ВСТУП

Ім'я Болеслава Леопольдовича Яворського загалом відомо у музичних колах, передусім серед музикознавців. Його пов'язують насамперед з так знаною „теорією ладового ритму”, яка у 30-х роках минулого століття була предметом падких дискусій і, попри неоднозначне ставлення до неї, суттєво вплинула на все вітчизняне музикознавство. Чимало понять і тер­мінів, що були запозичені з теорії Яворського, увійшли у музикознавчу науку, стали хрестоматійними. Але увійшли, слід зазначити, не прямо, a через посередництво Б. В, Асаф'єва, С. В. Протопопова, інших авторів. Сама постать Яворського. його енциклопедичні знання музики усіх часів, сміливі і точні судження про композиторів і виконавців минулого та сучасності, глибина культурно-історичних узагальнень та переконливість думки справляли колосальне враження на таких великих його сучасників як Д. Д. Шостакович, С. С. Прокоф'єв, M. Ф. Гнєсін, H. Я. Московський, P, M Глієр, Г. Г. Непгауз та ін. Його учнями були видатні українські компо­зитори і музичні діячі M Д. Леонтович, Г. Г. Верьовка, M. I. Вериковський, П.О. Козицький. Знані музикознавці В. А. Цуккерман, А.А.Альшванг, .В.Д. Koнен, Л. В. Кулаковський також вийшли із школи Яворського. І все ж таки теоретична концепція цього видатного музиканта - мислителя, як свідчать і висловлювання сучасників, і весь хід освоєння та опра­цювання його музично-теоретичного спадку, залишилась недостатньо зрозумілою як сучасниками, так і наступними поколіннями, для яких постать Болеслава Яворського все більше відходить у царину легенд, до яких треба, ставитись шанобливо, не дуже переймаючись їхньою суттю, змістом і значенням.

Дослідники, життя та творчості Яворського пов'язують відносну маловідомість та знаність його теорії з тим, що протягом життя з різних причин він так і не виклав свої музично-теоретичні погляди системно, послідовно, цілісно і. що особливо важливо, ясно і зрозуміло для читача. Його роботи, здебільшого не опубліковані, які переважно носять підготовник, тезисний характер, відрізняються афористичністю стилю, надзвичайною стислістю та концентрацією думки без належного розгор­тання її у зручну дня сприйняття лінгвістичну форму. Неймовірна інтенсивність та екстенсивність його діяльності не давала можливості зосередитись лише на теоретичній розробці і літературному удоско­наленні своєї теорії, яка. крім того, ще і постійно видозмінювалась у його власному уявленні і не квапилась набути завершеної форми.

Адже Яворський брав найактивнішу участь у всіх сторонах музичного процесу. Він не був суто теоретиком, як це нерідко уявляють. Він був музикантом у самому широкому сенсі цього слова, музикантом-виконавцем, музикантом-композитором, музикантом-теоретиком, музикантом-педагогом, музикантом-організатором. І у всіх цих якостях він пра­цював самовіддано, чесно і плідно.

Так, його діяльності в галузі організації та формування змісту і форм музичного виховання та професійної музичної освіти ми в значній мірі зобов'язані тим, що і досі маємо найефективнішу систему музичної освіти. Його музично-педагогічний доробок, наприклад, не менш ціка­вий і цінний, ніж теоретичний, але так, як і останній, для багатьох фахів­ців у цій галузі залишається terra inkognita. І справа не тільки в тім, що музично-педагогічний спадок Яворського, як і музично-теоретичний, не упорядкований, не систематизований, не викладений текстуально і, тим більш, не опублікований самим автором, що існує він, переважно, у вигляді численних фрагментів незавершених робіт, нотаток, офіційних документів та опублікованих спогадів його учнів та свідків музично-педагогічної діяльності майстра. Справа у тім, що заростає травою безпам'ятства культурна нива, яку з такою любов'ю і наснагою обробляв і засівав елітними зернами видатний діяч вітчизняної культури Болеслав Яворський, а нинішнім його колегам не до снаги. віднайти у пізніших різнотрав'ях колоски його засіву, та скуштувати від плодів його, а то і дати їм нове життя на полях новітньої національної культури.

Особливо прикрим є те, що певне забуття та втрата справжнього дослідницького інтересу до творчої спадщини Яворського спостеріга­ється в Україні. Адже Болеслава Яворського у повній мірі можна назвати сином українського народу, притому гідним сином, який чимало зробив для розвитку музичної культури України.

Болеслав Леопольдович Яворський народився у 1877 році у Харкові. Його батько - Леопольд Вікентійович Яворський, родом з Привісдинського краю (Польща), перед польським повстанням 1863 року був висланий у прикаспійські степи, але зумів зробити військову кар'єру і дослужитись до генерала інтендантської служби. Мати - Наталя Йоси­півна, у дівоцтві - Жолинська, добре знала українську мову і з дитинства прививала своїм дітям любов до простого народу і, зокрема, до народ­них пісень.

