Зарубіжна література 12

4. Специфіка літератури відродження в Англії

Англія у XVI ст. переживала розквіт театру й драматургії, але її образотворче мистецтво нічим особливо не відзначилося. Кальвіністська релігійна реформа, що була здійснена пуританами, виявилася тут надто послідовною у своєму іконоборництві: вона ліквідувала монастирі — основні центри художньої культури. Таким чином повністю припинився розвиток релігійного живопису. Розвиток світського мистецтва тут гальмувався відсутністю необхідної традиції. Англійські монархи надавали перевагу іноземним художникам, і так тривало досить довгий час. Піднесення національного англійського живопису розпочалося лише у XVIII ст.

Театральне мистецтво Англії доби Відродження. На англійському ґрунті у творчості видатного драматурга Вільяма Шекспіра досягнув своєї вершини європейський театр доби Відродження. Театр Шекспіра не тільки був підсумком розвитку національного англійського театру, а й певною мірою підсумовував досягнення усієї попередньої драматургічної культури давнини і нового часу. Одночасно творчість Шекспіра відкривала перспективи для подальшого розвитку театру й драми на шляху соціально-філософського осмислення життя і глибокого розкриття внутрішнього світу людини.

Нестримна радість життя, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яскравими емоціями та сміливими думками — такі риси притаманні першим п´єсам Шекспіра (комедії «Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Два веронці», «Комедія помилок», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч»). У них виражена важлива ренесансна думка: про людину судять не з одягу і звання, а з її розуму, відваги, благородства. Перша велика трагедія Шекспіра — «Ромео і Джульєта», потім «Юлій Цезар», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло». Багато людських пристрастей, злети і падіння зобразив великий драматург: нестерпний тягар душі принца Датського, тяжкі страждання обманутої довіри в Отелло, розчарування короля Ліра, муки сумління Макбета. Характери людей та обставини, в яких вони діють, зображені Шекспіром у всій складності і глибині, у русі, розвитку, змінах. Вони — творіння великого пророчого митця, який знав, наскільки багатоманітне життя.

Розквіт англійської літератури Відродження припадає на кінець XVI - початок XVII ст., коли в ряді західноєвропейських країн ясно позначався криза гуманізму. Англійська ренесансна література може вважатися чи не наймолодшою з ренесансу літератур Заходу. Але, швидко розвиваючись, молода література незабаром перевершила своїх попередниць, особливо у сфері театру. Вона була покликана відобразити всю складність життя Англії того часу з її часом трагічними протиріччями. У країні, що опинилася завдяки великим географічним відкриттям в центрі нових світових торговельних шляхів, почав швидко розвиватися процес буржуазного розвитку. Він облегчался тим, що в результаті тривалих міжусобних воєн Червоної та Білої троянд (1455 - 1458) англійські феодали в значній частині винищили один одного. Замість старої аристократії з'явилося "нове дворянство", яке поступово обуржуазивалось. Разом з тим в Англії бурхливо протікав процес становлення нації та національної самосвідомості.

Відоме вплив на формування англійської гуманістичної літератури надав більш ранній гуманізм інших країн Європи (Еразм Роттердамський, В. Вівес і ін).

Досяг розквіту в XVI - початку XVIII ст., англійський гуманізм мав і підготовчий період, який припадає на кінець XIV ст. Гуманістичні риси були закладені вже в творчості Джеффрі Чосера (1340-1400), автора чудового твору у віршованій формі "Кентерберрийские оповідання", який не поступається по художній яскравості і життєрадісності "Декамерона" Боккаччо.

Центром гуманістичної думки стає Оксфордський університет. Найбільш яскравою фігурою з оксфордських гуманістів був Томас Мор (1478-1535), політичний діяч (канцлер короля Генріха VIII), філософ і письменник, автор знаменитої "Утопії".

Найвищого розвитку з усіх літературних жанрів досягла в епоху англійської Відродження драматургія, мала глибокі народні основи і не чужа впливу античних авторів, особливо Плавта і італійських ренесансних новеллистов. Для її затвердження на сцені англійських театрів багато зроблено групою драматургів, попередників Шекспіра, прозваних за високу освіченість "університетськими розумами" (Дж. Лілі, Р. Грін, Т. Кід, К. Марло і ін).

5. Шекспірівське питання

«Шекспірівське питання» — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В. Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Серед них називали імена філософа Ф. Бекона, лорда Ретленда, лорда Дарбі, лорда Оксфорда і навіть мореплавця В. Ролея.

Свої міркування вчені-дослідники намагалися відстоювати за допомогою аргументації, не позбавленої деякої переконливості. Вони посилалися на те, що син простого торговця і чинбаря не міг так добре знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у своїх п’єсах. Виходячи з відомого факту про те, що Шекспір здобув лише початкову освіту, вчені дивувалися, яким чином і коли він зміг так ґрунтовно вивчити стародавню історію та античну літературу, звідки йому були відомі твори зарубіжних авторів, не перекладені в той час англійською мовою.

У дослідників викликав подив і той факт, що Шекспір, який ніколи не залишав Англії, добре розумівся на морській справі, оснащенні кораблів, навігаційних приладах, про що свідчать його п’єси. Водночас дослідники звернули увагу й на той факт, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні фактичні помилки та нісенітниці. Це свідчить про те, що В. Шекспір — один із найзагадковіших письменників світу. Незважаючи на наведені аргументи проти авторства Шекспіра, глибокий аналіз його творчості показує, що твори, які друкуються під іменем Вільяма Шекспіра, належать одному авторові.