Особливості соціалізації студентів вищого навчального закладу
Студентський вік - це період активного формування внутрішньої потреби особи співвідносити власні прагнення з інтересами суспільства. Дослідники цього вікового періоду О. Дмитрієв, Г Костюк, О. Мороз, Н. Пасько та інші розглядають студентство як специфічну соціально-професійну групу з урахуванням її особливого місця в структурі держави, соціального знання, соціально-психологічних і політичних рис [4-6].
Як відомо, соціальна функція студентської молоді полягає в тому, щоб підготувати себе до виконання особливих професійних і культурно-етичних завдань, переважно інтелектуального й управлінського характеру. Ця функція визначається необхідністю відтворення соціальної структури суспільства й диференційованої підготовки спеціалістів відповідно до суспільних потреб. Однак цим не вичерпується соціальна функція студентства. Не менш важливим є сам процес соціалізації особистості студента в процесі навчання й у позанавчальній діяльності, який не тільки впливає на систему вищої освіти, але й опосередковано - на розвиток усього українського суспільства. Більшість дослідників спільні в думці, що студентські роки в житті молоді необхідно розглядати як особливу фазу соціалізації.
Процес соціалізації взагалі й студентської молоді зокрема проходить кілька стадій. Ґ рунтуючись на гуманістичній та діяльнісній концепції розвитку особистості, загальною ознакою визначення стадій соціалізації, на наш погляд, є мета, зміст та результат цього процесу. Стадії в цьому випадку повинні відповідати освітньо-виховним завданням навчального закладу, вимогами спеціальності, яку опановує студент, традиціями конкретного вищого навчального закладу, пануючим соціальним нормам у мікросоціумі (академ- групі, курсі, творчих гуртках тощо). Вікова періодизація в такому випадку відіграє другорядну роль і за певних умов може розглядатися з точки зору глибини й обсягу нагромадженого життєвого соціального досвіду, хоча цей зв’язок не завжди є закономірним.
Початкова стадія соціалізації студентської молоді, яка охоплює перший і частково другий курси, спрямована на оволодіння способами навчально- професійної діяльності. Вона також зумовлена психологічними особливостями студентів молодших курсів, найбільш важливими з яких є: формування почуття дорослості й власних поглядів; прагнення до самоутвердження особистості, відповідно - до перевірки своїх якостей; устремління до пізнання навколишнього світу; загострення почуття справедливості й підвищена реакція самозахисту. У свідомості студента відбувається переворот від споглядального світу юнацтва до світу активної дії. Студенти приходять у вищий навчальний заклад у тому віці, коли процес ціннісного самовизначення особистості ще не завершений. У соціальних відносинах уже з першого курсу вони беруть участь не як представники соціальних груп, до яких належать їхні батьки, а як члени групи, яка має яскраво виражену субкультуру особливі морально-етичні, політичні, економічні інтереси. Оволодіння цією студентською субкультурою становить головний зміст соціалізаційних процесів, особливо на перших курсах.
Таким чином, основним змістом процесу соціалізації на цьому етапі є адаптація - пристосування, прилаштування індивіда до нових умов, вживання в них, у тих випадках, коли він з тих чи інших причин неспроможний змінити ці умови на свій розсуд [7, с. 64].
Усупереч такому розумінню Ю. Колесников і Б. Рубін називають адаптацією (студентів) процес «входження особистості» в сукупність ролей і форм діяльності, вбачаючи головний момент цього процесу в змістовному, творчому пристосуванні індивіда до особливостей обраної ним професії й спеціальності за допомогою навчального процесу [8, с.96 - 97]. Результатом адаптації студента, на їхню думку є позитивне ставлення його до обраної професії, поглинання нею, і цей результат фіксується показниками академічної успішності
Як відомо, специфіка процесу адаптації студентів у вищому навчальному закладі визначається переважно характером їхньої діяльності. Основне завдання вищої школи - навчання й виховання молоді. Причому і навчання, і виховання у вищих навчальних закладах різко відрізняється від шкільного за методами, засобами й організацією навчального процесу. Крім того, новизна умов студентського життя виражається у своєрідності норм і цінностей студентських колективів, у які приходять студенти-першокурсники, а для багатьох з них і в таких турботах, як самообслуговування, самостійне ведення бюджету й т ін.
Як свідчить досвід, при формуванні студентських колективів групові очікування спочатку здаються незрозумілими їх новим членам. Природно, що й дієвий груповий контроль формується не відразу, хоча контроль з боку старших (батьків) або взагалі припинився (щодо тих, хто живе в гуртожитку), або помітно знизився. Зрозуміло, що поки складається новий колектив, відсутність належної стабільності в міжособистісних стосунках негативно впливає на навчання, оскільки заважає студентам діяти з необхідною для виконання великого навчального навантаження зосередженістю й ритмічністю. Навпаки, їхня поведінка багато в чому безладна, а зусилля, іноді значні, - малоефективні.
Основою для успішного самовираження, всебічної самореалізації й адаптації особистості в сучасному світі є її здатність до творчості як процесу, який має певну специфіку й призводить до створення нового. Внутрішнім ресурсом, потенціалом, який забезпечує цей процес, є креативність. На цій стадії студент пристосовується до навколишніх умов життєдіяльності. Така поведінка може бути реактивною (реакції на зміни зовнішнього середовища) і цілеспрямованою (у формі діяльності). Перетворювальні дії людини призводять до зміни навколишнього світу. Вони можуть набувати конструктивної (творчість) і неконструктивної (руйнування) форми [9, с. 281].
На наступній стадії, яка охоплює частково другий, третій та четвертий курси й може бути названою ціннісно-діяльнісною, або диспозиційною, відбувається засвоєння суспільного смислу професійної діяльності. Основні зусилля на цій стадії соціалізації сконцентровано на подальшому розвитку особистості студента, а у випадку необхідності - на корекції її окремих якостей.
При цьому диспозиція особистості являє собою продукт «зіткнення» потреб і ситуацій (умов), у яких наявні потреби можуть бути задоволені. Природним є припущення, що ці диспозиційні утворення також формуються в певну ієрархію [10, с. 109]. На думку В. Ядова, найвищий рівень диспозиційної ієрархії утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності й засоби досягнення цих цілей, детерміновані загальними соціальними умовами життя індивіда.
Підкреслимо, що ціннісні орієнтації й світоглядні структури особистості студента визначають більш конкретні рівні диспозиції - оцінки змін, нововведень в окремих галузях суспільного життя й установки, ставлення до нововведень у професійній діяльності. Необхідно відзначити в цьому контексті, що ціннісні орієнтації так само мають пристосовницьку функцію на рівні макросоціуму й можуть перешкоджати змінам на рівні мікросоціуму й сприяти чи перешкоджати змінам на рівні конкретних інноваційних установок. Імовірно, узагальнена інноваційна диспозиція визначається й більш загальними чинниками, наприклад, особливостями світогляду особистості [11, с. 189].