Екранні посібники на уроках літератури
Екранні посібники на уроках літератури
Найновіший з усіх екранних посібників — навчальне телебачення. В історії школи екранні посібники типу діапозитивів використовуються давно, більш як 100 років тому. Поряд з діапозитивами на початку XX ст. в школу проникло й кіно. Педагоги нашої країни одними з перших передбачили, що кінофільми, діафільми й діапозитиви завоюють собі належне місце у педагогічному процесі серед найрізноманітнішого унаочнення, яке демонструється на уроках літератури. Ще в 1897 році в Москві, коли кінематограф робив свої перші кроки, вийшла книга Ф.Данилова “Чарівний ліхтар”, присвячена проблемі використання екранних посібників, в тому числі й кіно з метою розвитку мовлення учнів.
Екранні посібники, відіграють важливу роль у підвищенні ефективності викладання літератури. Далеко не завжди можна провести екскурсію, літературний похід по місцях, зв’язаних з життям митця. Кінофільми й діафільми допоможуть перенестись у музей, познайомитися з його експозицією, побачити документи, фотографії, скульптурні зображення письменника, його особисті речі, чого не можна зробити на звичайному уроці літератури.
Екранні посібники можуть використовуватися на вступних заняттях, коли ставиться завдання ввести учнів у відповідну історичну епоху, психологічно підготувати їх до сприймання нової теми, з’ясувати історію написання художнього твору; під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника; у процесі роботи учнів над текстом художнього твору (показ творчої лабораторії письменника, сценічне втілення твору й ін.); на підсумкових заняттях, коли дається оцінка художнього твору, визначається роль і місце письменника в літературному процесі; під час опитування, на уроках повторення, щоб внести відповідне пожвавлення в урок.
Технічні засоби унаочнення використовуються також з метою збагачення мови учнів. Екран є чудовим засобом розвитку фантазії дітей. Письмові роботи на матеріалі кінофільмів, діафільмів і телепередач мають свою специфіку. Відомо, що роботи учнів, написані на основі літературного твору, містять немало фраз і висловів, які безпосередньо переносяться ними з словесного першоджерела. А кожне наслідування, крім позитивного, має і свої негативні сторони: голе копіювання не сприяє активізації думки. Письмові роботи на основі фільму й діафільму чи телепередачі відзначаються більшою самостійністю. Перетворюючи зорові образи в словесні, учень самостійно шукає потрібні форми вислову. Звичайно, у фільмі, телефільмі є також словесний супровід, у діафільмі — так звані титри. Але все це відіграє лише допоміжну роль.
Проте екранні посібники дають хороший ефект лише в руках вдумливого педагога, який добре володіє методикою викладання літератури. Спеціальні дослідження з дидактики, психології сприймання учнями художньої творчості вказують, що коли урок переобтяжений екранною наочністю, це погіршує засвоєння учнями літератури, послаблює їхню розумову активність, відсуває на задній план текст художнього твору.
Ефективність використання екранних посібників залежить від багатьох фак-торівгвід якості екранного унаочнення, від уміння вчителя демонструвати ці засоби в розумному сполученні т словом, від знання техніки використання цих засобів. Відомо, що сприймання дітей має чисто вибірковий характер й природно, далеко не всі кадри фільму чи діафільму привернуть увагу дітей. Яскраві, але другорядні за своїм значенням кадри можуть витіснити зі свідомості учнів головні, хоч менш показні з погляду якості зображення. За умови цілеспрямованого спостереження учні можуть сприймати той чи інший об’єкт, зображений у фільмі, поверхово, без заглиблення в його зміст, а фільм чи діафільм, який демонструється на уроках, — як розважальний засіб.
Науково обґрунтовано, коли звести демонстрування діафільму до так званого “прокручування” — читання титрів, коли не створити на уроці так званої мнемонічної спрямованості уваги учнів до кадрів діафільму, чимало екранного матеріалу (25-35%) не буде сприйнято.
Кінофільми. Найчастіше на уроках літератури використовуються фільми навчального характеру, створені кіностудіями на замовлення Міністерства освіти України. Такі кінофільми можна повністю демонструвати на уроці, оскільки їх метраж невеликий, та й сам матеріал фільму дібраний відповідно до вимог шкільної програми.
Окрім цього, учителі-словесники звертаються до фрагментів з фільмів науково-популярного характеру про життя видатних українських письменників, ігрових фільмів. Ці фільми не призначені спеціально для шкіл. Метраж їх великий, але нехтувати ними не слід: вдало дібраний фрагмент — не лише чудове унаочнення, а й джерело цікавої інформації для учнів. Щоб досягти бажаних результатів, між уроком і фільмом необхідно встановлювати прямий зв’язок. А для цього перед демонстрацією фільму слід провести відповідну підготовку до його сприймання, після перегляду — зробити підсумки, з’ясувати, як учні осмислили побачене.
Методика використання кінофільмів залежить від того, з якою дидактичною метою вони демонструються — з метою ілюстрації й конкретизації вивченого матеріалу чи як джерело нових знань. У першому випадку новий матеріал з’ясовується до перегляду фільму, у другому — основна доза інформації засвоюється учнями під час демонстрування фільму і після перегляду. Його фрагменти вкрапляються в розповідь, бесіду, лекцію вчителя, відіграють роль своєрідної зорової опори.
До фільмів-екранізацій ми звертаємося переважно тоді, коли художній твір уже прочитаний і осмислений учнями й в них склалася певна естетична оцінка. Порівняльний аналіз художнього твору і фільму допоможе дітям глибше і повніше збагнути те коло питань, яке порушено у творі.
Не слід забувати, що жодна екранізація, навіть найталановитіша, не може замінити читання твору, бо вона ніколи не охоплює всіх його сторін, а отже, не дає повного уявлення про літературне першоджерело. Та й чи можливо адекватно передати у кінофільмі всі елементи художньої структури твору, тим більше тоді, коли демонстрування його розраховане на півтори години, а повість чи роман великі за розміром. Кіно має свої специфічні засоби вираження і можливості зображення життя. В процесі екранізації скорочується до мінімуму мовний матеріал, окремі сцени. Намагаючись внести у фільм свій підтекст, трактування окремих образів, подій, автори фільму нерідко вдаються до композиційних зміщень, вводять нові сцени, а іноді й нових персонажів, яких немає в художньому творі. Скажімо, повість М.Коцюбинського “Fata morgana” починається з роздумів Андрія Волика на руїнах сахарні, а однойменний фільм — революційною піснею Марка, який під конвоєм повертається в своє село. Кінофільм «Земля» за однойменною повістю О.Кобилянської, режисером якого є А.Бучма, завершується картиною весни. Земля у буйному цвітінні, а на руках у Івоніки і Марії веселі щасливі діти. Так творці фільму, розповідаючи про трагізм життя народу, підкреслюють, що він має право на щастя й прекрасне майбутнє.
У фільмі герої можуть постати зовсім в іншому освітленні, ніж у літературному творі (змалювання їхньої зовнішності, логіки життєвої поведінки, манери зображення тощо). Далеко не такою, як у драмі Лесі Українки, глядач бачить Килину у кінофільмі «Лісова пісня» (режисер В.Івченко). За задумом письменниці, Килина позбавлена тонкого чуття. Про це говорить усе: її душа, одяг, поведінка. Килина “в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім...”. В одязі Килини на екрані ми не бачимо такої дисгармонії кольорів, отже, певною мірою зміщується акцент у потрактуванні авторської ідеї.