План

1. Психологія як природнича наука: визначення, напрями, персоналії

2. Історичне формування предмета психології

3. Сократ: життя, вчення, доля

Використана література

3. Сократ: життя, вчення, доля

Народився Сократ приблизно у 469 р. до нашої ери в місті Афінах. Батько філософа був простим каменярем, а мати повитухою (повитуха – жінка, яка професійно приймала роди, оскільки пологових будинків в ті часи ще не було). Про його дитячі та юнацькі роки відомо не багато, знаємо лише, що молодий Сократ отримав різнобічну освіту (так як був файно обізнаний в багатьох речах). А ще в юнацькому віці Сократ служив в Афінській армії і навіть брав участь в якості простого піхотинця у Пелепонеській війні зі Спартою.

Історії ж Сократ стає відомий вже у зрілому віці, коли відбувається його становлення як великого мудреця і філософа. Взагалі на той період в культурних Афінах розвелось чимало різношерстих “фільософів” – любителів побазікати язиками на різноманітні “високо духовні теми”. Оскільки користі від їхнього базікання не було жодної, таких “фільософів” прості афіняни прозвали “софістами”, що з грецької мови на нашу можна перекласти як “мудрагелики”. Ці мудрагелики замість того, щоб займатись чимось корисним весь час проводили на афінських форумах1в безцільних розмовах і суперечках, змагаючись в тому хто кого пересперечає. І тут на арену культурного філософського життя виходить Сократ.

Одинзнайвидатнішихмислителів античного світу Сократ (бл.469 – 399 до н. є.) якось зауважив, що він ніяк ще не може, згідно здельфійським надписом, "пізнати себесамого", і висунув основоположнийпринцип: "Я знаю, що я нічого не знаю"як принцип розчищення поля для появипозитивного знання. Сократ вперше вантичному світі зробив головнимпредметом філософії душу людини, її діяльність етичного змісту. Зовнішнюлюдині природу він не досліджувавспеціально. Обов’язок філософії – сприяти піднесенню душі, плеканню її чеснот, формувати її здатність жити відповідно до свого призначення.

Сократ вважав, що душі колись були створені богами, але живуть вічно. Існує коловорот душ, їхнє земне життя змінюється занебесним і навпаки; у занебесному житті душі збагачуються чеснотами, але потрапляючи на землю – забувають їх.

Метод психологічного аналізу уСократа можна умовно назвати "методом суб'єктивної діалектики",який виразно виявлявся у співбесідах,діалогах. За допомогою іронії Сократруйнував упевненість співбесідника вйого переконаннях, розчищав ґрунт, на якому далі проростало зерно істини. Увільній невимушеній співбесіді знання, одержані людиною, будуть її власними,її переконанням. Сократ наполягав наістині, яка була б загальновластивоюусім людям. Свій метод Сократ назвавмаєвтикою,себто "повивальниммистецтвом". Він-бо гадав, що кожналюдина носить у собі істинне знання, але не усвідомлює його, і їй треба вцьому допомогти, треба видобути з неїістину, тим-то функція вчителяаналогічна до повивального мистецтва. Сократ говорив, що боги заборонили йому самому народжувати істинні знання. Він лише має право допомагати іншим це робити, тобто бути повитухою істини.

Пізнавати себе – означає відшукувати-пригадувати накопичені в душі забуті істини. Таке пізнання є одночасно і вихованням (букв. віднайденням прихованого), висвітленням забутих чеснот. Знання про себе є одночасно вихованістю, здатністю будувати вчинки за ідеалами справедливості, добра, краси.

Сократ стверджував, що природа–вищий у порівнянні з людиною світ–непізнанна, а пізнати можна тільки душу людини і її справи. Пізнати самого себе–це означає знайти поняття моральних якостей, спільні для всіх людейУпевненість в існуванні об'єктивної істини означає у Сократа, що є об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Спростовуючи погляди опонента, Сократ прагнув збентежити його, привести у ніяковість, змусити засумніватись у своїх переконаннях. Для цього філософ застосовував і маску наївного "незнання"і знамениту іронію (симуляцію). Змусивши співрозмовника визнати свою наївну необізнаність, Сократ підводив його до визначення об'єкта обговорення, потім робив висновки, звертав увагу на неповноту визначень і їх суперечливість, потім йшла їх критика і спростування аж поки співрозмовник не визнавав, що він нічого не знає. Тоді наступала черга маєвтики – позитивного визначення об'єкта діалогу.

Сократ послідовно твердить, щовін нічого не знає і мудрішій за іншихлюдей тільки тим, що він це знає. Алевін не вважає знання недосяжним.Навпаки, він гадає, що пошуки знаньнадзвичайно важливі. Він твердить, щожодна людина не чинить зла свідомо, ітому потрібне тільки знання, аби зробити всіх людей бездоганно доброчесними. Пізнання є необхідною умовою моральної практики доброго вчинку.

