Сучасні тенденції розвитку позитивної психотерапії
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Теоретичні основи розвитку психотерапії у сучасному суспільстві 8
1.1. Історична довідка розвитку психотерапії 8
1.2. Види психотерапії 16
1.3. Характеристика осіб, що потребують психотерапевтичну допомогу 18
1.4. Гіпотеза деморалізації 19
1.5. Загальні функції теоретичних основ і процедур у психотерапії 23
Висновки до 1 розділу 26
РОЗДІЛ ІІ. Позитивна психотерапія: історія і сучасний стан 27
2.1. Особливості теорії позитивної психотерапії 27
2.2. Застосування когнітивної медицини у позитивній психотерапії. 32
2.3. Значення Страсбурзької декларації у розвитку позитивної психотерапії 36
2.4. Сучасний розвиток позитивної психотерапії 45
Висновки до 2 розділу 52
РОЗДІЛ ІІІ. Ефективність використання засобів позитивної психотерапії 53
3.1. Застосування позитивної психотерапії у подружньому консультуванні 53
3.2. Позитивна психотерапія у роботі з дітьми (тривожність, страхи) 67
Висновки до 3 розділу 72
ВИСНОВКИ 74
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 76
ДОДАТКИ 85
ВСТУП
В рамках ЄАП створена міжнародна група з дослідження базових теоретичних положень психотерапії в якості незалежної наукової галузі. Дослідження групи базується на тому, що за своїм змістом, методологією, «технічними» ресурсами та цілями психотерапія претендує на статус незалежної наукової дисципліни.
В історії існує багато прикладів того, коли окремі дисципліни виокремлювалися із суміжних областей науки, проте очевидно, що це можливо лише за умови, що відокремлювана галузь є спроможною представити свою власну філософію та теоретичну базу. Сучасний етап дискусій щодо відмінностей між психіатрією, психологією та психотерапією розпочався в Кембриджі 2006 року і продовжувався до дня презентації у Відні в січні 2008 року, а також пізніше на різноманітних інших зустрічах. Ці обговорення були спрямовані на розширення теоретичного підґрунтя, закладеного в Страсбурзькій декларації 1990 року :
1. Психотерапія є незалежною науковою дисципліною, практична діяльність в якій становить собою незалежну та вільну професію.
2. Психотерапевтична освіта здійснюється на високому кваліфікаційному та науковому рівні.
3. Гарантується та забезпечується різноманіття методів психотерапії.
4. В психотерапевтичному процесі освіта здійснюється в повному обсязі і передбачає собою теорію, власний досвід, практичну діяльність під супервізією. Набуваються необхідні знання подальших психотерапевтичних процесів.
5. Доступ до освіти надається спеціалістам, які мають попередню підготовку в різноманітних галузях гуманітарних та суспільних наук.
В цій дискусії психотерапія визначена як окрема професійна дисципліна і відокремлена від професій і практик психіатрії та психології, хоча вона і є з ними пов’язаною. По суті:
1. Питанням психіатрії є «нозос» (захворювання)
2. Питанням психології є «норма» (присутність чи відсутність розладу)
3. Питанням психотерапії є «патос» (страждання).
В основі теоретичного обґрунтування психотерапії є «розмовна терапія», що використовує та вивчає комунікацію і взаємодію між професійним психотерапевтом та особою (особами) з труднощами (клієнтами/пацієнтами), чи в контексті роботи в групах. Психотерапія використовує як вербальні, так і невербальні методи порозуміння та інтервенції [11, c.25].
Іноді діагностика та відповідне (квазі-медичне) «лікування» використовується для людей із серйозними або довготривалими психічними проблемами; проте психотерапевт також нерідко працює із людьми, які проходять через закономірні життєві зміни, людьми які були травмованими і людьми які хочуть покращити свій рівень життя чи пізнати глибші аспекти власної особистості.
Психотерапія використовує широкий арсенал професійних процедур; застосовує науково обґрунтовані методи; та має широкий діапазон завдань - від лікування пацієнтів, що страждають внаслідок захворювання, стресової ситуації чи дисбалансу (психічного, психосоматичного, психосоціального) до покращення якості життя інших людей. Основною метою «лікування» (коли це є відповідним) є зменшення і зникнення симптомів. Використовуються певні техніки, стратегії та інтервенції. Досліджуються стосунки з важливими особами теперішнього і минулого, а також взаємодія між різними частинами особистості. Вивчається особиста історія та життєвий досвід, а також труднощі буденного життя.
