Особливості сприймання учнями художньої літератури
Особливості сприймання учнями художньої літератури
Успішність керованого вчителем педагогічного процесу, залежить від врахування можливостей дітей, знання закономірностей сприймання мистецтва нашими учнями. “Ми зобов’язані, — зазначає Г.Гуковський, — будувати вивчення твору з урахуванням його сприймання, спираючись на нього, виходячи частково з нього... Інша справа, що це живе сприймання учнів ми перевіримо, поглибимо, уточнимо, виправимо, видозмінимо з допомогою наукового вивчення, аналізу твору”.
Повноцінне спілкування з мистецтвом вимагає розвитку спеціальних здібностей і вмінь. Сюди можна віднести насамперед образне поетичне бачення світу, високий розвиток творчої уяви, особливу емоційну вразливість, підвищену реактивність, добре розвинену здатність реагувати на експресію слова. Виховний вплив художнього твору на читача великою мірою залежить від розвитку його емпатії, тобто здатності відчувати іншу людину. Читач лише тоді пройметься настроєм твору, глибоко усвідомить вчинки героїв, якщо він сам може активно відгукуватись на явища оточуючого світу. Співпереживати — це значить не лише вміти розділити з іншими свої почуття, настрої, страждання, а й дивитись на оточуючий світ очима іншого індивіда, вміти приймати близько до серця найтонші порухи його душі, зробити їх своїм особистісним інтересом, потребою власної індивідуальності.
З погляду фізіології співпережиття ґрунтується на здатності активізації тих потрібних психологічних станів, які раніше вже відчувалися під впливом певних життєвих обставин. Здатність до емпатії властива не кожній людині. А тому навіть ті картини художніх творів, що сповнені глибоким переживанням, у дітей не завжди викликають душевні хвилювання, бо не спрацьовують механізми емоційного резонансу, необхідні для повноцінного сприйняття мистецтва. Розуміння читачем змальованих письменником явищ вимагає життєвого досвіду в широкому значенні слова. Він включає в себе і почуттєві, і соціальні, і моральні, і естетичні компоненти, які складають необхідну для сприймання мистецтва основу. Не менш важливою умовою є і наявність необхідної суми теоретико-літературних знань, що сприяють виробленню самостійних критеріїв оцінки художнього твору. Без необхідної суми знань повноцінний процес його естетичного освоєння неможливий.
Сприйняття художнього твору — не дзеркальний акт його відображення, а глибоко індивідуальний творчий процес, який залежить від багатьох суб’єктивних факторів. На відміну від наукового пізнання, що не допускає багатозначності, художнє сприйняття ґрунтується на іншій основі. Читання художнього твору виявляє цікаву особливість, коли його об’єктивний зміст вступає у взаємодію з певного суб’єктивністю засвоєння тексту читачем. А тому мистецький вплив на нього залежить з одного боку від естетичної вартості самого твору, його об’єктивних можливостей, з другого — від особливостей читацької культури реципієнта, його запитів, потреб, художніх смаків. У кожної людини своє бачення твору, власна система моральних, духовних та естетичних цінностей. Значимість художньої інформації для тієї чи іншої людини може бути багатоаспектна. Вона може привертати увагу своїм гностичним змістом, етичною, естетичною, соціальною спрямованістю тощо. Найбільшу цінність становить перш за все те, що нерозривно пов’язане із задоволенням найважливіших потреб особистості, котрі займають найвагоміше місце в її структурі й виступають на перший план. Характеризуючи особистість, К.Платонов виділяє такі її підструктури: соціальнозумовлені якості (спрямованість, моральні риси, ставлення); індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння і звички); індивідуальні особливості окремих психічних процесів (відчуття, сприймання, увага, пам’ять, мислення, емоції, почуття й воля); біологічно зумовлені властивості (темперамент, інстинкти, задатки, характер).
У процесі засвоєння художня інформація відповідним чином “переплавлю- ється”, переосмислюється, обростає новим змістом. Особливість художньої інформації виявляється в характері її функціонування. Вона будується не так за принципом монологічної комунікації, як на основі діалогічного спілкування письменника з читачем. Результатом взаємовпливу є своєрідний “сплав” художньої інформації з внутрішнім “Я” потаємного світу суб’єкта. Ця здатність мистецтва була підмічена ще Гегелем: “Всякий твір мистецтва являє собою діалог з кожною людиною.” Про це ж говорять і сучасні дослідники. “У творах літератури, — зазначає Б.Мейлах, — художній аналіз зображеної дійсності даний не тільки як результат, але і як процес бачення світу, й читач ніби разом з письменником спостерігає за життєвими явищами, переживає їх, оцінює, приходить до певних висновків.” Мистецтво розраховане на те, щоб активізувати думки, певні почуття і переживання. Письменник має на увазі вдумливого читача, який повинен не лише беззастережно сприйняти порушені ним у творі ті чи інші проблеми, а й творчо переробити, переплавити художню інформацію, подумки доповнити змальовані ним картини життя. За словами Л.Виготського, художній твір — це “система подразників, свідомо і навмисне організованих з таким розрахунком, щоб викликати естетичну реакцію.” Ця специфічна особливість мистецтва підкреслюється і самими його творцями. “Щоб бути прийнятими у число моїх вибраних читачів, — писав Л.Толстой, — я вимагаю дуже небагато: щоб ви були чутливими, тобто могли б іноді пожаліти від душі і навіть пролити декілька сліз над вигаданою особою, яку ви полюбили і від серця порадіти за неї, й не соромилися б цього... Щоб ви були людиною, що розуміє інших, одною з тих людей, з якими при знайомстві бачиш, що не треба тлумачити свої почуття і своє спрямування, а бачиш, що вона розуміє мене, що всякий звук у моїй душі відізветься в ній.”
Знайомство з твором — це свого роду внутрішня розмова, рівноправний діалог двох індивідів — письменника і читача. Відбувається своєрідна взаємодія двох особистостей. Один нав’язує певні думки, здатні викликати відповідні естетичні переживання, почуття радості, захоплення тощо. Інший може приймати чи навіть відкидати їх, входити в уявну суперечку з автором твору або бути просто байдужим до розмови, слухати і не чути її. Суб’єкт повинен у процесі роботи над твором виявити певну внутрішню активність, осягнути моральний, естетичний, пізнавальний зміст твору, особистість його творця, характер сприймання ним зовнішнього і внутрішнього світу. Без цього не може відбутися безпосередньої рецепції читача. Як слушно зауважив Д.Ли- хачов: “твори мистецтва не тільки повідомляють, інформують, але й “провокують” певну естетичну діяльність читача, глядача, слухача... Причому відтворення це тільки умовно повторює акт творіння художника і має широкі потенційні можливості, що лише частково реалізуються в творчому акті особи, яка сприймає твір; воно має своєрідні “допуски” — різні у різних людей, в різні епохи, в різному соціальному середовищі.”
Отже спілкування з твором може бути тільки тоді успішним, коли активізується його життєвий досвід, творча уява, емоційна образна пам’ять. Чим глибше проникає читач в художні образи, тим яскравіші його уявлення, тим глибші можуть бути й образні узагальнення. “Художнє сприймання — це не тільки спілкування з автором твору, уявна суперечка чи незгода з ним; це і відкриття нового в житті, і пізнання самого себе, і самовиховання.”