Методичні форми і прийоми роботи над образом-персонажем
Для того щоб учні легко виділяли найхарактерніші риси двох персонажів, які зіставляються чи протиставляються, необхідно проаналізувати ряд епізодів, у яких вони показані в розвитку, дії.
Мета порівняльного аналізу образів далеко не зводиться до виявлення героїв в окремих ситуаціях. Порівняльний аналіз може дати належний ефект лише тоді, коли він є засобом проникнення в художній твір, усвідомлення його специфіки. Тому не слід обмежуватися визначенням спільних і відмінних рис персонажів. Необхідно показати, як змальовуються ці риси безпосередньо в художній тканині твору, виявляється авторська позиція митця.
Захопившись визначенням рис характеру, учні нерідко забувають про художні засоби їх втілення, і образ аналізується в наївно-реалістичному плані.
Покажемо це на конкретному прикладі. Готуючи учнів до складання порівняльної характеристики Михайла і Сави за повістю О.Кобилянської «Земля», учитель записує на дошці план характеристики образів.
Основні риси характеру:
Михайло
-синівська любов до батьків, доброта;
-любов до праці, землі;
-порядність, чистота душі, безкорисливість;
-стриманість, виваженість дій;
-розуміння щастя Михайлом.
Сава
-байдужість до батьків, егоїзм;
-відсутність любові до праці, потягу до землі;
-жорстокість, несправедливість, користолюбство;
-імпульсивність у поведінці;
-розуміння щастя Савою;
-причини морального падіння.
Такий порівняльний план характеристики образів не спонукає учнів заглиблюватися в текст художнього твору, осмислювати його з погляду єдності змісту і форми. Отже, в центрі уваги аналізу образів не певні картини, епізоди життя, змальовані митцем, а окремі риси характеру, які осмислюються поза манерою художнього зображення письменниці. Не випадково у методичній літературі ставиться під сумнів доцільність порівняльних характеристик у школі.
Якщо характеризуються не різко контрастні образи, можна йти таким шляхом: спочатку в процесі порівняльної характеристики виявляються спільні риси персонажів, потім відмінні й робляться висновки про те, що хотів сказати письменник своїм твором. У шкільному вивченні літератури, крім індивідуальної і порівняльної, практикується групова характеристика образів переважно тоді, коли вивчається великий за обсягом твір. Такими, наприклад, є твори «Fata morgana» М.Коцюбинського, «Бур’ян» А.Головка, «Прапороносці» Олеся Гончара. Не всі дійові особи відіграють однакову роль у розкритті авторської ідеї, по-різному їх змальовують письменники.
У повісті М.Коцюбинського «Fata morgana» найповніше охарактеризовані образи Андрія і Маланки, менш докладно - Марка Гущі, Прокопа Кандзюби, епізодичними персонажами виступають Ян, Льольо й інші. Коли епізодичні постаті також несуть у творі велике ідейне навантаження, вони повинні стати об’єктом пильної уваги з боку вчителя й учнів. Проте це аж ніяк не означає, що навіть при пообразному аналізі твору кожен персонаж повинен обов’язково детально розглядатися. Учитель не має можливості проаналізувати кілька десятків, а то й сотень образів (у трилогії «Прапороносці» О.Гончара їх понад 120, а в романі «Війна і мир» Л.Толстого їх аж 559). Та й у цьому немає потреби. Учитель зосередить увагу саме на тих образах, які найповніше виражають ідейно-художнє багатство твору і через які можна простежити своєрідність творчого почерку митця.
Не слід зводити групову характеристику образів до виділення лише загального у них. Навіть загальне має свою індивідуальну форму вияву, і відсутність уваги до нього на уроці позбавляє художні образи конкретності й неповторної своєрідності.
Отже, виділяючи якусь спільну рису характеру, притаманну групі образів, потрібно показати її безпосередній вияв в окремих сценах і епізодах. Таким чином, групова характеристика образів повинна також доповнюватись індивідуальною характеристикою.
Так, характеризуючи майстерно змальованих мешканців високого Олімпу в поемі І.Котляревського «Енеїда», виділимо такі їх спільні риси характеру та поведінки, як хабарництво, заздрощі, пияцтво, сварки, інтриги, грубість, продажність тощо. Учні усвідомлять, що в образі богів І.Котляревський показав панство, вельмож, феодалів XVIII ст., їхні стосунки між собою, побут і звичаї.
Виділяючи загальні риси вдачі Зевса, Нептуна, Еола, Венери, Юнони, учитель зосередить увагу і на тому індивідуальному, що доповнить загальну характеристику образів. Ось як, наприклад, автор розповідає про Венеру:
Венера молодиця сміла Бо все з воєнними жила,
І бите з ними м’ясо їла І по трактирах пунш пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манижки офіцерські прала,
З стрючком горілку продавала,
І мерзла ніч, а вдень пеклась.
Подібним чином аналізуються й образи Латина, Ацеста, а також образи Енея і троянців, загальна характеристика яких буде доповнена розповіддю про Низа і Евріала та їхні героїчні вчинки.
Список літератури
Беленький Г.И. Теория литературы в средней школе. - М.: Просвещение, 1976. - 222 с.
Капська А.Й. Як навчити учнів виразно читати. - К.: Рад. школа, 1978. - 208 с.
Молдавская Н.Д. Литературное развитие школьников в процессе обучения. - М.: Педагогика, 1976 - 224 с.
Развитие художественных интересов сельских школьников /Под ред. Е.В.Квятковского, Ю.УФохга-Бабушкина. - М.: Педагогика, 1979. -127 с.
Тепехова О.П. Вивчення теорії літератури в школі. - Харків: Гриф. - 175 с.