Методи навчання на уроках літератури

Формування навчальних інтересів учнів визначається не лише змістом навчального матеріалу, але й способом організації занять. Не можна не пого­дитися з відомим чеським педагогом Хелусом Зданеком, що “...індивід уже з дитячого віку має потребу в імпульсах, які б втягали в дію — рушійну силу його розвитку. Якщо у нього недостатньо потрібних імпульсів, то це веде до найрізноманітніших форм депривації (пограбування): духовної, емоційної, розумової, соціальної, психологічної, з неосяжними і часто непоправними наслідками.”’ Серед таких імпульсів, що стимулюють учнів під час нав­чальної діяльності — методи навчання. Методика викладання літератури покликана відповісти на три запитання:

  • що вивчати?
  • навіщо вивчати?
  • • як вивчати?

    Останнє з них безпосередньо стосується методів і прийомів вивчення літератури в середній школі.

    Слово метод походить з грецької мови (теїЬойоз) і означає спосіб дослід­ження явищ, шлях пізнання істини. Методи навчання визначають як способи дидактичної взаємодії вчителя й учнів, що спрямовані на розв ‘язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які реалізуються на уроках.

    Методи відображають логіку пізнавальної діяльності учнів, ґрунтуються на важливих закономірностях педагогічного процесу.

    Педагогічний процес двоєдиний. У ньому важлива роль належить учи­телю, який скеровує учнів у певному напрямі, завчасно запрограмовує від­повідні форми роботи, за допомогою яких здійснює вплив на дітей. Проте і учень не пасивна фігура в навчанні. А тому методи викладання передба­чають з боку вчителя способи керування розумовою діяльністю дітей, з боку учнів — способи уміння.

    Відомий англійський вчений, автор книги «Психопедагогіка: Теорія і практика навчання» Е.Стоунс слушно зауважує, що коли мова заходить про типові недоліки у вивченні того чи іншого пред'мета, вчителі здебільшого сходяться на одному: “В усьому винні сучасні школярі”. На його думку, “педагогічні невдачі часто приписують недолікам того, хто навчається і дуже рідко — недосконалості методів навчання.”

    Від вдало обраних методів залежить характер уроку, його педагогічна результативність. Методи спрямовують у кінцевому результаті розвиток учнів. Вони забезпечують набуття учнями знань, формування світогляду, розвиток їхніх здібностей і обдарувань. Саме тому питання удосконалення методів навчання, приведення їх у відповідність з вимогами життя є над­звичайно актуальною проблемою.

    Проблема класифікації методів як одне з кардинальних питань методич­ної науки з давніх-давен привертала увагу відомих педагогів. Проте і до цього часу вона остаточно не розв’язана. У книжках з дидактики, педагогіки (навіть одного й того року видання) можна знайти неоднаковий підхід до класифікації методів навчання, різну наукову термінологію. Одні вчені, ви­значаючи номенклатуру методів, надають перевагу класифікації на основі джерел знань учнів, інші — на основі внутрішніх рівнів їх пізнавальної само­стійності, логічних форм мислення тощо. У наукових працях часто в один ряд ставляться методи навчання, що мають різну логічну основу виділення. Слово “метод” нерідко виступає в них як синонім до слів “прийом, форма навчальної діяльності учнів”. Такий різнобій у визначенні методів має місце і в методичних працях, присвячених вивченню літератури в середній школі.

    Знання функцій і структури методів навчання необхідне вчителю для організації навчально-виховного процесу на науковій основі.

    Методи навчання, що застосовуються на уроках літератури, намагалися науково обґрунтувати ще дореволюційні педагоги — В.Стоюнін, В.Водовозов, В.Острогорський. На перше місце серед методів навчання В.Стоюнін ставив бесіду, В.Водовозов — самостійну роботу учнів над текстом худож­нього твору, В.Острогорський надавав перевагу лекції, бо живе слово вчи­теля, на його думку, найбільшою мірою здатне вплинути на учнів і викликати в них живий інтерес до творів мистецтва.

    Проте жодна з цих форм взаємозв’язку вчителя з учнями не може претен­дувати на універсальний характер. Історія розвитку нашої школи є яскравим свідченням того, що будь-яка універсалізація методів навчання не приносила належного успіху. Відомо, наприклад, що в школах дореволюційної Росії лек­ція проголошувалась основною, домінуючою серед інших методів навчання. На учня дивилися як на пасивну фігуру педагогічного процесу. У 20-х роках XX століття основний акцент робився на самостійній роботі школярів; на початку 60-х років, коли особливо гостро заговорили про активізацію розу­мової діяльності учнів, часто стали універсалізувати бесіду, пошукові форми навчання. Спроби знайти якісь універсальні методи, що завжди забезпечують високу результативність уроку, завершувалися’Іневдачею, бо кожен з цих методів має не лише свої переваги, але й обмежені можливості.

    Лекція, розповідь учителя відіграють важливу роль у навчанні учнів. Живе слово вчителя — засіб збудження інтересу до літератури. Не випадково йому так багато уваги приділяли К.Ушинський, В.Острогорський, М.Рибникова, Г.Бочаров, Т.Бугайко і багато інших відомих педагогів. Лекція — це один з найекономніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, дока­зово, зробити певні висновки. Живе слово вчителя (в лекції воно знаходить найповніший вияв) захоплює учнів логікою думки, емоційною пристрастю. Але лекція має також і свої обмежені можливості у засобах активізації учнів. При всіх своїх позитивних якостях лекція утруднює зворотній зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу в класі. Учень виступає переважно об’єктом впливу, а не суб’єктом дії. Лекція мало ефективна і в плані формування в учнів потрібних навичок. Ще А.Дістервег наголошував, що мистецтво нав­чання вимагає не тільки вміння повідомляти, але й будити думку школярів.

    У російського письменника Михайла Дімова є повість «Відкрита країна», героєм якої є Герман Германович — добра, м’яка за характером, знаюча, з широкою ерудицією людина. Здається немає жодного питання, на яке б він не відповів. Заклавши руки в кишені, він ходить по класу і приємним голосом веде розповідь. І всі слухають його, як зачаровані. Учні кажуть, що учитель Гер Герич ніколи їх не питає, все робить сам. Безпосереднє своє призначення він бачить у тому, щоб передати знання, як він каже “із дзьоба в дзьоб”.

    Діти люблять подібних учителів, бо вони не утрудняють їм життя. Але який педагогічний результат цієї роботи? Такі вчителі виховують у дітей споживацьке ставлення до знань. Набуті у такий спосіб знання швидко вивіт­рюються й не стають складовою частиною особистості учня.

    Вивчення літератури, де основний наголос робиться на запам’ятовуванні й тільки, стає важким тягарем для дітей, і, навпаки, чим більше творчості у праці вчителя та учнів, науково виправданої, педагогічно доцільної, тим змістовнішим, багатограннішим стає навчальний процес, тим цікавіше вчи­тись учням у школі. Там, де учням лише нав’язуються готові істини, де панує атмосфера пасивності і бездумної споглядальності, де є орієнтація на зубрін­ня, де не виховується самостійність й творча активність, — не може бути і справжнього виховання та розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притуплювати їхні розумові сили. “Як мускули стають безсильними, кво­лими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напру­ження, без думки, без самостійних пошуків.”1 Критичність мислення — це один з компонентів, важливих факторів повноцінного розумового розвитку.

    Характеристика роботи

    Реферат

    Кількість сторінок: 25

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Методи навчання на уроках літератури

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.