Спілкування на уроках літератури
Спілкування на уроках літератури
Навчання у своїй основі — комунікативний процес. Успішне формування мотиваційних основ вивчення літератури в школі передбачає забезпечення оптимальних стосунків між учителем і учнями в процесі роботи. Вони залежать насамперед від характеру спілкування. На жаль, проблема спілкування учителя та учнів на уроках літератури, як і реальні форми його виявлення, ще не стала об’єктом спеціальних досліджень у методичній науці. А між тим у спілкуванні криються великі, досі не використані резерви педагогічного впливу на учнів.
Спілкування на уроках літератури — це вид духовного контакту учителя і учнів. Взаємодіючи, учні обмінюються інформацією про цінності духовної культури і мистецтва, дають власну оцінку творчості письменника. Не без підстави кажуть, що у спілкуванні люди творять один одного.
Спілкування — поліфункціональне у своїй основі. Унікальність його полягає в тому, що воно сприяє формуванню ціннісного ставлення до інформації, розвиває в дітей механізми ціннісно-орієнтаційної системи. Серед найважливіших функцій спілкування, крім інформаційно-комунікативної, можна виділити також інтерактивну та перцептивну. Люди спілкуються між собою задля набуття відповідної інформації. На уроках літератури відбувається взаємний обмін думками про письменників та їхні твори, почуттями, переживаннями, оцінками, результатами пізнання, психологічними станами. Таким чином, спілкування виступає перш за все як важливий засіб взаємозбагачення, взаємостимулювання навчальної діяльності учнів, внаслідок чого вони прилучаються до духовних цінностей культури. Проте це не звичайний обмін інформацією, який відбувається за принципом — передача-прийом. Інформаційний процес тут відзначається специфічними особливостями. Характерною рисою монологічної комунікації є односпрямованість потоку інформації. Вона рухається від суб’єкта до об’єкта впливу:
8----------------------------------------- > О
Тоді дії суб’єкта спрямовуються так, щоб певна сума знань була якнайповніше засвоєна об’єктом без відповідної її видозміни. У процесі діалогічного спілкування рух інформації двосторонній, від одного суб’єкта до іншого:
Така інформація може частково видозмінюватися, наповнюватися особистісним баченням внаслідок інтерактивної взаємодії двох чи більше суб’єктів (найчастіше учителя і учнів, окремого учня і групи учнів).
Кожен з учасників є не лише суб’єктом дії, але й об’єктом впливу. Інакше неможливий обмін почуттями, відповідними цінностями, ідеями, емоційними реакціями та іншими диспозиційними утвореннями (властивостями, якостями тощо). Ставши об’єктом спілкування, та чи інша інформація проходить своєрідний процес розпредмечування. Вона виробляється, конкретизується, обростає новим змістом, новими якісними характеристиками.
У процесі спілкування виявляється довір’я чи недовір’я до чужих слів, пошук їх глибинних смислів, уточнення незрозумілих явищ, вихід за межі зрозумілого.
Така інформація здатна перерости в поле власної свідомості індивіда. Більше того, у процесі живого обміну думками і психологічними станами попередня інформація може видозмінюватися, спільними зусиллями виробляються критерії оцінки. Таким чином, інформація не просто циркулює від одного індивіда до іншого в результаті суб’єктно-суб’єктної взаємодії, взаємовпливу почуттів, настроїв, переживань, а виробляється певне ставлення до неї.
Спілкування є важливим фактором розвитку особистості, формування свідомості та самосвідомості людини. Через спілкування відбувається проникнення одного індивіда духовний світ іншого, у найпотаємніші сфери його свідомості. Внаслідок живого обміну думками, почуттями, переживаннями людина пізнає саму себе, усвідомлює свої думки й почуття, своє ставлення до духовної культури. Взаємовплив тут здійснюється за допомогою різних механізмів: наслідування, навіювання, зацікавлення. У результаті спілкування відбувається взаємосприйняття, взаємовідображення одного суб’єкта іншим, тобто, здійснюється його перцептивна функція. Цінність спілкування ще й у відкритті широких можливостей для виявлення учня як суб’єкта дії, що приносить задоволення дітям. У спілкуванні учні стверджують себе, задовольняють свої потреби у комунікації, у самовираженні.
До монологічно-комунікативних форм передачі знань переважно звертаються тоді, коли виникає необхідність передати, повідомити відповідну інформацію. Це можуть бути, наприклад, окремі факти з життя письменника, історія написання твору тощо. Але коли постає потреба виробити певне ставлення до набутої інформації, монологічна комунікація поступається місцем діалогічному спілкуванню. Слід відмітити, що на уроках літератури ціннісному осмисленню інформації слід надавати особливого значення: повноцінне сприйняття художніх творів неможливе поза їх ціннісним осмисленням. Звідси випливає висновок: підміна діалогічного спілкування монологічною комунікацією на уроках літератури згубно відбивається на навчанні і вихованні школярів. Постійне включення учнів у процес спілкування з твором, творчістю письменника, створення спеціальних педагогічних ситуацій, які сприяють активній взаємодії дітей, є однією з ефектних умов поліпшення викладання літератури в школі.
У процесі навчання відбувається складна взаємодія таких систем: учи- тель-учень, група учнів; клас-учень-учень, група учнів-клас-учитель; група учнів-учень-учитель; учитель-клас; клас-група учнів-учень-учитель-учень- уявний суб’єкт тощо. Спілкування може бути і таким видом духовного контакту, коли реального партнера спілкування не існує в даний момент, він просто об’єктивується, уявляється, як реальна постать, з якою можна поспілкуватись. Наприклад, у процесі читання твору також відбувається спілкування з письменником, з його героями, з самим собою. Кожна з цих форм відзначається своєю специфікою взаємодії, своїми функціональними можливостями. Характер спілкування залежить від таких факторів:
♦ предмета спілкування;
♦ характеру актів взаємодії;
♦ того психічного фону, на якому відбувається дія.
Предмет спілкування привертає увагу учнів тоді, коли актуалізуються їхні потреби, коли він викликає інтерес. Це може бути за умови обговорення життєво важливої проблеми, питання, що вимагає вислову власної думки з приводу тих чи інших явищ, життєвих фактів. Отже, зацікавлення предметом розмови є необхідною умовою успішного забезпечення активного спілкування на уроках літератури. Проте діти можуть включатися в розмову аж ніяк не через те, що їм цікаво спілкуватися з вчителем, а просто заради обов’язку. Та й з боку вчителя не завжди є належна зацікавленість об’єктом розмови.
Чимало вчителів не стільки думають про те, як викликати інтерес у дітей, скільки турбуються про виконання програми. Подібне спілкування з учнями має формальний характер. Проте навіть і тоді, коли сам по собі предмет спілкування об’єктивно викликає інтерес, воно не завжди ефективне.
Важливим показником ефективності спілкування є характер безпосередньої включеності суб’єктів в його процес. Воно може бути повним і частковим. Можна виділити такі його модифікаційні рівні:
♦ повна включеність з боку вчителя та учнів (ПП);
♦ повна включеність вчителя і неповна учня (ПН);
♦ неповна включеність вчителя і повна учня (НП);
♦ неповна включеність вчителя і учня (НН).