауло Коельо входить до трійки найпопулярніших письменників світу. У 2004 році на Московській міжнародній книжковій виставці ярмарку він отримав звання Письменника року. Його роман «Одинадцять хвилин» зайняв друге місце в рейтингу найпопулярніших книг 2004 року, поступившись лише «Гаррі Поттеру» Джоан Роулінг.
Довідка: Той факт, що в парадигму цього твору включається лише чотири чоловічих імені, а інші герої та персонажі не мають власних імен, свідчить не тільки про авторську вибагливість у сфері найменування, а й дає підставити угледіти певну номінативну стратегію. Які ж це імена? По-перше, Сантьяго, саме так звати головного героя, звичайного іспанського юнака-вівчара. По-друге, Мелхиседек, яке має персонаж наче б то і другорядний, але вирішальний у плані впливу на подальший розвиток подій. По-третє, Алхімік, яке у контексті оповіді набуває статусу власного імені. І, нарешті,Святий Яків. Це ім’я хоча і згадується хіба що кілька разів, тим не менш має особливе ідейно-художнє навантаження. Спрощена фабула цього твору майже повністю зводиться до „Історії про двох сновидців” Х.Л.Борхеса, і цей факт є загальновідомим. Але те, що у Борхеса представлено як маленьке (трохи більше сторінки) курйозне, хоча й дійсно цікаве оповідання, у Коельо переростає в емоційно насичену оповідь екзистенційного характеру.
Імена Сантьяго та Святий Яків є інваріантами одного імені, оскільки Святого Якова, якого вважають релігійним покровителем Іспанії, називають Сантьяго. За переказами Святий Яків, брат Іоана-євангеліста, слідував за Ісусом Христом з самого початку його проповідування. Після розп’яття Христа апостол Яків присвячує себе розповсюдженню Його вчення. Спочатку проповідує в Іудеї та Самарії, а потім їде до Іспанії, де, неподалік від міста Сантьяго де Компостелла, його і було поховано. Герой П.Коельо Сантьяго начебто і не здогадується, що він є тезкою апостола. Лише тоді, коли потрапляє в арабське середовище, він згадує, що у „дитинстві в їхній сільській церкві бачив образ Святого Якова - переможець маврів був зображений верхи на білому коні, з піднятим мечем у руці, а йому поклонялись зловісного виду люди, схожі на тих, що сиділи зараз поряд з ним. Юнакові було не по собі - він відчував себе самотнім” [8, с. 58]. Відчуття самотності у момент згадки про святого ще тісніше пов’язує ці образи (фактор схожості). Яків відчував самотність серед іспанців, яких марно прагнув навернути до християнства за свого життя, так само як Сантьяго відчуває себе чужим серед арабів. Перший зміг тільки після смерті стати своїм у Іспанії, її покровителем. Битва з маврами при Кловіхо, що відбувалась у 844 році, пов’язується саме з іменем святого. Згідно з легендами він з’явився на полі битви на білому коні, озброєний славетним мечем, «Хрестом Сантьяго», який з часом перетворився на символ перемоги. Герой Коельо так само спромігся стати своїм серед чужих, і це також поєднує ці два імені. Вже на початку мандрів він „уявляв, як переможцем зійде з корабля на пристані в Тарифі [8, с.85]”. Якщо брати за ключовий сегмент наповнення обох образів факт перемоги (визнання) іншими і факт перемоги над самим собою (духовне зростання), то ці два імені, так само як і образи, можна розглядати як дзеркальні - (фактор загальної долі).
«Хрест Сантьяго» використовується Коельо як формоутворюючий принцип антропонімічного гештальту. Парадигма вищезазначених чотирьох імен структурується саме у формі хреста. У романі відчувається алюзія не лише на хрест Сантьяго, але й взагалі на хрест як один із найдавніших цивілізаційних символів, що відображає зв’язок між горизонтальною силою життєвих сил землі та вертикальною силою енергії зірок. Хрестовидна структура чотирьох імен у романі також формується за рахунок перетину вертикальної та горизонтальної антропонімічних ліній. Вертикальну (духовну) лінію продукують два біблійних імені - Мелхиседек та Святий Яків. Це лінія становлення, сходження, духовного зростання. Її підгрунтям і відправною точкою є Мелхиседек, котрий благословляє героя на подорож, так само як у Біблії він благословив Авраама. А метою, своєрідним вектором цієї лінії становлення, слугує ім’я Святого Якова, не лише як підкорювача маврів й покровителя іспанців, а й як людини, що отримала перемогу над своєю долею. Друга лінія - горизонтальна, що символізує земні пошуки, від Андалусії до Єгипту і від Єгипту - до Андалусії. В антропонімічній системі це є рухом від Сантьяго до Алхіміка і від Алхіміка - до Сантьяго-Алхіміка. Цей рух символізує перемогу над силами природи (розуміння єдності Всесвіту), До речі ім’я Яго у французькій мові означатиме Жак. Це ім’я протягом довгого часу використовувалось не як власне, а як професійна назва для людей з фаховими навичками або ж природними здібностями до будівництва, архітектури, математичних пропорцій та сакральних знань. Тому інколи воно розглядається як родове з загальним значенням „мудра людина”, щось на кшталт таких імен як „Менес” або ж «Зороастр». Тож „Яго” можна інтерпретувати як той, хто володіє таємницями природи і всесвіту. У такому разі значення імені „Сантьяго” виводить нас ще на більш високий рівень оволодіння такими знаннями. Отже, імена Алхімік і Сантьяго по суті є однозначними.