Специфіка соціально-педагогічної діяльності

Робота з інвалідами. Пріоритетним напрямом у сфері соціального захисту інвалідів є їхня фахова реабілітація й працевлаштування, що дозволить інвалідам одержати матеріальну незалежність і реалізувати здатність до самозабезпечення. Забезпечення зазначеного напряму знаходиться, в основному, в сфері соціальних заходів: проведення пільгової фінансово-кредитної політики стосовно підприємств, що використовують працю інвалідів; установлення квоти для прийому на роботу інвалідів і мінімальної кількості спеціальних робочих місць для них; резервування окремих видів робіт і професій, найбільш придатних для працевлаштування інвалідів; стимулювання роботодавців різноманітних форм власності у створенні додаткових робочих місць для інвалідів; створення їм умов праці відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Зазначені соціальні заходи реалізуються на різноманітних рівнях. Особлива роль тут належить регіонам по створенню широкої мережі закладів соціального обслуговування для інвалідів, де головне місце займають центри соціального обслуговування інвалідів: відділення денного перебування (побутове, медичне, культурне обслуговування, організація відпочинку, залучення до посильної трудової діяльності, підтримка активного способу життя тощо); відділення з обслуговування вдома (виявлення та облік інвалідів, які потребують обслуговування вдома, надання соціально-побутової допомоги їм у домашніх умовах, сприяння в наданні пільг і переваг, передбачених законодавством, тощо); служби термінової допомоги (доставка продуктів харчування, ліків; ремонт; оформлення документів і т. ін.).

Особливого значення набуває робота в центрах соціальної реабілітації для дітей і підлітків-інвалідів, де проводяться їхня медична реабілітація, психолого-педагогічна корекція, соціально-побутова адаптація, трудова орієнтація.

У роботі з інвалідами моделюються різні підходи до вирішення цієї проблеми. Вдалий приклад розробки такої соціально-економічної моделі щодо аналізу проблем сім'ї інваліда і дитини-інваліда поданий у праці «Технології соціальної роботи». Відповідно до наведеної в ній моделі система роботи з сім'ями інваліда й дитиною-інвалідом функціонує на мікро-, мезо-, екзо- і макрорівнях. Зміна в будь-якій частині цієї системи викликає зміни в інших її складових, створюючи тим самим потребу в системній адаптації, досягненні балансу.

Мікросистему утворюють типи ролей і міжособистісних взаємо­відносин у сім'ї (мати - батько, мати - дитина-інвалід, батько - здорова дитина, дитина-інвалід - здорова дитина). Мікросистема функціонує в контексті мезосистеми. Утворення рівня мезосистеми - це окремі індивіди, а також служби та організації, що активно взаємодіють із сім'єю (працівники охорони здоров'я й соціального обслуговування, спеціальні реабілітаційні або освітні програми і т. ін.).

До екзосистеми входять інститути, у яких сім'я може не брати участі безпосередньо, але які опосередковано справляють певний вплив на сім'ю (засоби масової інформації, система охорони здоров'я, система соціального забезпечення, освіта).

Макросистему утворюють такі чинники: політичний та економічний (стан економіки й політичної атмосфери, що робить вплив на програми для інвалідів та їхніх сімей); соціокультурний і соціально-економічний (сімейний вибір щодо участі в системі послуг, визначається відповідним сприйняттям інвалідності своєї дитини на основі соціально-економічного статусу сім'ї, її етнічних і конфесійних цінностей і т. ін.).

Головне, що має враховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціальною, а являє собою широкий спектр послуг, наданих дітям-інвалідам та їх сім'ям. Основним результатом соціальної роботи з інвалідами є досягнення ними такого стану, коли вони стають здатними виконувати соціальні функції (трудова діяльність, навчання, спілкування тощо), властиві здоровим людям.

Робота з мігрантами. Робота з цією групою осіб визначається як робота з маргіналами, тобто з тими, хто зазнав «поразки» в соціальних природно-антропологічних правах. Тут, насамперед, виникає проблема соціальної роботи як проблема реінтеграції мігрантів, що має об'єктивні (забезпечення правової нормативної бази фінансування, матеріального постачання, організації; підготовка штату соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів) та суб'єктивні (підтримка правової гідності людини, яка потрапила в проблемну ситуацію маргіналізуючого, дезінтегруючого характеру і намагається «відновитися» в новому товаристві) моменти. У роботі з мігрантами соціальний працівник:

- постійно орієнтується в соціологічних аспектах проблеми міграції (зміст його діяльності залежить і повинен змінюватися залежно від виду міграції);

- здійснює свою діяльність на основі різноманітних форм роботи (індивідуальної, сімейної, групової);

- співпрацює з органами влади, із засобами масової інформації, зі службами соціального захисту, соціального обслуговування та охорони здоров'я, соціально-епідеміологічними службами в межах міграційних служб, що є об'єктом додаткових професійних знань соціального працівника;

- в індивідуальній роботі застосовує весь арсенал методів фахівця соціальної сфери (психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, вікової психології, медико-соціальних, консультаційно-правових);

- у груповій роботі використовує продуктивні методики («групи самостійного досвіду», «групи взаємодопомоги», «групова психотерапія, підтримка сусідських взаємин у місцях компактного проживання переселенців, спільностей земляцького характеру для представництва інтересів переселенців»).

У міграційному русі помітно виділяється категорія «біженців» і, відповідно, постає низка соціальних проблем «групи ризику» такого характеру.

Головне завдання соціальної роботи з біженцями - розвиток у них здатності самостійно долати труднощі. Тут одним із основних заходів профілактики проблем біженців є завчасний підбір регіонів можливого розселення біженців із заздалегідь передбаченою системою інфраструктури соціального захисту (житло, медобслуговування, харчування, соціо-культурна сфера, транспорт і т. ін.). У цих умовах соціальні працівники запобігають або зменшують психологічні наслідки таких проявів, як «травма», «втрата», «жорстоке поводження», «труднощі» тощо.

Робота з жертвами насильства. Визначальне значення серед заходів соціального захисту тут посідає соціальний контроль за стримуванням і подоланням проявів агресії та насильства, у межах якого функціонують соціальні готелі й кризові центри; телефонне та очне консультування постраждалих від домашнього насильства; телефони довіри; відділення психологічного розвантаження; відділи з консультацій у соціальних службах.

Існує також певна кількість теорій подолання наслідків і профілактики насильства: ефект сублімації (трансформація потягу до насильства в бік його витіснення); ефект катарсису (зміна ставлення до насильства на основі психологічної розрядки, що настає внаслідок дій, які заміщують реальний прояв насильства); ефект розвитку психологічних процесів (оволодіння клієнтом засобами розв'язання конфліктних ситуацій, автоагресії, емпатії, ідентифікації тощо).