Творчість Пауло Коельо
Найвідоміші книги письменника:«Бріда» (1990),«Валькірії» (1992),«Мактуб» (1994). У 1994 році з’явився твір «На березі річки Пьєдро сіла я і заплакала» – роман, завизначенням Л.Одинець,«про жіночу природну сутність».
Книга«П’ята гора» (1996) стала своєрідним підходом до написання наступного бестселера«Посібник для Воїнів Світла» (1997).«Книжка–творіння самотності» [5, с.52], наголошує П. Коельо. Саме цьому–Самотності та Самості–він вчить своїх читачів у цій книзі, яка складається з афористичних висловів, тому що,«хоч ніхто не вважає себе за воїна світла, кожен може стати ним». Досягти гармонії з внутрішнім«я» можна тоді, стверджує автор, коли«пройшов крізь усе... і не втратив надії стати кращим, аніж був до цього. Усе це, вважає А. Шестак, і дає право«вважати«Книгу...» справжнім«посібником зі становлення особистості».
Про життя та смерть, реальність і надзвичайне розповідає П. Коельо у книгах «Вероніка вирішує вмерти» (1998),«Диявол і сеньйорита Прім» (2000). У 2003 році надруковано роман«Одинадцять хвилин»,який одразу став бестселером у Франції, Італії, Бразилії, Португалії. У цій книзі, підкреслює автор, він«мав намір утвердити уявлення про те, що, коли ми по-справжньому близькі, ми близькі не тільки фізично, але й духовно» [10, с.15]. Це історія про кохання і про те, яке місце в житті людини відіграє секс,«сфера, де ми дозволяємо собі брехати, причому, коли брешемо, думаємо, що на благо» [10, с.15]. Насправді ж, зауважує П. Коельо,«страх кохання або почуття провини–це все ті почуття, які, якщо живуть у наших серцях, можуть розхитати наш світ значно більшою мірою, ніж явища фізичні» [10, с.15].
У вересні 2004 року П. Коельо повідомив про появу в квітні 2005 року книги«Заїр»:«Це історія про відомого у світі письменника, твори якого перекладаються багатьма мовами. Він такий успішний! І тут його кидає дружина. Він в розпачі:«Як це?» Його ж дружина пройшла весь шлях до його популярності. Тут є риси автобіографії, але дружина мене не кидала» [7, с. 35]. Роман надруковано під назвою«Заїр»,яка не має жодного стосунку до географічної назви й означає в перекладі з арабської нав’язливу ідею. Одразу після виходу друком книгу було заборонено у мусульманських країнах. У 2012 році було надруковано книгу П. Коельо «Рукопис, знайдений в Аккрі», дія вякій відбувається останньої ночі перед вирішальною атакою хрестоносців на Єрусалим. Письменник тут залишається вірним собі, розгортаючи не певний сюжет, а представляючи роздуми автора на різні теми у вигляді афоризмів.
Cьогодні точаться гарячі дискусії з приводу проблем, порушених у творах П.Коельйо. Так, наприклад, український письменник А. Дністровський вважає, що П.Коельйо не вирішує проблеми у своїх творах, а просто подає їх у символічній оболонці. Проте російський журналіст Віктор Северін вважає, що «П.Коельйо говорить про важкі для сприйняття речі просто, образно і красиво. Він не тільки знавець людської душі, він ненав’язливий порадник, що нагадує рятівні банальності, без яких тьмяніє наше життя» [1] Твори Пауло Коельйо пронизані філософськими роздумами та пошуками істини. Головна проблема, яку висвітлює у своїй творчості П.Коельйо –життя та доля людини, філософія буття. Життя, у розумінні письменника, цілісне й знаходиться в безперервному становленні. Історія, як і людина, має тільки свою долю. Сенс життя людини –зрозуміти та слідувати своєму призначенню: «Життя добре к тим, хто слідує своїй долі» [2].
Проблематика творів Пауло Коельйо має філософське спрямування. Він підіймає питання про призначення людини, про сенс буття, про сумніви на початку нового шляху. Багато письменників торкаються цих питань, бо проблема буття людини належить до «вічних» тем у історії. Ідейний інтерес авторів в цьому випадку спрямований на осмислення найбільш загальних, універсальних закономірностей буття суспільства й природи, як в онтологічному, так і в гносеологічному аспектах [6, с. 33].
Кожна книга Пауло Коельйо має автобіографічні риси. Письменник багато пережив і побачив у своєму житті: театр, радіо, рок-група, журналістика – це далеко не повний перелік того, чим займався Коельйо, шукаючи себе, Свій Шлях, Свою Долю.«Коли я пишу книжку, - відверто зізнається митець, - то веду розмову з єдиною людиною, яку по-справжньому знаю – з самим собою. Тому кожна книжка для мене – це процес самопізнання, який відбувся у таких творах: «Алхімік», «Воїн Світла», «Одинадцять хвилин», «Валькірії» і «Заїр».