Перші уроки музики він також отримав під матері, а згодом під керівництвом більш професійних викладачів досяг таких успіхів, що після приїзду до Києва згодом зміг поступити до Київського музичного училища у якості... штатного акомпаніатора. Через рік (1894) він стає студентом цього ж училища по класу фортепіано В. В. Пухальського.

З 1898 по 1916 рік Болеслав Яворський у Москві. Вчиться у Москов­ській консерваторії за двома спеціальностями: теоретичній та фортепіано. Активно займається композиторського, теоретичною, концертно-виконав­ською та організаційноюдіяльністю. З 1906 року він серед засновників-організаторів та найактивніших викладачів першої в Росії Народної кон­серваторії при Московському товаристві народних університетів.

Але, отримавши у Москві знання, досвід і навіть визнання, він все ж таки у 1916 році повертається до Києва, де його талант і енергія розгортаються з надзвичайною силою, одночасно реалізуючись І в стінах Київської консерваторії, і у Вищому музично-драматичному інсти­туті ім. М. В. Лисенка, і, нарешті, в організованій самим Болеславом Лео­польдовичем Народній консерваторії.

Київський період 1916-1921 pp. став яскравою сторінкою в житті та творчості Б. Яворського. Тут його талант набув свого неабиякого розквіту, тут він здобув такий авторитет і навіть славу, що невипадковим є виклик його тодішнім Наркомом освіти А. В. Луначарським до Москви для роботи у Наркомпросі по організації музичної освіти у масштабах всієї Радянської держави. Цей період був недовгим, але дуже плідним, особливо з точки зору практичного втілення багатьох педагогічних та організаційно-освітніх ідей Болеслава Леопольдовича. Він створив у Києві безпрецедентно демократичну систему розповсюдження музичної культури, виховав цілу плеяду закоханих у справу послідовників і ще багато років поспіль слідкував за їх діяльністю, направляв, допомагав їм. Б.Л.Яворський був учителем ряду українських композиторів (М. Леонтович, М. Вериковський, Ф. Козицький, Е. Скрипчинська, Г. Вірьовка).

Він - ініціатор та автор ряду важливих перетворень, які стосу­ються системи й принципів музичної освіти та залишили помітний слід у розвитку музичної культури в Україні. Тому обов'язок наших істориків музики та музикознавців - детально висвітлити діяльність Е. Л. Яворського в Україні та все цінне з цього вчення [30, 114].

Цей обов'язок досі не виконано українськими дослідниками. Публікації про життя і творчість Б. Яворського, що вийшли в україн­ських виданнях, рахуються одиницями. Монографій, наприклад, немає зовсім.

Практично всі автори стверджували, що науковий та педагогічний спадок Б. Яворського потребує серйозного вивчення, узагальнення та подальшої розробки, а також широкого застосування в науковій та педагогічній роботі. Разом з тим, більшість статей книги носить мемуар­ний характер. Про це свідчать типові заголовки цих статей: "Пам'яті великого діяча" (А.А. Альшванг), "Повчальна зустріч" (С.С. Прокоф'єв), "Чудова, надзвичайна людина" (Г.Г. Нейгауз), "Штрихи до портрету Б. Л. Яворського" (Г.М. Коган), "Незабутні роки" (Б.А. Цукерман), "Ім'я, яке я згадую з вдячністю" (К. Г. Держинська).

Отже, книга ця сама по собі не стала початком аналітичної роботи по вивченню творчого спадку Б. Яворського. Але її пафос у цілому був спрямований на досягнення саме такої мети. На це вказує автор Передмо­ви до 2-го видання І. Сац, зазначаючи, що вивчення науково-педагогічного спадку Б. Яворського "...лише повинно розпочатися. Мета цього видання - сприяти його початку".

На жаль, очікуваного вибуху дослідницької активності у цьому напрямку не відбулось. Після видання названої книги ми спостерігаємо ще три невеличкі хвильки публікацій, які було присвячено, здебільшого, ювілейним датам — 100-річчю, ПО- та 120-річчю з дня народження Б. Яворського. Звісно, найчастіше вони носили панегірично-меморіальнийхарак­тер і мало торкалися змісту й суті творчої спадщини великого майстра.

B цілому, історія творчого доробку Б. Яворського є ще однією ілюстрацією нашої лінощі ці та безгосподарності по відношенню до багатств, якими ми номінально володіємо, але не даємо собі ради оволодіти фактично.

Запропоноване авторами дослідження має на меті хоча б дещо наблизити нас до творчого спадку Болеслава Яворського, зокрема в тій його частині, що стосується такої важливої, але, на наш погляд, найменш дослідженої сторони його діяльності як теорія і практика професійної підготовки музиканта