Логопедія 11

1. Диференційна діагностика алалії та порушень мовлення, зумовлених розумовою відсталістю.

Сучасні тенденції дослідження загального не­дорозвинення мовлення (ЗНМ) у дітей пред­ставлені інтеграцією психологічних, психо­лінгвістичних та нейропсихологічних підходів до визначення патологічних механізмів та структури цієї форми мовленнєвого дизонтогенезу, що демон­струє зміщення акцентів із вивчення лінгвістичної феноменології недоліків на виявлення дефіцитарних та збережених ланок і рівнів психічної діяль­ності, співвідношення мовних та немовних ком­понентів у структурі мовномисленнєвої діяльності, моделювання психолого-лінгвістичних і нейропсихологічних механізмів корекційно-пропедевтичного впливу.

Як відомо, загальне недорозвинення мовлення обумовлює специфічний характер пізнавальної діяльності та емоційно-особистісної сфери логопа­та. Порушення цих сфер при ЗНМ мають різну психологічну структуру і знаходяться у складних, але не завжди жорстких, зв’язках із ступенем вираженості і характером мовленнєвого порушення. Зокрема, у дітей цієї категорії спостерігаються різні варіанти співвідношення недорозвитку мов­леннєвих і пізнавальних процесів: то в структурі дефекту в якості провідного виступає порушення мовлення, то - недоліки мовлення й інтелекту по­сідають рівнозначні позиції, то - домінують лише їх окремі сторони. Така поліморфність ускладнює як внутрішньогрупову диференціацію логопатів із ЗНМ, так і їх відмежування від дітей з іншими типами дизонтогеній, у структурі яких присутні порушення мовлення системного характеру (пе­редусім затримки психічного розвитку і легкого ступеня розумової відсталості).

Про труднощі практики диференційної діаг­ностики, яка здійснюється, зокрема, психолого-медико-педагогічними комісіями (ПМПК), свідчить «багатошаровість» контингенту дошкільних та шкільних навчальних закладів для дітей із тяж­кими порушеннями мовлення.

Теорія і практика логопсихології володіє достат­нім фактичним матеріалом щодо особливостей пізнавальної сфери логопатів із різними варіан­тами мовленнєвого недорозвинення, критеріями їх розмежування з іншими типами аномального онтогенезу, зокрема, ЗНМ і ЗПР церебрально- органічного ґенезу. Водночас, за­вдання диференційної діагностики дітей із систем­ними мовленнєвими порушеннями залишається одним із пріоритетних і складних, реалізація якого пов’язана з низкою проблем теоретичного і мето­дологічного характеру.

Передусім, в арсеналі психологів відсутній психодіагностичний інструментарій, який надавав би можливість виявити достовірні відмінності між типами дизонтогеній, диференціація яких викли­кає найбільші труднощі. Однією із методологічних умов створення такого інструментарію - опора на уявлення про структуру психічного дизонтогенезу. Однак, і до тепер, спеціальна психологія не має повної картини таких широко охоплених дослідженнями аномалій розвитку, як розумова відсталість і ЗПР. Щодо ЗНМ - серед науковців немає навіть однозначної точки зору про структуру дефекту цієї форми мовленнєвої па­тології. Сьогодні є незначна кількість системних досліджень, передусім, здійснених у рамках загаль­ної проблеми співвідношення мислення і мовлення при порушеному онтогенезі, які підтверджували б ту чи іншу авторську позицію. У більшості праць домінує описовий характер інтелектуального дефі­циту без виявлення його внутрішніх механізмів.

2. Диференційна діагностика загального недорозвитку мовлення І та ІІ рівнів.

Перший рівень ЗНМ. Мовлення дитини цілком відсутнє, або наявна невелика кількість слів чи спрощених слів:

звуконаслідування;

називання одного чи кількох складів слова;

грубі спотворення складової чи звукової структури слова: додавання, пропуски, перестановки складів.

У мовленні дітей повністю відсутні речення. У спілкуванні з оточуючими вони надають превагу жестам і міміці.

Другий рівень ЗНМ. Словниковий запас дітей невеликий. У ньому представлені слова таких частин мови: іменники, дієслова, прикметники. Проте цей словник обмежений тільки словам повсякденного вжитку.

Діти використовують у мовленні прості речення з двох – трьох слів. Однак у їхньому граматичному оформленні діти припускають грубі помилки. Спостерігаються:

неправильне вживання більшості відмінкових закінчень, заміни всіх відмінкових форм називним відмінком;

пропуски членів речення;

порушення узгодження прикметників, іменників, дієслів, займенників у роді, числі, відмінку;

ігнорування прийменників, сполучників.

У звуковикові спостерігається багато помилок, пов’язаних зі спотвореною вимовою звуків, пропусками, перестановками, замінами, змішуванням звуків.

3. Диференційна діагностика загального недорозвитку мовлення ІІІ та ІV рівнів.

Третій рівень ЗНМ. Дитина володіє розгорнутим фразовим мовленням. Вона може підтримати розмову, відповісти на запитання, скласти речення і навіть невелике оповідання за малюнком.

Однак відмічається бідність словника: неточність використання слів, перевага у словнику іменників та дієслів, обмеженість прикметників, прислівників, прийменників, сполучників.

Діти використовують у мовленні прості поширені речення і майже не користуються складними реченнями зі сполучниками.

Спостерігається багато помилок граматичного оформлення речень, більшість з яких дитина може виправити, якщо на них звернути її увагу.

Звуковимова порушена частково: окремі вади у вимові звуків, помилки, пов’язані з диференціацією окремих звуків близьких за акустико-артикуляційними ознаками, труднощі в автоматизації (вільного, правильного самостійного використання у мовлення вже поставлених звуків).

Четвертий рівень ЗНМ (НвЗНМ). Даний рівень почали виділяти відносно недавно, оскільки збільшилась кількість дітей з порушеннями мовлення, які приходять до школи після масових дитячих садків. Цей діагноз ставлять після п’яти років.

При четвертому рівні ЗНМ повсякденне усне мовлення дитини в цілому максимально наближене до норми. Спостерігаються тільки поодинокі помилки, які пов’язані з неточностями вживання окремих слів, деяких відмінкових закінчень і прийменників, певні помилки словотворення. Виходячи із цього, логопедичне обстеження дає змогу виявити у дитини низький рівень готовності до засвоєння шкільних предметів, а саме: читання та письма.

4. Поняття «затримка психічного розвитку» та структура дефекту дошкільників із ЗПР.

Особливістю затримки психічного розвитку (ЗПР) є якісно інша структура інтелектуальної недостатності в порівнянні з розумовою відсталістю. Психічне розвиток відрізняється нерівномірністю порушень різних психічних функцій; при цьому логічне мислення може бути більш збереженим в порівнянні з пам'яттю, увагою, розумовою працездатністю.

Крім того, на відміну від олігофренії, у дітей із затримкою психічного розвитку відсутній інертність психічних процесів; вони здатні не тільки приймати і використовувати допомогу, а й переносити засвоєні навички розумової діяльності в інші ситуації. За допомогою дорослого вони можуть виконувати запропоновані їм інтелектуальні завдання на близькому до норми рівні. Цим вони якісно відрізняються від дітей з розумовою відсталістю.