Основи психології 29

1. Рівні розвитку здібностей та їх класифікація. Задатки та здібності

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх діяльності, можливість та ефективність оволодіння нею.

Розрізняють два рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує вміння засвоювати відомі знання, оволодівати типовими видами діяльності), творчий (забезпечує створення нового, оригінального, неповторного).

Кожна здібність має таку структуру: 1) провідні здібності, які є базовими та необхідними для виконання певного виду діяльності; 2) допоміжні здібності, які не є обов’язковими, але їх наявність забезпечить більшу ефективність виконуваної діяльності.

Види здібностей: загальні здібності (забезпечують відносну легкість та продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності. Такі загальні здібності визначають інтелект), спеціальні здібності (допомагають досягнути високих результатів в окремих областях чи сферах діяльності, наприклад, музичні, математичні, психологічні, комунікативні).

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності - навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одного різновиду діяльності до другого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. В учнів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, музичний слух - підґрунтя музичних здібностей. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані, вони доповнюють одні одних.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці. Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху. Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розвинуться в здібності.

Окрім задатків, важливе значення для розвитку здібностей має врахування у виховному процесі сенситивних періодів формування функцій. Важливо підкреслити, що періоди особливої готовності до оволодіння певними видами діяльності рано чи пізно закінчуються. І якщо та чи інша функція не була розвинена у сензитивний період, то згодом її розвиток стане ускладненим, а то й зовсім неможливим.

Фактори, що впливають на розвиток здібностей:

1. Вроджені задатки.

2. Час вияву.

3. Розвиток здібностей до діяльності, до якої дитина проявляє інтерес.

4. Співробітництво та суперництво.

5. Методика навчання.

Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий – геніальністю.

Талант – високий рівень розвитку здібностей, перш за все спеціальних. Геніальність – високий рівень розвитку здібностей, як загальних, так і спеціальних. Про наявність геніальності говорять тоді, коли особистість зробила значний вклад в історію та культуру людства.

2. Розлади мислення і мовлення. Методи їх дослідження

Порушення мислення найбільш частозустрічається у вигляді різних симптомів при психічних захворюваннях. Клінічні варіанти розладів мислення дуже різноманітні. Деякі з них вважаються типовими для тієї чи іншоїформи хвороби

Розрізняють три види порушення темпу мислення.

Прискорення - проявляється у збільшенні кількості думок, безперервному їх виникненні. Мова при цьому також стає квапливою.

Сповільнення мислення характеризується обмеженістю кількості думок, одноманітністю, сповільненням мови.

Затримка мислення є однією з ознак шизофренії. У хворого раптово, без будь-яких видимих причин зникають думки і він на деякий час замовкає. Зовнішній вигляд при цьому, як правило, розгублений.

По механізму розрізняють такі порушення мислення.

Розірваність або розщеплення, що проявляється у розриві смислових зв’язків між реченнями, фрагментами речень і навіть окремими словами на тлі ясної свідомості.

Патологічно деталізоване мислення - нездатність розділяти головне і другорядне із надмірною затримкою на неістотних деталях.

Резонерство - це порожні, безплідні міркування, позбавлені конкретного змісту і доцільності, з переважанням химерних висловлювань.

Персеверація мислення - це одноманітне повторення одних і тих же думок та їх сповільненні.

Символічне мислення - це такий розлад мислення, коли значення одного слова стає символом зовсім іншого поняття на підставі випадкових, другорядних ознак.

Неологізм - це нові слова, вигадані хворим, значення яких зрозуміле лише йому.

Паралогічне мислення або "мимомова" - це порушення мислення на рівні суджень, коли висновок не випливає з передумов, суджень.

Аутичне мислення - заглиблення у світ особистих переживань з послабленням або втратою контакту з реальною дійсністю, відсутністю бажання спілкуватися з людьми, обмеженістю емоційних проявів.

Ментизм - мимовільно виникаючий, безперервний і некерований потік думок, спогадів, "вихор ідей", наплив образів і уявлень.

Фанатизм - безрозсудна одержимість якимись ідеями, поглядами чи справою, що ґрунтується на сліпій пристрасній відданості своїй вірі і нетерпимості до будь-яких інших ідей, поглядів, вірувань.

Фантазія - процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною.

Фантазії істеричні - різні вигадки незвичайних подій, яких насправді не було, прагнення поставити себе у центрі уваги навколишніх.

Порушення мислення по зміступроявляється у вигляді настирливих, надцінних і маячних ідей.

Настирливі (нав’язливі) ідеї - це думки, побоювання, спогади, почуття, потяги, які виникають у хворого незалежно від його волі, хоч він усвідомлює їх хворобливість і критично ставиться до них. Нав’язливі думки поділяються на такі, зміст яких викликає гнітючий афект і нав'язливості з афективно нейтральним змістом.

Надцінні ідеї - зумовлені реальними обставинами судження, які надалі набувають невідповідного їх значенню важливого місця в свідомості і супроводжується надмірним емоційним напруженням.

Маячні ідеї - це думки та судження, які виникають лише на патологічному ґрунті, не відповідають дійсності, хибно обґрунтовуються хворим, повністю охоплюють його свідомість і не коригуються при переконанні та роз'ясненні.

Відомо, що порушення мовлення мають різний характер залежно від локалізації функції, яка зазнала змін у зв'язку зі ступенем тяжкості, часом ураження, вираженістю вторинних відхилень, що є наслідком основного дефекту.

Порушення мовлення, спричинені хворобливими процесами, називаються афазією. Розрізняють такі види афазії: динамічну, еферентну моторну, аферентну моторну, семантичну, сенсорну і амнестичну.