Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 41

Платна робота

Ціна: 300.00грн.

Замовити роботу

Зміст 

І. Вступ. 3

ІІ. Талант, мистецтво і соціум як теми драматичних творів М.Старицького „Талан”, І.Тобілевича „Житейське море”, О.Грабини „Антрепретенер прогорілого театру”, Лесі Українки „У пущі”. 6

1. Митець і суспільство в інтерпретації Михайла Старицького. 6

2. Митець у житейському морі 10

3. Змалювання життя українського театру у п’єсі О.Грабини „Антрепретенер прогорілого театру”. 15

4. Самобутність митця „У пущі” людських душ.. 17

4.1. Осмислення теми ролі й призначення митця у творчості Лесі Українки  17

4.2. Проблема свободи вибору у драмі Лесі Українки „У пущі”. 18

5. Жанрові особливості п’єс М.Старицького „Талан”, Лесі Українки „У пущі”, І.Тобілевича „Житейське море”, О.Грабини „Антрепретенер прогорілого театру”  27

ІІІ. Методичні рекомендації до уроків  вивчення української драматургії у 10 класі 31

ІV. Висновки. 38

V. Бібліографія. 40

VI. Додаток. 42

І. Вступ

Людство здавна дивує могутність поетичного слова, музики, живопису, скульптури. А письменники часто вдаються до теми творчості, прагнучи висловити своє розуміння тієї справи, якій присвятили життя. Висвітлення цієї теми знаходимо у творах Пушкіна („Пророк”, „Аріон) і Лермонтова („Поет”, „Молитва”, „Пророк”), Бодлера („Альбатрос”) і Рільке („Орфей. Евридіка. Гермес”), Булгакова („Майстер і Маргарита”) і Джека Лондона („Мартін Іден”).Польський письменник Станіслав Пшибишевський писав: „Митець – не слуга й не пан, він не належить ні народові, ні світові, не служить жодній ідеї і жодному суспільству. Митець стоїть над життям, над світом... не загнузданий жодним законом, не обмежений ніякою людською силою” [9, с.11].

Особливо гостро проблема митця в суспільстві постала в українській літературі на зламі ХІХ і ХХ ст. Письменники розуміли, що в умовах бездержавності слово було чи не єдиним оберегом нації, її культури.

Українська літературадругої половини ХІХ ст. розвивалася у складних умовах утисків і заборон. Емський указ 1876 р. істотно обмежував поле діяльності українських літераторів, забороняв театральні вистави українською мовою [16, с.365]. Але, як писав Д. Антонович, з українським театром цей указ спізнився. Вже пізно було убивати український театр, він надто глибоко коріння пустив [6, с.114].

Завдяки пильній увазі до життя, проникливому й правдивому його зображенню драма в цей період зайняла в українській літературі гідне місце поряд з прозою і поезією [16, с. 366].

Драматурги прагнули художньо осмислити нові людські типи, покликані до життя глибокими змінами в суспільстві, інтенсивним класовим розшаруванням на селі й у місті. Розширення ідейно-тематичних параметрів відбулося за рахунок зображення життя інтелігенції, визначення її місця в суспільстві [16, с. 368].

У багатьох п’єсах осмислюється проблема ролі мистецтва, призначення митця. На думку В. Агєєвої, у драмі Лесі Українки „У пущі” (1897 - 1909) чи не найпослідовніше утверджується ідея служіння красі як найголовнішого і священного обов’язку художника, ідея мистецтва для мистецтва, для вічності, а не для потреб хліба насущного [9, с.11].

Змальовуючи різні типи інтелігентів, розмірковуючи про їхні шляхи і суспільну роль, Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) у дилогії „Суєта” (1903) і „Житейське море” (1904) особливо виділяє творчу, обдаровану особистість [13, с.98].

Погляди Михайла Старицького на мистецтво театру і його суспільні завдання знайшли своє яскраве відбиття в його п’єсі „Талан” (1893) [23, с.127].

Тяжке становище українського театру відбито у драмі Олексія Грабини „Антрепретенер прогорілого театру” (1907) [24, т. І, с. 474].

Протистояння двох правд – чоловічої (мистецької) і жіночої (родинної, інстинктивної) покладено в основу драми Володимира Винниченка „Чорна Пантера і Білий Медвідь” (1911).

У сучасному літературознавстві є немало праць, у яких досліджується українська драматургія кінця ХІХ – початку ХХ ст. чи творчість окремих драматургів. Це монографії Л.Дем’янівської, О.Цибаньової, А.Козлова, В.Агєєвої, статті О.Рисак, А.Криловця, Т.Гундорової. Якщо творчість Лесі Українки, зокрема її драматична поема „У пущі”, аналізується досить детально, то на п’єсах Старицького „Талан” та Карпенка-Карого „Житейське море” літературознавці зосереджують менше уваги. Драма Грабини „Антрепретенер прогорілого театру” не згадується в більшості проаналізованих нами праць (ми знайшли згадку про цього автора та його п’єсу лише в „Українській літературній енциклопедії”).

Мета даної роботи – окреслити проблему митця і суспільства в українській драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів М.Старицького „Талан”, І. Тобілевича „Житейське море”, О.Грабини „Антрепретенер прогорілого театру” Лесі Українки „У пущі”). Наші завдання:

- окреслити основні проблеми та конфлікти драматичних творів, встановити вагу соціальних, психологічних та філософських чинників у задумі й змісті;

- встановити рівень традиційності та оригінальності підходу до теми;

- з’ясувати відмінність трактування постаті талановитої людини у письменників-сучасників;

- розробити методичні рекомендації із аналізованої теми для уроків позакласного читання.

Закрити

Митець і суспільство в інтерпретації М.Старицького

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.