Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки та функції податку. Класифікація податків і зборів

2. Обов'язкові платежі, види та характерні ознаки

3. Співвідношення податку, збору, мита

Практичне завдання

Список використаної літератури

Вступ

Податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.

Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні дохідної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.


1. Поняття, ознаки та функції податку. Класифікація податків і зборів.

Під час аналізу змісту податків потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету. Це лише один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, які відіграють провідну роль у формуванні бюджету, існують також інші види зборів до бюджетів: збори ліцензійні та реєстраційні, збори з населення. Крім того, підприємства і громадяни здійснюють обов’язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи й інші обов’язкові платежі. Різноманіттям форм вилучень зумовлена потреба визначати, які з них є безпосередньо податками, а які - неподатковими платежами. Систему платежів податкової системи можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то до другої - збори і відповідні податкові платежі (мито, державний збір тощо).

Розмежування податків, зборів, платежів - це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики. По-перше, податки - це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть іти мова про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (в тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, — це збори.

По-третє, якщо встановлення, зміна та скасування податків і всіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Характеризуючи податки, необхідно акцентувати увагу на тому, що основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов’язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов’язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов’язку платника податків втілений публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов’язані законодавча форма встановлення податку, обов’язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов’язків.

Дійсне право приватної власності охороняється законом. Однак абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підлягають обмеженню за жодних умов. Приватна власність може бути обмежена законом, але тільки тією мірою, якою це потрібно для захисту основ конституційного ладу, гарантування прав і свобод громадян, безпеки держави. Власник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюється Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існування держави, безумовна його вимога.

Викладене вище дає підстави визначити податок як форму примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи комунальну власність, який вносять до бюджету певного рівня (або цільовий фонд) відповідно до закону (чи акта органу місцевого самоврядування) і який виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безвідплатний і безповоротний платіж.

Характерними для змісту податку є такі ознаки:

1. Податок - це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку’. Однак це не означає, що згоден з цим кожний конкретний член суспільства чи навіть певна група. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування через референдум. Питання про податки і бюджет не порушуються в законах, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)*.

2. Тісно пов’язана з попередньою ознака індивідуальної безвідплатності, або однобічність установлення податку. Вона зумовлена однобічністю руху коштів від платника до держави. При цьому платник, на перший погляд, нічого не отримує замість цього, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника використовуються на задоволення суспільних потреб. Однак слід ураховувати, що безвідплатність є умовною через однобічність обов’язку платника. А загалом безвідплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до бюджету без зустрічного відшкодування платникові чи задоволення його потреб.

3. Нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей використовуються надходження від конкретного податку, тобто формується немовби розмитий грошовий фонд держави — "гроші не пахнуть". Звичайно, потребує окремого розгляду проблема, що стосується деяких видів податків, які за своїм характером дуже схожі на збори (наприклад, податок із власників транспортних засобів).

4. Безумовний характер податку. Ця ознака є продовженням попередньої ознаки і означає сплату податку, яка не пов’язана з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш характеризують сутність податку і вирізняють його із системи інших платежів.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 21

Безкоштовна робота

Закрити

Фінансове право 4

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.