Психологія конфлікта
План
1. Соціальний конфлікт як один із типів конфлікту
2. Застосування формул конфлікту у вирішенні ситуаційних задач
Список використаної літератури
1. Соціальний конфлікт як один із типів конфлікту
Соціальний конфлікт — це боротьба соціальних спільнот, що мають протилежні інтереси, за домінування або підвищення їх радіального статусу в ієрархічній структурі суспільства. Отже, предметом соціального конфлікту є соціальний статус, а його суб'єктами — соціальні спільноти і особи, які входять до них і прагнуть захистити свої інтереси шляхом зміни соціального статусу.
Соціальні конфлікти є зіткненням соціальних груп, але це зіткнення проявляє себе через дії і вчинки окремих осіб. Тому індивідуальна воля учасника соціального конфлікту завжди має соціальну значущість. Тому в процесі соціального конфлікту не можна нехтувати соціальною волею і енергією будь-якого його учасника.
В сучасних умовах об'єктивною основою виникнення соціальних ситуацій, що призводять до соціальних конфліктів, є процеси соціальної стратифікації (поділ суспільства на певні соціальні групи за якоюсь істотною об'єднуючою соціальною ознакою) і соціальної мобільності (процес руху від однієї соціальної групи до іншої). Це означає істотне зниження ролі класового конфлікту і перетворення його на різновид одного з багатьох соціальних конфліктів. Головними вимірами стратифікації є доход або багатство, належність до влади і соціальних можливостей, які вона надає, престиж професії і трудової діяльності, освітній вимір стратифікації.
Динаміка соціального конфлікту включає в себе латентну (приховану), відкриту конфліктну і постконфліктну фази. Перехід від латентної фази до відкритої значною мірою залежить від соціальної політики, змін у змісті конфлікту, а також можливостей його впливу на стан суспільства. Вони розвиваються за схемою «конфліктна ситуація — соціальний конфлікт — соціальна криза — соціальна катастрофа». Перехід від однієї фази до іншої має свої закономірності, але це не означає, що поглиблення соціального конфлікту і перехід його до соціальної кризи або катастрофи є неминучим. Розвиток соціальної кризи за допомогою адекватних засобів соціальної політики можна нейтралізувати на будь-якому етапі її розвитку.
Головними джерелами реальних і можливих соціальних конфліктів в Україні зараз є різке соціальне розшарування населення за розмірами багатства і доходів, загострення проблем зайнятості, незахищеності, падіння престижу професій, тобто практично по всіх критеріях соціальної стратифікації.
У фаховому спілкуванні соціальному працівникові доводиться не лише з'ясовувати проблеми клієнта, а й переконувати його вести переговори, врегульовувати конфліктні ситуації.
Потреба в соціальній роботі часто виникає з настанням реального зовнішнього або міжособистісного конфлікту між клієнтом та іншою стороною (державною організацією, іншою соціальною службою, її працівником, роботодавцем, представником оточення тощо). За таких обставин соціальний працівник нерідко перебирає на себе роль посередника у конфлікті або змушений діяти з позиції свого клієнта.
Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — взаємодія двох або більше суб'єктів, які мають взаємовиключні цілі і реалізують їх на шкоду один одному (форма вираження суперечностей).
Коли йдеться про конфлікт, соціальний працівник має передусім з'ясувати його структуру, встановити учасників, умови перебігу, контекст, у якому він відбувається, суб'єктивні образи конфліктної ситуації (уявлення учасників конфлікту про себе, свої мотиви, цінності, цілі тощо, а також уявлення про протилежну сторону конфлікту, ситуацію, в якій склалися конфліктні стосунки), можливі дії учасників конфлікту і їх наслідки (учасники конфлікту уявляють можливі результати і відповідно до них обирають свою поведінку).
Допомагаючи клієнтові, який є учасником конфлікту або демонструє конфліктну поведінку, необхідно ретельно дослідити характер його труднощів, визначити, чи цей конфлікт є об'єктивним (породженим об'єктивними причинами) чи суб'єктивним (наслідком особистих стосунків). Пізнавши природу і характер конфлікту, соціальний працівник повинен допомогти зрозуміти це клієнтові, ретельно проаналізувати чинники, що спричиняють відхилення образу конфліктної ситуації від реальності.
Не менш важливо знати, на якому етапі конфлікту перебуває клієнт. Конфліктологія (наука про природу, сутність, управління конфліктом і способи подолання його) виокремлює такі етапи конфлікту:
1) зростання напруги (виникнення незначного протистояння з доволі прозаїчної причини. На цьому етапі найкраще долати незадоволення, однак люди нерідко уникають визнання напруги, сподіваючись, що вона мине сама по собі);
2) дилема ролей (з продовженням конфлікту напруга зростає, його учасники починають відчувати свою неспроможність нейтралізувати її. Виникнення конфлікту вони приписують певному інциденту, особі, події, предмету, їм стає дедалі складніше вийти з нього самотужки);
3) накопичення несправедливості (учасники конфлікту починають вдаватися до звинувачень, що посилює напругу. Кожна сторона може відчувати несправедливість, гнів, готуватися до «війни». На цьому етапі ще можливі вихід з конфлікту, розірвання його циклу, якщо учасники зустрінуться й обговорять предмет напруги. Та частіше вони вже не спілкуються між собою, заглиблюються у свої проблеми);
4) конфронтація (фокус у конфлікті зміщується на здобуття реваншу або відшкодування збитків, що блокує подальшу комунікацію, реалістичне розуміння конфліктної ситуації її учасниками. На цьому етапі, якщо його учасники проявляють негнучкість, відмовляються від взаємодії, конфлікт набуває деструктивних форм. Переорієнтувавши увагу конфліктуючих сторін з аналізу збитків і втрат на початкову проблему, можна працювати над її розв'язанням);
5) прилаштування, корекція (якщо сторони продовжують боротьбу, конфлікт набуває затяжних ознак. Нову ситуацію створює рішення однієї із сторін здатися: у сім'ї це може призвести до розлучення, в організації — до звільнення працівника за власним бажанням тощо. Проте й на цьому етапі можлива корекція поведінки учасників конфлікту).
Наслідками конфліктних дій можуть бути: ліквідація конфронтації через взаємне примирення; зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання; послаблення конфлікту взаємними поступками; трансформація конфлікту в змінений або принципово новий конфлікт; поступове згасання конфлікту; механічне знищення конфлікту (ліквідація підрозділу, організації, звільнення учасника та ін.).