План

1. Форми реалізації державного суверенітету в Україні

2. Захист права власності

3. Необхідна оборона

Список використаної літератури

2. Захист права власності.

Право власності - це одне із основних прав людини. Після природних прав люди­ни воно є першим правом, яке захищається державою. Так, відповідно до ст. 13 Кон­ституції України, «держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності» та ст. 41, «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності».

Норми Конституції України щодо захи­сту права власності знайшли своє подаль­ше втілення та практичне застосування у багатьох нормах галузей права - кримі­нального, адміністративного, земельного, фінансового, цивільного. Однак специфіка цивільно-правового захисту права власно­сті надає можливість застосовувати спосо­би, які забезпечують усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлен­ня майнового становища власника, чому не можуть у повному обсягу сприяти норми інших галузей права. Саме тому питання про захист права власності нале­жать, насамперед, цивільному праву, адже ефективний вибір способів захисту пору­шеного, оспорюваного або невизнаного права власності має сприяти підвищенню стабільності, безпеці й надійності станови­ща власника.

Ст. 16 ЦК України прямо зазначає, що способами захисту цивільних прав і ін­тересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припи­нення дії, яка порушує право; 4) відновлен­ня становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в нату­рі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рі­шень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядуван­ня, їх посадових і службових осіб.

Способи захисту цивільних прав та інте­ресів, що встановлені законодавчо, здій­снюють уповноважені на це владні органи із захисту права, тобто йдеться вже про форми захисту права. Так, у ч. 1 ст. 16 Цк України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом сво­го особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ст. 17, 18, 19 ЦК Украї­ни містяться положення про захист цивіль­них прав та інтересів осіб Президентом України, органами державної влади, орга­нами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, а також нотаріусами шляхом вчинення ви­конавчого напису на борговому документі; та про самозахист, де зазначено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Перелічені законодавцем форми та спо­соби захисту цивільних прав значною мі­рою стосуються і захисту права власності.

Важливе місце в реалізації захисту ци­вільних прав відводиться порядку здійс­нення особою права на захист, під яким необхідно розуміти організаційно-правову форму захисних способів і процедури дій особи, права якої порушено. В юридичній літературі під формою захисту розуміють комплекс узгоджених організаційних захо­дів із захисту прав, що здійснюється упов­новаженими органами або особами (носі­ями права), спрямованих на відновлення порушеного права.

З врахуванням вищезазначеного, ви­діляють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту цивільних прав. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист права власності в юрисдикційній формі здійснюється різними спеціаль­но уповноваженими на цей вид діяльно­сті державою компетентними органами, з притаманним кожному з них визначеним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист прав і інтересів в неюрисдик- ційній формі протікає в рамках матеріаль­ного правовідношення та здійснюється, як правило, самими учасниками правовідно­шення.

Цивільно-правові способи захисту ци­вільних прав та інтересів, що містяться у ст. 16 ЦК України, являють собою основні (універсальні) способи захисту цивільних прав та інтересів. Критерієм класифікації є сфера дії або застосування того або ін­шого способу. При цьому способи захисту, що включені до переліку ст. 16 ЦК Украї­ни, розглядаються як загальні, а способи, передбачені іншими нормами ЦК України і нормами інших законів, - як спеціальні. Проте насправді далеко не всі запропоно­вані способи захисту мають універсальний характер. Наприклад, потерпілий може ви­магати компенсації моральної шкоди у разі порушення особистих немайнових прав і в передбачених законом випадках - у разі по­рушення майнових прав (ст. 1166, ст. 1167 ЦК України). Очевидно, що сфера можли­вої дії цього способу обмежена деякими умовами.

Таким чином, цивільне законодавство не містить чіткої класифікації способів захисту цивільних прав та інтересів, зокрема права власності, однак її розроблено наукою ци­вільного права.

В юридичній літературі містяться різні погляди на класифікацію способів захи­сту права власності. Найвідомішим є по­діл цивільно-правових способів захисту права власності, що бере своє коріння з часів римського приватного права, на речово-правові та зобов’язально-право­ві способи. Основними речово-правовими способами захисту права власності у рим­ському праві традиційно виділяли: віндикаційний та негаторний позов [9, с. 115].

Під віндикаційним позовом розуміється позадоговірна вимога власника, що не во­лодіє, до фактичного власника майна про повернення останнього в натурі. Переду­сім вимагається, щоб власник був поз­бавлений фактичного панування над сво­їм майном, яке вибуло з його володіння. Далі необхідно, щоб майно, яке втратив власник, збереглося в натурі і перебува­ло у фактичному володінні іншої особи. Витребувати за віндикаційним позовом можливо лише індивідуально визначене майно, що випливає із суті цього позову, спрямованого на повернення власнико­ві того самого майна, яке вибуло з його володіння. Нарешті, віндикаційний позов носить позадоговірний характер і захищає право власності як абсолютне суб’єктивне право.

Негаторный позов є позов володіючого власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, якщо ці порушен­ня не пов’язані з позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України). Негаторний позов пред’являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак проти­правна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування або/ та розпорядження ним. Як і віндикаційний, негаторний позов може застосовувати­ся лише у разі відсутності між позивачем і відповідачем зобов’язальних відносин та подається щодо індивідуально визначено­го майна. Наприклад, позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень; позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його га­ража будівельні матеріали.

Зобов’язально-правові способи захисту поділяються на договірні та недоговірні (поза­договірні). У договірних зобов’язаннях упов­новажена особа може захистити своє право власності шляхом примусу боржника викона­ти обов’язок у натурі; розірвання договору; застосування мір відповідальності, передба­чених договором чи інших заходів, передба­чених договором або законом (наприклад, повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування). До недоговірних (позадоговірних) зобов’я­зань правова доктрина відносить публічні обі­цянки винагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрози шкоди чужо­му майну, рятування здоров’я та життя іншої особи, заподіяння шкоди, створення небез­пеки (загрози) життю та здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридич­них осіб. Тут має місце деліктне зобов’язання, (наприклад, повернення без­підставно отриманого чи збереженого майна; відшкодування збитків та ін.)

Більшість вчених-цивілістів представили своє бачення класифікації способів захи­сту права власності, узявши за основу, як правило, класичний поділ способів захисту права власності.

Так, Є. О. Суханов поділяє способи захи­сту залежно від характеру порушень права власності і змісту захисту, що надається. Тут виділяються речово-правові засоби захисту права власності (віндикаційний і негаторний позови), а також позов про визнання права власності як особливого способу захисту цивільних (у тому числі речових) прав; зо­бов’язально-правові способи. Разом із цим, Є. О. Суханов виділяє в окрему групу інші способи захисту права власності, оскільки вони мають особливий характер і не можуть бути застосовані у перших двох групах. На­приклад, способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсут­німи або оголошених померлими. Самостій­ну групу цивільно-правових способів захисту речових прав складають ще позови до публіч­ної влади, тобто вимоги, що ставляться до державних органів. Як бачимо, Є. О. Суханов у своїх роботах віддає перевагу об’єднанню в окрему категорію позовів до публічної вла­ди, тобто наявність у таких органів владних повноважень унеможливлює пред’явлення до них традиційних позовів у тих випадках, коли вони діють не як рівноправні учасники майнового обороту.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 23

Безкоштовна робота

Закрити

Правознавство 4

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.