Зараз ми намагаємось розкрити деякі труднощі в практиці психотерапії, в якості незалежної професійної діяльності, у взаємозв’язку психотерапії з іншими професіями, коли психотерапія є практичною діяльністю, що здійснюється фахівцями інших спеціальностей [17, c.212].
Мета дипломної роботи - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність використання позитивної психотерапії в сучасних умовах.
Об’єкт дослідження - психотерапія як напрям психологічної допомоги.
Предмет дослідження - використання технік позитивної психотерапії у подружньому консультуванні та у роботі над емоційними станами дітей. Завдання дослідження :
- Проаналізувати теоретичні аспекти розвитку психотерапії в цілому як напрямку психологічної допомоги;
- Дослідити основні теорії та напрями позитивної психотерапії у історичному та сучасному контекстах;
- Розробити методичні рекомендації щодо організації та проведення експериментального вивчення технік позитивної психотерапії у подружньому консультуванні та у роботі над емоційними станами дітей;
- Експериментально перевірити ефективність застосування позитивної психотерапії у роботі з суспільними групами.
Методи дослідження:
- теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення і систематизація представлених в науковій літературі концептуальних положень з досліджуваної проблематики, теоретичне моделювання;
- емпіричні: для констатації вихідного стану педагогічного спілкування і для перевірки ефективності експериментальної програми оптимізації педагогічного спілкування у ВНЗ були використані такі психодіагностичні методики: опитувальники «Психологічний портрет учителя» (Г.В. Рєзапкіна), стилів педагогічного спілкування (М.Н. Акімова, А.А. Ількухін), рівнів розвитку особистості педагога (В. Дудяк), комунікативної соціальної компетентності (КСК), професійного вигорання (К. Маслач, С. Джексон в адаптації Н.Є. Водопьянової), Вісбаденський опитувальник до методу позитивної психотерапії та сімейної психотерапії (WIPPF) (Н. Пезешкіан), п’ятифакторний опитувальник особистості «Велика п’ятірка» (Хійджиро Тсуйі в адаптації А.Б. Хромова).
- психолого-педагогічний експеримент з констатувальним, формувальним і контрольним етапами для перевірки психотехнічних можливостей позитивної психотерапії з метою оптимізації педагогічного спілкування у ВНЗ;
- статистичні: методи описової математичної статистики, порівняльний, кореляційний і факторний аналізи; основний масив емпіричних даних було піддано статистичному аналізу за комп’ютерною програмою SPSS 17.0;
- структурний і генетичний методи інтерпретації емпіричних даних [54, c.112].
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в конструюванні авторської позитивної суб’єктно-ціннісної моделі педагогічного спілкування на засадах змістової інтеграції та встановлення когерентності між суб’єктно-вчинковим підходом, концепцією аксіогенезу особи З.С. Карпенко, теорією і практикою позитивної психотерапії Н. Пезешкіана; теоретичному обґрунтуванні змістового (зближення структур професійної і особистісної ідентичностей) і часового (інтенсифікація професійної самореалізації науково-педагогічних працівників) критеріїв ефективності педагогічного спілкування у ВНЗ; психологічних механізмів оптимізації педагогічного спілкування у ВНЗ (баланс свободи і відповідальності, прийняття і справедливості, особистісної і професійно-рольової позицій, міжособистісного і педагогічного контактів), інтегрованих базовими психічними здатностями до Любові (афективно-ціннісний потенціал) і до Пізнання (суб’єктно-інструментальний потенціал); знаходженні емпіричних (структурних і функціональних) показників педагогічного спілкування в сучасній вищій школі, встановленні впливу чинників статі і науково-педагогічного стажу на зміст і форму педагогічного спілкування у ВНЗ, розробці й апробації експериментальної програми оптимізації педагогічного спілкування [37, c. 224].
Практичне значення роботи вбачаємо у можливості розширення компетенції психологічної служби ВНЗ щодо налагодження розвивального освітнього діалогу між викладачами і студентами з метою прискорення і гармонізації професійно-особистісного становлення майбутніх фахівців, а також сприяння професійно-особистісній самореалізації науково-педагогічних працівників ВНЗ, запобігання їх професійній деформації та психічному вигоранню.
Структура дипломної роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.