Правознавство 4
План
1. Форми реалізації державного суверенітету в Україні
2. Захист права власності
3. Необхідна оборона
Список використаної літератури
Реалії сьогодення змушують визнавати, закріплювати та створювати реальний механізм і різні форми захисту громадянами будь-яких своїх прав від порушень, у тому числі і з боку держави. Слід сказати, що Конституція України закріпила ряд норм, які передбачають відповідальність держави перед особою, гарантують належне виконання державними органами своїх функцій. Так, у відповідності до конституційних принципів, влада України (законодавча, виконавча та судова) діє тільки на основі Конституції України та чинного законодавства. Також органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи повинні діяти тільки на основі, в межах повноважень та засобами, які передбачені Конституцією та законами України.
Звичайно, треба виходити з принципу презумпції правомірності дій посадових осіб та представників державних органів, адже вони є представниками держави, проводять її політику. Але слід сказати, що не завжди представники державних органів діють в межах своєї компетенції, а якщо сказати більше, іноді їх дії можуть представляти загрозу для життя та здоров’я людини (в більшій мірі це стосується дій працівників правоохоронних органів). Враховуючи, що необхідна оборона є найбільш реальним та дієвим засобом захисту та припинення будь-яких правопорушень, розглянемо, в якій мірі можлива необхідна оборона проти посадових осіб державних органів.
Припустимість необхідної оборони проти дій посадових осіб (переважно це стосується працівників правоохоронних органів), яким держава делегувала певні повноваження для виконання функцій від свого імені, підриває авторитет, в першу чергу, самої держави та її органів [9]. Але разом із тим, розширення повноважень представників таких органів за рахунок обмеження прав громадян неможливе і шкідливе. Тим більше особи, які виконують безпосередньо функції держави, згідно з їх правовим статусом, користуються підвищеною охороною з боку держави.
Захисні дії проти незаконних дій посадових осіб можливі у випадках, коли така особа вчиняє дії, на здіснення яких від імені держави вона не має повноважень; виконує свої службові повноваження з порушенням чинного законодавства або зловживає правом.
Тому обмеження захисних дій в стані необхідної оборони проти протиправних дій представників органів держави видається обмеженням природного права людини на необхідну оборону та суперечить як інститутові необхідної оборони, так і чинному законодавству України та міжнародним документам з прав людини.
Продовжуючи далі, слід звернути увагу, на те що у відповідності до ст.З Конституції України, права людини та громадянина є найвищою соціальною цінністю. Тобто, права людини є найважливішими об’єктами захисту. Натомість в ст.19 КУпАП серед об’єктів захистів права громадянина не стоять першими, тому цей наважливий об’єкт захисту потрібно помістити в цій статті зразу же після слів «...тобто при захисті...». Крім того, недоліком ч.І ст.19 також є те, що законодавець вживає в ній слова «права і свободи громадян», тобто складається ситуація, що інші фізичні особи (іноземці та особи без громадянства) на території України позбавлені права на необхідну оборону. Тому вираз «права і свободи громадян» варто замінити виразом «права і свободи людини і громадянина». Ці зміни будуть відповідати ідеям правової держави.
Таким чином, необхідна оборона, яка є універсальною (тобто загальною для всіх галузей права) обставиною, що виключає юридичну відповідальність, охоплює вчинки, пов’язані з дозволеним заподіянням шкоди об’єктам, що охороняються законом. Така поведінка має юридичне значення і тому через об’єктивну необхідність підлягає правовому регулюванню. І оскільки необхідна оборона не є суспільно небезпечним діянням, тобто немає необхідної ознаки будь-якого правопорушення, вона визнається законом правомірною, тобто такою, що відповідає вимогам правових норм [8].
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, а також абсолютним правом людини. Про важливість цього права свідчить той факт, що воно закріплене на конституційному рівні (ч.2 ст.27 Конституції України). Це право є самостійним, а не додатковим стосовно діяльності органів держави і посадових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок. Інакше кажучи, кожен громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або посадових осіб для відвернення або припинення посягання. Вчинення діяння в стані крайньої необхідності є не тільки різновидом здійснення як суб’єктивного права, але й виконанням юридичного обов’язку залежно від суб’єкта вчиненого діяння, що підтверджує позиції про її особливе місце в системі обставин, що виключають адміністративну відповідальність.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент протиправного посягання, але й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з’ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дії, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну. При цьому небезпека, яка виходить від різноманітних джерел, має: загрожувати особі чи правам цієї особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави; бути наявною - безпосередньо загрожувати заподіянням суттєвої шкоди особистим або суспільним інтересам; бути реальною (дійсною), а не уявною; бути такою, яку неможливо усунути за даних обставин іншими засобами як тільки шляхом заподіяння шкоди інтересам третіх осіб.
Список використаної літератури
1.Андрусяк Г. М. Співучасть у злочині, вчиненому при перевищенні меж необхідної оборони / Андрусяк Г. М. // Часопис Київськ. ун-ту права. - 2011. - № 3. - с. 261-264.
2.Воят Л. І. Межі необхідної оборони: юридико-психологічні особливості / Воят Л. I. // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ. - 2012. - № 3. - с. 57-63.
3.Дзера І. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні /1. Дзера. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 255 с.
4.Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні: монографія. - К.: Ін-т держави і права України ім. В. М. Корецького НАН України, 2006.
5.Правове забезпечення державного суверенітету України / за заг. ред. акад. Нан України Ю. С. Шемшученка. - К.: Юрид. думка, 2011.
6.Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. - К.: А. С. К., 2003.
7.Скрипнюк О. В. Державний суверенітет: ґенеза доктрини та визначення поняття / О. В. Скрип- нюк // Публічне право. - 2013. - № 2.
8.Скрипнюк О. В. Теоретико-правові засади забезпечення державного суверенітету в Україні / О. В. Скрипнюк // Правове забезпечення державного суверенітету України. - К., 2011.
9.Цивільне право: навч. посіб. для підготовки до державного іспиту / За заг. ред. канд. юрид. наук, проф. В. Кройтора та канд. юрид. наук, доц. О. Кухарєва. -X.: Золота миля, 2013.-Ч. 1.-400с.
10.Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. - М.: Юрист, 2001.