Генрік Ібсен «Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма

Вступ

Література XІX ст. була тісно пов'язана зі своєю добою. Відгуком на духовні потреби суспільства стало формування з середини і впродовж останньої третини XІX ст. нового великого художнього літературного стилю, який отримав назву реалізм.

Подальшим розвитком реалістичних принципів став ще один літературний стиль, який набув поширення в Європі й Америці протягом 1870 — 1900-х років, — натуралізм (від лат.— природа).

Реалістичне й натуралістичне розуміння мистецтва значно збагатило красне письменство і спричинило подальший розквіт соціально-психологічної прози, започаткований у XVІІІ ст. Воно також сприяло оновленню драматургії протягом останньої третини XІX ст. (Г. Ібсен, Г. Гауптман, А. Чехов). А тогочасна поезія перебувала переважно під впливом романтичної естетики.

Композиція п'єс Ібсена має інтелектуально-аналітичний характер. Аналітизм композиції творів Ібсена полягає в тому, що майже всі його п'єси розпочинаються показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчуються катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, в яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі стосунки між ними - омана. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Одначе п'єси Ібсена називають не тільки аналітичними, а й інтелектуально-аналітичними, бо вони завершуються інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є схематичними рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власних характерів, які письменник розкриває з небаченою до нього майстерністю і психологічною глибиною.

Незавершена кінцівка - ще один внесок «нової драми» Ібсена у світову драматургію. В деяких п'єсах («Ляльковому домі» насамперед) розв'язка не з'ясовує проблеми, а лише їх порушує, загострюючи конфлікт. У п'єсі «Привиди» розв'язки взагалі немає. Така відкритість фіналу краще відповідає вимогам сучасного проблемного театру, що його прагнув створити Ібсен.

Мабуть, тільки слава «короля казок» Г. К. Андерсена може порівнятися з популярністю норвезького письменника Генріка Ібсена. Його творчість - найвище досягнення так званої міщанської драми, розквіт якої спостерігався у XVІІІ ст. у Франції та Німеччині. Крім того, він пройшов і школу романтичного театру і, нарешті, перекинув місток до майбутнього, створивши канон «нової драми».

Внесок Ібсена в розвиток театру надзвичайно вагомий і розмаїтий, тож не дивно, що під його впливом перебували як представники соціально-критичного театру (Г. Гауптман, Д. Б. Шоу і Д. Голсуорсі), так і драматурги-символісти (М. Метерлінк).

Однак новаторством у царині драми не обмежується значення Ібсена для культури новітнього часу. Він був сміливим мислителем, який не боявся переоцінювати загальновизнані ідеали. Наприклад, М. Бердяєв, відомий російський філософ, підкреслює радикалізм і максималізм ібсенівських сумнівів. Майже всі теми та ідеї XІX ст. глибоко розробляються в п'єсах драматурга: лібералізм і революція, віра в науку і прогрес, емансипація жінок, біологічна спадковість, втрата ілюзій тощо. М. Бердяєв також зазначає: «Ібсен з геніальною гостротою відчув і поставив проблему особистої долі та проблему конфлікту творчості і життя. В нього, як і в Ніцше, сучасна культура виривається з лещат позитивізму і евдемоністичної моралі (напрямок в етиці, який найвищим критерієм моралі та поведінки вважає прагнення щастя), жадаючи духовного відродження. В ньому є пристрасне протиставлення буржуазному духу пафосу висоти і героїзму. Мистецтво Ібсена пророче. Ібсен був самотнім і соціальним. Поєднання ж самоти і соціальності є головною ознакою пророчого покликання». Головна тема письменника — зіткнення мрії і дійсності, творчості й життя. Цілком закономірно, що ім'я Ібсена завжди згадують поряд з іншими володарями думок і порушниками спокою кінця XІX — початку XX ст. Він був авторитетом для таких різних митців, як О. Блок і Д. Джойс; мотиви його п'єс відлунюють у творчості класиків століття, яке нещодавно минуло — Т. Манна, Р. Музіля, А. Камю, С. Беккетата ін.

Г.Ібсен справив могутній вплив на українську літературу кінцяXІX — початку XX ст. насамперед як оригінальний мислитель, котрий сміливо викривав суспільні недоліки і закликав переглянути загальновизнані цінності. Саме таким представляли його у критичних працях І. Франко та Леся Українка, яка у статті «Нова жінка у західноєвропейській белетристиці» називала його «північним лицарем» і зазначала, що «усі драми Ібсена просякнуті викривальним пафосом». Чимало галасу наробила п'єса «Ляльковий дім», героїня якої сприймалася як символ нової, вільної жінки. Таке прочитання ібсенівського твору стимулювало розвиток феміністських на строїв у різних країнах світу, зокрема і в Україні.

Майже всі українські письменники того часу (Б. Грінченко, Леся Українка, Олександр Олесь, В. Винниченко) прискіпливо і критично вивчали і суто театральні новації великого норвежця. Тут знову показовою є реакція Лесі Українки. Відзначаючи роль Ібсена в оновленні європейського театру, у цитованій статті вона критикує його за нездатність подолати старі театральні шаблони. «Незважаючи на новаторство у зовнішніх прийомах та в ідеях, драми Ібсена все-таки належать до старого типу: особиста (приватна) драма домінує над суспільною, і герої надто вивищуються над юрбою, яка слугує їм ніби п'єдесталом».

При його драмах читач здебільшого мусить забути, що діється на сцені, а зосередити увагу на тому, що говориться. Отже, ібсенівська творчість стала для українських драматургів одним зі стимулів розвитку їхньої власної оригінальної театральної естетики, а освоєння ібсенівського досвіду — важливим етапом на шляху до нового світового таукраїнського театру.

Об’єктом дослідження є вивчення твору Г. Ібсена «Ляльковий дім» як зразка драми ХІХ-ХХ ст.

Предмет: вивченняособливостей побудови драми Генріха Ібсена «Ляльковий дім»; дослідження образів героїв.

Тема: Генріх Ібсен «Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма.

Мета: з’ясувати проблематику драми, особливості її композиції.

Завдання:

1. Розкрити ідейно-естетичні засади і художні напрями літератури ХІХ-ХХ ст..

2. Дослідити творчий шлях Генріха Ібсена.

3. Показати шлях відродження людини в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім».

Основними методами, використаними у роботі є: аналіз, узагальнення, систематизація, дослідження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. Список використаних джерел включає 13 найменувань. Робота викладена на 41 сторінці.