Пізнання власної душі на засадах рефлексії зрощує розум як основу володіння собою. Самовладання (енкратія) – влада розумної частини душі над тілесними пристрастями та інстинктами. Панування раціональності над вітальністю є, за Сократом, свобода. Людина, яка володіє собою, досягла божественного стануавтаркії(самодостатності). У цьому стані душа є впорядкованою, доброчинною, а отже – щасливою. Щастя (евдаймонія) – духовний порядок і гармонія душі.

Особистість великого мораліста справляла величезне враження насучасників. Привітний до всіх, він невизнавав авторитетів, сміявся із забобонів, його іронія дратувалаобивателів і чарувала молодь. У 399 р. до н.е. Сократ був звинувачений у богохульстві і присуджений до смерті. Він мужньо прийняв вирок, випивши отруту і відкинувши прохання учнів про втечу як порятунок.

Слід зазначити, що з появою в Афінах Сократа як проповідника у літературі загалом і у філософській зокрема з’являється цілий ряд новацій:

1. Відкриття сутності людини (людина – це її душа).

2. Новий зміст (смисл) доброчинності (знання).

3.Відкриття поняття свободи (істинно вільною є людина, яка знає, як керувати своїми інстинктами).

4. Нове розуміння щастя (щастя має витоки з душі. Душа щаслива тоді, коли вона впорядкована і доброчинна. Доброчинна людина не може страждати від зла ні за життя, ні по смерті. За життя тому, що інші можуть зробити шкоду її тілу, але ніхто не може зруйнувати внутрішню гармонію її душі. По смерті ж тому, що, якщо за її межами щось є, то людина матиме винагороду, якщо ж ні, то пізнавши благо в цьому світі, за його межами її чекає ніщо. Тому людина може бути щасливою лише в цьому житті, якою не була б потойбічна реальність, вона – творець власного щастя і нещастя).

5. Ідея ненасилля (єдина праведна зброя, якою може користуватися людина це її розум та переконання. Якщо ж, використавши всю силу свого розуму, людина не досягає мети, вона має підкоритися закону, бо свавілля є безчестям за будь-яких обставин).

6. Поняття Бога як впорядковуючого розуму (що було відзначено ще Анаксогором, але у Сократа він позбавлений фізичних і натуралістичних атрибутів і структурно близький найпозитивнішому в людині).

Давньогрецький філософ Сократ радив звернутися до внутрішнього світу людини, її переконань і цінностей, до вміння діяти згідно з розумінням кращого. Сократ довів нероздільність мислення і спілкування (діалогу). Він був майстром усного спілкування. З кожною людиною, яку зустрічав, розпочинав бесіду, щоб змусити її замислитися над тим, як безтурботно вона вживає слова. Згодом почали говорити, що тим самим він став піонером психотерапії, мета якої - за допомогою слова оголити те, що приховано за покривом свідомості.

У його методиці таїлися ідеї, які відіграли через багато сторіч ключову роль у психологічних дослідженнях мислення. По-перше, роботу думки було поставлено в залежність від завдання, яке створює перешкоду в її звичайному перебігу. По-друге, робота розуму спочатку мала характер діалогу. Обидві ознаки: а) детермінуюча тенденція, створювана завданням, і б) діалогізм, який припускає, що пізнання спочатку соціальне, оскільки міститься в спілкуванні суб´єктів, - стали у XX столітті головними орієнтирами експериментальної психології мислення.

У центр Сократ ставив розумову діяльність індивідуального суб´єкта (його продукти і цінності), уявлення про душу наповнилося новим наочним змістом. Його становили абсолютно особливі реалії, яких фізична природа не знає. Світ цих реалій став серцевиною філософії головного учня Сократа Платона, який з нового погляду оцінив процес мислення, відійшовши від сократівського зовнішнього діалогу. На думку Платона, процес мислення замінює діалог внутрішній. «Душа, роздумуючи, нічого іншого не робить, як розмовляє, питаючи сама себе, відповідаючи, стверджуючи і заперечуючи».


Використана література

1.Введение в психологию (под. ред. А.В.Петровского.-М., 1997);

2.Роменець В.А. Історія психології. - Київ, 1978.

3.Роменець В.А. Історія психологи стародавнього світу i середніх віків. - Київ, 1983.

4.Хрестоматия по истории психологии. /Под ред. П.Я.Гальперина, А.Н.Ждан. - М., 1980.

5.Ярошевский М.Г. История психологии. - М., 1997.

6.Ждан А.Н. История психологии. - М., 2003.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

Закрити

Історія психології 2

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.