Роман «Алхімік» - бестселер № 1 у 30-ти країнах світу, з 1998 року входив до першої десятки найпопулярніших книг, перекладений більш як 40-ма мовами, а загальний тираж його сягнув близько 65 мільйонів примірників. За жанром - це роман - притча. Притча - це повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована повчальній частині твору, на відміну від багатозначності тлумачення байки. У притчі зосереджена певна дидактична ідея. Цей жанр був широко відомим у Євангелії, оскільки в алегоричній формі виражав духовні настанови [притчі Соломона, що вслід за Псалтирем набули широкого вжитку за часів Київської Русі. «Повість про Варлама та Йосаафа», яка мала великий вплив на творчість І. Франка, оскільки саме оригінальні притчі склали композиційну основу його збірки «Мій ізмарагд» (1898)]. До жанру притчі зверталися і сучасні поети (Д. Павличко, Л. Костенко та ін.). Притча як жанр позначилася і на розвитку українського малярства, зокрема на серії малюнків Тараса Шевченка. У новітній європейській літературі вона стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих панівних у суспільстві уявлень. У притчі не зображувалось, а повідомлялося про певну ідею. В основу був покладений принцип параболи: оповідь немовби віддалялася від даного часопростору і, рухаючись по кривій, поверталася назад, висвітливши явища художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж. П. Сартр,А. Камю). У такій новій якості використана притча і в творчості сучасних українських письменників (Валерій Шевчук «Дім на горі», «На полі смиренному»).
Творам постмодернізму була притаманна «мутація» жанрів, часу, іноді й простору, поєднання істин, часом полярно протилежних, багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій. Тому «Алхімік» просто розривався між жанрами. Скільки не були виділені елементи оповідання, пригодницького роману, мемуарів, апокрифів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, міфу - все одно твір визначали як роман-притчу.
«Алхімік» був написаний 1998 року після паломництва Коельо до Сантьяго де Компостелу. Випадкова зустріч у Амстердамі привела письменника до католицького ордену RАМ, створеного ще в 1492 році. Тут Коельо почав розуміти мову знаків і передбачень, що траплялися на людському шляху. Відповідно до «ритуалу шляху», орден скерував його в паломницьку подорож до Сантьяго в Компостелу. Пройшовши 80 кілометрів по легендарній стежці прочан, Коельо описав цю подорож у своїй першій книзі «Паломництво» (1987). За нею був «Алхімік». «Вся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку написав у Римі». Свого часу цю легенду використав Хорхе Луїс Борхес, аргентинський письменник, як сюжет для одного із своїх оповідань.
Книга оповідала про пригоди Сантьяго, пастуха з Андалузії, який одного разу повів свою отару слідом за своїми мріями. Описуючи його шлях і духовне збагачення на цьому шляху, Коельо використав символічну мову, що описала людину, її життя й її мрії. «Головна думка моєї книги «Алхімік» у фразі, яку, звернувшись до пастуха Сантьяго, промовив цар Мельхіседек: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього».
Назва роману досить проста і водночас незвичайна. Алхімія - середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини - «філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити прості метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби. Умберто Еко зазначав: «А назва - це завжди компас, який вказує читачеві шлях до інтерпретації тексту».
«Алхімік» - назва символічна. Алхімія, як стверджував Коельо, не обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його іноді називали, «червоного лева», чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один із героїв твору - aнглієць - так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не розумів головного: істинний Алхімік - це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті.
Довідка: «алхімія» - донауковий напрям у розвитку хімії, що виник у Єгипті у ІV-ІІІ ст. до н.е., головною метою якого було здобуття Філософського каменя для перетворення неблагородних металів на золото і срібло і Еліксиру довголіття.
Пауло Коельо добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому роман «Алхімік» називали ще «мудрою казкою». Це книга про мрії і бажання людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.
За сюжетом «Алхімік» - це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.
До 16 років Сантьяго побував у семінарії. «Не розумію, як вдалося мені знайти Бога в семінарії. Це була спроба пізнання Бога та пильного дослідження людських гріхів».
Сантьяго мав одну мрію - він хотів мандрувати. «Він вважав, що йому в житті призначено мандрувати». Набравшись сміливості, сказав батькам, що не хоче бути священиком. «Треба вибирати між тим, до чого звик, і тим, до чого прагнеш». Якось вночі він лежав і розмірковував, тішив себе думками про «новий», а не «чужий» світ, про те, що в пастухи він повернутися встигне завжди, а от мандрувати? Такою стала зав’язка твору. Головний герой чітко визначився зі своїми бажаннями, визначив перед собою мету і шляхи, які йому доведеться пройти, щоб досягти її.
У творі можна визначити три ключові моменти, три ключові слова - це мрія, кохання і сон. Подорож у пустелю, зустріч з Англійцем і безліч пригод супроводжуватимуть шлях до істини.
У романі «Алхімік» у головного героя відбувся важлива розмова з одним з персонажів, що мріє про паломництво в Мекку, але так і не зважилися на нього. «Чому вам не поїхати в Мекку прямо зараз?», - Запитує юнак. «Тому що я живий тільки завдяки мрії про неї. Хіба інакше витримав би я всі ці дні, які неможливо відрізнити один від одного, всі ці полиці, заставлені моїм товаром,
обіди та вечері в цій мерзенної харчевні? Я боюся, що, коли мрія стане дійсністю, мені більше нема для чого буде жити на світі. Я бажаю тільки мріяти про Мекку». Сантьяго, який у результаті досягає своєї мети і знаходить і свою любов, і своє щастя, всією своєю долею підтверджує, що прагнути до втілення своєї мрії, безумовно, варто. Пауло Коельйо намагається донести до читачів, що на шляху до мрії завжди будуть перепони, але віра у себе і свої сили зможе здолати все. Ми отримуємо стільки випробувань, скільки ми можемо гідно подолати.