Бертольд Брехт - теоретик театру

Вступ

Постать Бертольда Брехта викликала й викликає жвавий інтерес та дискусії. За життя він зазнав, що таке гоніння й переслідування; й зараз не існує однозначного погляду на його творчість. Брехт був конфліктною особистістю, конфліктним митцем: він не боявся йти проти загально прийнятих норм моралі чи загально прийнятих норм у мистецтві. Це вплинуло на його творчість.

Історія німецької літератури знає чимало письменників, які в своїй творчості якнайповніше втілили бунтарський дух народу, його революційні прагнення, поривання в майбутнє. Одним з таких письменників є Бертольд Брехт.

Про життя Брехта – його життя в суспільстві та у мистецтві – менш за все було б сказати, що воно пройшло безхмарно та безконфліктно. Цей митець зухвалої думки піддавався переслідуванням та гонінням. Він завдавав немало засмучень та хвилювань опікунам суспільної думки на Заході, навколо його імені кипіли (киплять й до сьогодні) пристрасті не тільки естетичного характеру, його ворогів відрізняло від його друзів не тільки різні художні смаки.

Але не дивлячись на всі суперечки ( а частково навіть дякуючи їм), ось вже протягом багатьох років, як універсальний геній Брехта-драматурга, поета та прозаїка, режисера та теоретика театру – завоював всесвітнє визнання. Його п'єси завоювали підмостки театрів Берліну та Гамбургу, Москви та Нью-Йорку, Парижа та Варшави, Праги та Лондону, Мілана та Токіо. Його естетичні ідеї вагомо впливають на сучасний мистецький розвиток у цілому світі. Ще за життя Брехта відомий швейцарський письменник Макс Фріш написав статтю “ Брехт як класик”. Безумовно, Брехт і є класик.

Його прагнення допомогли створити йому, як досить точно зауважив Фейхтвагнер, написати “перші поезії та перші драми тридцятого століття” [19;5] Слушність такої оцінки підтверджується численними заявами та свідченнями видатних діячів сучасної літератури та театру, які зазнали благотворного впливу брехтівського епічного театру і драматургії.

Відомий швейцарський дра­матург Фрідріх Дюрренматт називає епічну дра­матургію Брехта “дра­матургією сучасного театру” [19;6].

Виступаючи сміливим новатором, Брехт разом з цим використав все найкраще, що було створено німецьким та світовим театром у минулому. Не дивлячись на суперечливість деяких своїх теоретичних положень Брехт створив дійсно новаторську дра­матургію, якій властива гостра ідейна направленість.

Творчість та теорія епічного театру Бертольда Брехта досліджувалась й досліджується як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями.

Наприклад, Eрнст Шумахер, вчений з ГДР, провів детальне та всебічне дослідження творчості Бертольда Брехта. При написанні монографії Шумахер використав архівні та документальні матеріали. Ця монографія вважається однією з найсолідніших наукових робіт про Б. Брехта.

Фрадкін І. також вивчав епічний спадок Брехта, підкреслюючи значний вклад Брехта у процес епізації дра­ми, посилення дидактичного початку, руйнування традиційних для драм уявлень про просторові та часові категорії, а також ефект очуження.

Ефект очуження також досліджував вітчизняний науковець О.С. Чірков, а також Еткінд С.

Але й досі не існує однозначних поглядів на творчість Брехта, й особливо на його відкриття - ефект очуження.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб розглянути новаторські теорії Брехта щодо драматургії ХХ ст. Поставлена у роботі мета конкретизується через вирішення таких завдань: розглянути епічну теорію Брехта в порівнянні з класичною драматургією, визначити роль ефекту очуження та розглянути засоби його досягнення, дослідити жанрові новаторства Брехта, а також порівняти вимоги щодо акторської гри Брехта та Станіславського, так як акторська гра є важливим елементом при створенні ефекту очуження, який є невід'ємним елементом епічного театру.

Актуальність теми теорії епічного театру визначає стрімкий розвиток театрального вітчизняного мистецтва, так як українські режисери досить часто звертаються до творчості Брехта. Особливо актуальним є дослідження майстерності акторської гри, на яку наголошував Брехт, так як для українського театрального мистецтва більш ближчий метод акторської гри за Станіславським, що викликає певні труднощі у постановках п'єс Брехта.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії, яка нараховує 26 назв.